"Доленосне повстання Запорозьких козаків"

Історичний екскурс до 375 років з часу повстання

375 років тому у 1648 р. почалося повстання козаків на Запоріжжі під проводом Богдана Хмельницького, яке мало велике значення не лише для української історії, а й для історії Центрально-Східної Європи.

Хмельницький від самого початку мислив категоріями створення й унезалежнення української держави. Під його булавою мали бути усі етнічні українські землі.

Богдан Хмельницький, 

портрет з гравюри Вільгельма Гондіуса (XVII століття)

Приводом до повстання стали особисті проблеми Богдана Хмельницького у якого забрали хутір, вкрали жінку, з якою він жив, до смерті забили сина. Та головними причинами цього повстання, яке згодом переросло у національно-визвольну війну були:

☝селянство незадоволене покріпаченням;

☝дрібна шляхта незадоволена своїм становищем;

☝свавілля аристократів у містах;

☝козацтво незадоволене своїм становищем і розуміє свої можливості;

☝релігійне питання: утиски православних;

☝поява уявлення про окремішність народу, що проживав на українських землях.

Козацька проблема була надзвичайно гостра. Козаки були поставлені перед дилемою: або повстання, яке може принести перемогу, або виникають такі умови, що козацтво не зможе існувати.

              Генеральна карта України французького військового інженера

та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року

21 січня 1648 року Богдан Хмельницький із загоном близько 400 козаків знищив польську залогу на острові Базавлук, звільнивши Запорізьку січ від польського контролю. Це стало початком повстання, під час якого Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава на чолі з гетьманом.

У травневі дні 1648 року повстання перейшло з підготовчої фази до активної. Козаки разом зі своїми кримськотатарськими союзниками здобули перемогу в битві під Жовтими водами, яка дозволила їм невдовзі захопити ініціативу. Ця битва стала першою великою перемогою українських козаків над Річчю Посполитою. Сотні польських воїнів загинуло, близько 3 тис. жовнірів і 50 шляхтичів потрапили в полон. Війська козаків, натхненні перемогою, наприкінці травня 1648 року розбили поляків у битві під Корсунем

Богдану Хмельницькому вдалося відновити українську державність у формі гетьманщини, добитися міжнародного визнання цієї держави і себе як правителя, та залишити по собі незалежну державу в рамках тогочасних уявлень про незалежність.

За 38 років після тріумфальних перемог Хмельницького Московія і Польща ділитимуть між собою Україну, бо не були зацікавлені у тому, щоб на карті світу була ця держава.

Україна була настільки стійка, що Росія на спроби її знищити витрачала не одне століття.

ХХІ століття - боротьба за нашу незалежність триває і досі! Козацька слава запорожців оживає в боротьбі за українські території, за національну ідентичність, українську культуру!

Використані матеріали сайтів:

https://znohistory.ed-era.com/m2/l8

https://www.radiosvoboda.org/a/29221974.html

"Україна Соборна. Разом до Перемоги!"

 💙💛Щорічно 22 січня українці відзначають День Соборності України!

💙💛Свято покликане нагадати про єдність і незалежність українського народу, бо саме в єдності наша сила! Цього дня відзначають проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 1919 року та згадують підписання Четвертого Універсалу Центральної Ради. Це сталося роком раніше – 22 січня 1918 року.

💙💛Цим документом проголошувалася повна незалежність УНР!

Наймасштабнійший захід, приурочений Дню Соборності України відбувся 1990 року, коли українці вишикувалися "живим ланцюгом" від Івано-Франківська до Києва через Львів. За різними оцінками, участь у цій акції взяли до трьох мільйонів людей.

💙💛Сьогодні наша країна виборює незалежність у війні з російською федерацією. Українці згуртувались у цій боротьбі: воїни на передовій, волонтери, медики, кожний тримає тил в міру свох можливостей!

☝Пропонуємо вікторину, завдяки якій ви згадаєте історичні події повязані з таким важливим для нашої держави днем.

Василь Кричевський: батько українського модерну

Художнє знайомство до 150 років з дня народження

(1873-1952)

«Якщо уявити собі мистецтво якогось народу,

як храм, що опирається на колони, то,

власне, однією з таких колон українського мистецтва був

Василь Григорович Кричевський»

мистецтвознавець Святослав Гординський

Українська культура багатогранна та неповторна, своєю унікальністю вона вражає світ, а наші митці прославляють рідну країну не тільки на теренах своєї держави, а й за її межами.

