Грошей у Шевченка майже ніколи не водилось, а якщо з’являлися, то тут же зникали. Як писав П.Зайцев: «…гроші його не тримались... коли були, то витрачав, не думаючи про наслідки, і часто нарікав на безгрішшя прокляте».
Поет і художник ніколи не мав статків. Нужду ж пізнав з дитинства. Дуже рано зоставшись сиротою, сам заробляв на хліб насущний, отримуючи за свій труд здебільшого натурою. Козачком у П. Енгельгарда Тарас не мав жодної платні — там його лише одягали й годували. Тільки за виконані на замовлення пана портрети одержував карбованця за кожен. У Ширяєва теж був на утриманні, тому в юності через відсутність грошей не раз зазнавав принижень. А коли вони в нього з’явилися, не мав досвіду, як керувати своїми статками. Повернувшись із заслання, Шевченко жив переважно випадковими заробітками: писав портрети на замовлення, продавав свої офорти. Загалом же, не був успішним у підприємницьких справах. Де б не жив, щоб не робив — завжди подавав милість нужденним. І подавав не копійки (хоч і тоді це були пристойні гроші), а давав п’ятдесят копійок, карбованця, червінця... А на другий день сам сидів без хліба, бо не було за що купити.
У розділі «Про свій одяг… турбувався дуже мало…» Надія Наумова зазначає, що у спогадах сучасників описано зовнішність поета й художника в різні періоди його життя, відомі й автопортрети та фотознімки Шевченка. Взагалі, він ніколи не був вибагливим до свого одягу, про що свідчать і його власні записи та спогади. Проте після сирітського «убогого», «голого» і «босого» життя у підлітка Тараса з’являється бажання справити собі одяг, чимось виділитись, він пошив собі шапку-конфедератку, чим привернув до себе увагу односельців. В юнацькі роки, його друг Сошенко у наведених вище спогадах говорить про зміну поведінки і зовнішності Тараса в період навчання в Академії мистецтв: «...познайомившись зі світськими людьми і роз’їзджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на ”comme il fautність». Навесні 1859 року Шевченко поїхав на Україну, де провів біля трьох місяців, з них два тижні у Києві. Тодішній київський фотограф, друг Шевченка Іван Гудовський зробив два знімки поета у своєму ательє на Хрещатику. На обох він сидить і на них добре видно одяг: на одному Тарас у білому парусиновому костюмі, тримає в руках палицю та світлий пуховий капелюх; на другому – в чорному сюртуку, білих штанях, на білій сорочці контрастно виділяється темний галстук.
У пам’яті багатьох земляків та киян, що тоді зустрічалися з поетом, залишився саме парусиновий костюм. Про нього пише перший біограф, друг Т.Г.Шевченка М.К.Чалий : «Оселившись на Пріорці, майже за містом, поет блукав стогнами богоспасаємого ґрада все в одному і тому ж парусиновому пальтечку, добре заношеному».
Після смерті поета його друзі описали всі речі, що перебували у цій майстерні в Академії мистецтв, серед яких і одяг: три суконних пальта чоловічих, один суконний сюртук, два жилети, фрак, чотири парусинових пальта і чотири таких самих панталон, парусинова жилетка, чоловічий малоросійський одяг – кобеняк суконний, свитка верблюжого сукна, бараняча шапка, два кожухи овечих, покритих сукном, два капелюхи пухових сірих, капелюх солом’яний чоловічий, картуз чорний, сорочок полотняних чоловічих –27, підштаників –7, носових хустинок –15, галстук білий бавовняний, вишитих сорочок –6, три пари чобіт, дві пари галош, рукавичок –7 пар, китайські туфлі (Тарас Шевченко. Документи...).
У розділі «Кулінарні смаки Тараса Шевченка» видання «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» Юлія Єрмоленко зазначила, що періоди дитинства й студентської молодості пов’язані у Тараса з постійним недоїданням, коли він перебивався з хліба на воду, але бували і в нього свята. При нагоді смачно поїсти, пробував всі страви і отримував задоволення від насолоди смаком.
Улюбленими стравами Тараса Григоровича були:
- пісний борщ із сушеними карасями зі свіжою капустою та якимись особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим кропом (такою стравою його пригощали рідні, небагаті люди, які жили в Києві);
- вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки, пельмені, яких міг з’їсти сотню;
- телятина, баранина, сало, домашня ковбаса, смакував смажену качку з яблуками, гуску, смажену з капустою, смажену індичку, кренделі, бублики, пиріжки з грибами, котлети;
- риба - в його творах згадуються «лящі дніпрові», карасі сушені або «засмажені зі сметаною», судак і щука «міцно приправлена перцем», астраханська тарань;
- овочі: часник, цибуля, огірки, молода редька тощо;
- міцні напої - лафіт (червоне вино) і чихир, який любив додавати до чаю, лікер, різні наливки, джин, херес, горілку, пиво, мед, квас… Як не дивно, Шевченко вів богемний спосіб життя, адже спілкувався з найбільш освіченою мистецькою елітою свого часу, тому вживав вишуканий алкоголь – наприклад вина “Вдова Кліко” і ром.
Шевченкові характеристики трапези: «увесистый обед», «лукулловский обед», «пообедал нараспашку», «борщом покуртизанил», «нелицемерно позавтракал», «пир», «пирушка», «бенкет», «чернеча вечеря», «фриштик».
Заклади в яких обідав або, як тоді казали в Києві, «столовався» Тарас Шевченко, зокрема в Петербурзі: «у Александра» , «у Смурова», «Палкин трактир», «у Вольфа» «у Клея», «у Бореля» , «у Смирнова» (там поет ласував устрицями («Щоденник»). (А.Лазаревський «Встречи с Т.Г.Шевченко в Петербурге»).
Шевченко високо цінував обід у колі друзів-однодумців, гарне товариство з приємною бесідою. Любив сам пригощати, особливо дітей солодощами — цукерками, шоколадом, льодяниками, тістечками, печивом, бубликами, горіхами, яблуками тощо. Усе життя Шевченко їв із чужого посуду, пив із казенних склянок та чашок. Наприкінці життя власними в нього були срібна чайна ложечка, три каструлі й самовар.
За матеріалами наукових співробітників Меморіального музею Т. Г. Шевченка "Хата на Пріорці" та кналу YouTube Константина Грубича "Чим смакували титани":