Одним із таких митців минулого століття є Кричевський Василь Григорович – основоположник нового стилю в архітектурі – українського модерну, основоположник і перший художник кіно, живописець, графік і сценограф, майстер вжиткового мистецтва і дизайнер, педагог, дослідник і знавець народної творчості.

Він був новатором українського мистецтва книги, яке було відроджене завдяки вивченню книжкових прикрас XVII – XVIII ст. В часи створення незалежної Української Народної Республіки В. Кричевським було спроектовано державний герб (на основі Володимирового Тризуба), державні печатки та грошові знаки.

☝Кричевський багато років збирав предмети народної творчості і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Михайла Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу, який вчинили більшовики 1918 року.

Найвідоміші архітектурні споруди, спроектовані Кричевським початку ХХ ст.:

☝Будинок Полтавського губернського земства (1903 – 1908; нині – Полтавський краєзнавчий музей) – перший зразок українського архітектурного модерну

☝Будинок Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1916 – 1919; нині – музей мистецької родини Кричевських) – будинок у стилі українського модерну в Опішні за проектом архітектора В. Кричевського та технолога-кераміста Ю. Лебіщака (будинок Кричевського-Лебіщака)

☝Будинок І.І. Щітківського (1907 – 1908) – перша споруда в Києві в стилі українського архітектурного модерну.

☝Кричевський писав в стилі імпресіонізму. В різні роки його малярські твори виставлялися як на батьківщині, так і за кордоном (зокрема у Німеччині, Франції, Бельгії, Чехії, Польщі, Великій Британії, США, Канаді). Тематичні виставки його творів організовуються й сьогодні. Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша — в Українському музеї Нью-Йорка. В Україні його картини зберігаються в музеях у Києві, Львові, Сумах, Полтаві, Каневі, у приватних колекціях.

"На березі річки", 1943 р.

"Михайлівський Собор у Києві", 1952 р.

"Поділ"

"Українське село", 1930 р.

"Краєвид з хатою біля Дніпра"

"Море"

"На Півдні" (Татарська Сакля), 1929 р.

☝Василь Григорович Кричевський – патріарх великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву ряд видатних особистостей. Він батько художників Василя та Миколи, митців, які здобули собі славу, особливо за роботи аквареллю. Дід відомої американської художниці Катерини Василівни Кричевської-Росандич. Брат Федора Кричевського — видатного художника, митця і педагога, першого ректора Української академії мистецтва.

Життєвий та творчий шлях митця:

Народився Василь Григорович 19 (31) грудня 1872 р. (за іншими даними – 12 січня 1873 р. у с. Ворожбі (нині місто Сумської обл.) в родині сільського фельдшера. З дитячих років він почав малювати, а також захоплювався співом і музикою. Середню освіту здобув у Ворожбянській двокласній школі, згодом у школі села Нижня Сироватка (у цей час тут вчителював Борис Грінченко).

У 1885 р. В. Кричевський вступив до залізнично-технічного училища у Харкові. Після закінчення училища (1887 р.) працював молодшим техніком технічного відділу міської управи. Досить швидко став помічником іншого службовця міської управи М. Бабкіна, який доручав В. Кричевському робити нескладні проекти. Працював також у інженера І. Загоскіна. Одночасно відвідував лекції професорів Д. Багалія і Є. Рєдіна в Харківському університеті. Від Загоскіна перейшов на службу помічником міського архітектора Шпігеля, а через рік помічником Загоскіна (в будівному відділі залізниці) і одночасно працює у архітектора Бекетова».

Протягом 1893-1903 рр. молодому архітектору пощастило працювати в майстерні академіка архітектури О. Бекетова, де він пройшов хорошу практичну школу зодчого]. Так, В. Кричевський брав участь у спорудженні таких відомих харківських громадських будівель, як Земельний банк, будинок О. і А. Бекетових, особняк Д. Алчевського, Азовсько-Донський банк, Торговельний банк, особняк М. Соколова, будівля судових установ, міська публічна бібліотека, особняк А. Залеської та ін.

У 1897 р. в м. Харкові Василь Кричевський вперше виставив власні акварельні етюди на художній виставці. Ці етюди були створені під час проживання влітку того ж року на дачі О. Бекетова в Криму.

У 1902 р. Василь Григорович взяв участь у конкурсі на проект Полтавського земського будинку. Проект Кричевського, виконаний в українському стилі, був визнаний найкращим.

У 1904 р. Василь Григорович виконує проект Народного будинку в м. Лохвиці Полтавської області. Його спорудили в 1905 р. На жаль, в 1990-х рр. будівлю було розібрано.

Влітку 1907 р. В. Кричевський переїхав до Києва. З осені 1907 р. працював художником у театрі М. Садовського, виконував замовлення на проектування, оформлення фасаду та інтер’єрів будинку члена Київської міської управи Івана Щітківського на вул. Полтавській.

З 1907 р. В. Кричевський завідував відділом декоративного мистецтва журналу «Искусство и печатное дело», який видавав В. Кульженко.

У 1911 р. Василь Григорович разом із дружиною відвідав всесвітню архітектурну виставку в Римі, побував у Флоренції, Венеції, Вероні , а також Відні. У 1912 р. відвідав Німеччину.

Із осені 1912 р. В. Кричевський працював художником і мистецьким керівником килимарської майстерні Варвари Ханенко (уродженої Терещенко) у с. Оленівці на Київщині.

У 1914 р. працював в Опішні на Полтавщині, досліджуючи опішнянську кераміку, а також сам працював за гончарським кругом, займався випалом кераміки – багато експериментував із поливами, шукав у глині виразу свого бачення керамічних форм.

З початком Першої світової війни призваний до армії як резервіст. За час служби В. Кричевський виконав кілька архітектурних проектів, з яких три були призначені безпосередньо для потреб армії. Це проект церкви для військового табору біля Прилук, солдатських казарм у Ромнах та іконостасу для домової церкви Київського кадетського корпусу. У ці ж роки він створив проект будинку Офіцерського зібрання на Кріпосному завулку, який, зазнавши деяких змін, був споруджений вже на початку 1930-х років.

У 1917 р. В. Кричевського обрано одним із професорів Української академії мистецтв.

Протягом 1918-1919 рр. Василь Григорович мешкав у Миргороді на Полтавщині, де працював викладачем і директором Миргородського керамічного інституту. У жовтні 1919 р. Українська академія мистецтв відновила діяльність у будиночку на Георгіївському провулку, 11, у Києві. В. Кричевський розпочав тут працювати. На деякий час наприкінці 1919 р. він залишає Київ і викладає малювання учительському семінару в м. Вчорашньому поблизу Бердичева на Житомирщині.

У цьому ж році він звів будинок брата Ф. Кричевського у с. Шишаках на Полтавщині.

У березні 1921 р. В. Кричевський переїздить до Києва й відновлює роботу в Української академії мистецтв, ректором якої обрано Федорв Кричевського.

У 1924 р. Інститут пластичних мистецтв було об’єднано з Архітектурним інститутом, перетворено на Київський художній інститут, що розміщувався у приміщенні колишнього військового шпиталю на сучасній вул. Смирнова-Ласточкіна, 20 (де нині розташовується Національна академія образотворчих мистецтв та архітектури). В. Кричевський викладав у інституті на малярському факультеті протягом 1922-1941 рр.

У 1924 р. Василь Григорович працював над проектом архітектурної реконструкції та художнього оформлення будинку в Києві, де мешкав Т. Шевченко. Завдяки дослідницькій наполегливості і поєднанню в особі Кричевського дослідника і архітектора постав камерний і сповнений людської теплоти меморіальний музей Т. Шевченка, один із перших музеїв Тараса Шевченка у Києві.

Навесні 1925 р. на запрошення Всеукраїнського фото-кіно управління (ВУФКУ) В. Кричевський почав працювати художнім керівником і консультантом двосерійного фільму режисера П. Чардиніна «Тарас Шевченко». Згодом працював з цим же режисером над стрічкою «Тарас Трясило».

У 1928 р. вийшов фільм «Звенигора», над яким молодий режисер О. Довженко працював разом із своїм колишнім учителем по Українській академії мистецтв В. Кричевським.

Працював В. Кричевський і над проектом переобладнання будинку на вул. Короленка, 35 (нині Володимирська) під приміщення для Історичної секції Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

Навесні 1929 р. Василь Кричевський, на пропозицію Раднаркому, почав роботу над проектом музею на могилі Т. Шевченка у Каневі. Паралельно працював над ескізами та проектами першої черги так званого Роліту – будинку письменників для Києва.

Під час роботи над проектом будинку Роліту архітектор змушений був відмовитися від первинного проекту через обмеженість у фінансуванні та через пеаний політичний вплив.

Навесні 1933 р. відбувся конкурс проекту пам’ятника і проекту меморіального музею на території державного заповідника «Могила Т. Г. Шевченка». До реалізації було прийнято проект В. Кричевського та П. Костирка. Наприкінці 1933 р. було виконано підготовчі роботи, а в квітні 1934 р. розпочато спорудження приміщення музею. Завершено усі будівельні роботи в 1936 р., внутрішнє оформлення – в 1937 р. Відкриття Шевченківського меморіалу відбулося у червні 1939 р. Це була остання здійснена архітектурна споруда Кричевського.

У 1934 р. В. Кричевський у співавторстві з П. Костирком брали участь у конкурсі на проект забудови урядового центру. Вони пропонували перенести всі урядові будинки на Печерськ, в район Звіринця, де архітектор «висунув цікаву ідею з’єднання віадуком Володимирської гірки з Пролетарським садом.

Восени 1935 р. Василь Григорович починає працювати у реорганізованому Художньому інституті.

Наприкінці 1935 р. він почав працювати над фільмом «Назар Стодоля» (режисер Г. Тасін). Одночасно працював над оформленням історичного фільму за драмою І. Кочерги «Свіччине весілля». Взимку 1937 р. працював над фільмом «Устим Кармелюк» (режисер Г. Тасін), а влітку того ж року «почав розробляти оформлення і шукати місця для натурних зйомок фільму «Сорочинський ярмарок» за однойменною повістю Гоголя, який знімався Київською кіностудією.

Наприкінці 1938 р. В. Кричевський виконав ескіз гобелена на Всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москві, а в 1939 р. відвідував м. Москву для керівництва оформленням Українського павільйону.

У 1939 р. В. Кричевському присвоєно вчений ступінь доктора мистецтвознавчих наук без захисту дисертації, а в 1940 р. уряд УРСР присвоїв йому звання заслуженого діяча мистецтв.

У червні 1940 р. у залах Державного музею українського мистецтва було влаштовано персональну виставку творів Василя Григоровича. У 1941 р. у Будинку письменників відбулася наступна виставка його творів.

Після захоплення в роки Другої світової війни німецько-фашистськими загарбниками Києва, В. Кричевський залишився в окупованому місті. На початку вересня 1943 р. він переїхав до Львова. Тут він брав участь у художніх виставках.

У зв’язку з тим, що радянська влада переслідувала людей, які перебували в окупації, у березні 1944 р. родина Кричевських змушена була переїхала до Лабова, згодом – до Братислави, потім до Бад-Кісінгена, Марбурга, Бжецлава тощо. У липні 1945 р. Кричевські перебралися до Парижу, де близько восьми місяців мешкали у М. Кричевського, старшого сина В. Кричевського від першого шлюбу.

У листопаді 1945 р. в м. Аугсбург на з’їзді українських науковців було засновано Українську вільну академію наук, а В. Кричевського обрано почесним дійсним членом новоствореної академії.

Протягом життя Василь Григорович також займався оформленням книжок для українських письменників, які стали класиками української літератури, а також науково-популярні видання відомих українських науковців.

Навесні 1948 р. родина Кричевських переїхала до м. Каракас (Венесуела). Помер В. Кричевський 15 листопада 1952 р. у Каракасі. У 1953 р. на міському цвинтарі Каракаса Cementerio del Sur встановлено масивний чорний надгробок, виконаний за проектом В. Павловського. 7 серпня 1975 р. тлін В. Кричевського перенесено на цвинтар Баунд-Брук (штат Джерсі, США).

Про значення творчості Василя Кричевського влучно сказав поет, перекладач, літературний критик, художник, мистецтвознавець Святослав Гординський: «Якщо уявити собі мистецтво якогось народу, як храм, що опирається на колони, то, власне, однією з таких колон українського мистецтва був Василь Григорович Кричевський». Митці роду Кричевських працювали у багатьох галузях художньої культури, а їх кращі твори стали національним надбанням.

Інформація про біографію Кричевського В.Г. за матеріалами сайту:

http://gazetaslovo.com.ua/vasyl-krychevskyj-tvorets-vitchyznyanogo-modernu/