"Київському зоопарку 110 років"

Історія і сьогодення

2023 рік

2009 рік

25 квітня 2024 року Київському зоопарку виповнюється 110 років! 

Це улюблене місце багатьох киян і гостей столиці!

Київський зоологічний парк загальнодержавного значення — це природоохоронна, науково-дослідна та культурно-освітня установа, що є штучно створеним об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

☝Загальна площа – 34 га;

☝Колекція тварин налічує 2170 екземплярів тварин близько 300 видів;

☝Щорічно Київський зоопарк відвідують понад 600 тис. киян і гостей столиці;

☝Співпраця з міжнародними організаціями: кандидат у члени в Європейську асоціацію зоопарків та акваріумів (ЄАЗА).

☝Колекція тварин Київського зоопарку формується з урахуванням природоохоронного статусу видів, науково-дослідницьких інтересів і просвітницької цінності. Тут можна побачити найбільших сухопутних хижаків і травоїдних нашої планети: слона, жирафів, бегемота, левів, тигрів, горилу та ін.

☝Офіційною датою відкриття зоопарку вважається 1914 рік, та його заснування почалося ще задовго до цього — у 1906 році.

Будівництво зоопарку

☝У 1907 році заснували Товариство любителів природи, у 1908 почали створювати зоопарк. В 1909 році, на прохання Товариства, Правління Київського університету св. Володимира дозволило розмістити тварин у Ботанічному саду (сьогодні це сад імені академіка О. В. Фоміна).

☝Та кількість тварин і птахів збільшувалась за рахунок дарувань і покупок нових тварин, тож колись невеличкий звіринець вже стали іменувати «Зоологічний сад Київського товариства любителів природи».

☝Завдяки пожертвуванням і покупкам колекція зоопарку різко збільшилася. Наприкінці 1908 року в ньому було представлено 17 видів тварин і птахів, а на початку 1909 року – 22, наприкінці 1909 року налічувалося 115 видів, через рік – 132 види, в 1911 році – 175 видів.

☝Кількість мешканців імровізованого зоопарку невпинно зростала, тож у травні 1912 року Київська міська дума відвела для потреб зоопарку в довічне володіння землі в ділянці по Брест-Литовському шосе.

☝З 1912 і до початку 1914 року йшла підготовка до відкриття стаціонарного зоопарку, перевозили і розміщували тварин, висаджували дерева і чагарники, споруджували вольєри, акваріуми і тераріуми, пташники, кролятники і навіть пасіку.

☝Все повинно було перетворити зоопарк на кращий в Європі, але на заваді стала Перша світова війна і події 1917 року. Роки Громадянської війни були дуже важкими для Зоопарку.

☝В лютому 1919 року місто захопили більшовики, навесні Зоопарк було націоналізовано.

☝Після закінчення Громадянської війни і націоналізації Зоопарку почався новий період його історії. Значно поповнюється колекція тварин, було відкрито новий відділ – акваріум

☝У період окупації Києва 1941-1943 років німці вивезли найцінніших тварин в Німеччину. Після визволення міста до кінця 1940-х років вдалося відбудувати приміщення та поновити колекції за допомогою зоопарків інших міст

☝У 1960-1970-х роках відбулася значна реконструкція та розбудова зоопарку. У 1968 році біля головного входу з'явилися знамениті скульптури левів і зубра, які стали символом зоопарку

☝Трохи пізніше було відкрито акватераріум, в 1976 році – побудовано комплекс для утримання приматів, а в травні 1982 року відкрито «Острів звірів»

☝У 2017 році розпочато глобальну реконструкцію Київського зоопарку. Вона відбуватиметься поетапно на окремих ділянках

☝Сьогодні Київський зоопарк проводить найактивнішу в Україні соціально-гуманітарну, просвітницьку та наукову роботу

Дорослі і діти з великим задоволенням відвідують Київський зоопарк.

  

Книга з фонду бібліотеки.

“Каліграфірмація»

Художня виставка

З 3 квітня по 16 травня в нашій бібліотеці демонструється унікальна виставка художника-каліграфа Alexander Vikulkin Олександра Вікулкіна “Каліграфірмація», на якій представлено кілька десятків полотен із зображенням готичного письма, Рутенії та козацького скоропису.

Назва виставки відповідала сенсу та задуму майстра. Адже в перекладі з грецької «калі» — означає красиво, «графо» – пишу, а слово «афірмація» відображає стан позитивного навіювання, який вона програмує на даний момент.

Ідея цієї виставки «Каліграфірмація» — в популяризації Української абетки, зверненні уваги на неоціненний скарб спадщини того письма, який дійшов до нас від предків. На сьогодні питання власної абетки дуже актуальне. Незалежна держава має потребу в графічному зображенні літер, які б відрізнялися від нав’язаного нам ще Петром І так званого “гражданского шрифта», яким ми користуємося досі. Письмо — невід’ємна частина української культури.

Виставкою зацікавлена велика кількість людей, адже тема нашої абетки сьогодні актуальна як ніколи.

Виставка діє до 16 травня 2024 року за адресою вул. Єреванська, 12, тел. 073-444-29-10.

Капніст Марія Ростиславівна – українська акторка театру і кіно"

Кіно-спогад до 110 років з дня народження

Капніст Марія Ростиславівна – українська акторка театру і кіно, заслужена актриса УРСР. Її батько Ростислав Капніст був нащадком українського дворянського роду, мати – Анастасія Байдак – із роду кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, гетьмана Павла Полуботка, а її двоюрідний прадід – український поет, драматург і громадсько-політичний діяч Василь Васильович Капніст.

«Батьки Марії»

«Марія з братами та старшою сестрою»

Вона народилась в 22 березня 1914 року в Ленінграді (Санкт-Петербург) в особняку на Англійській набережній. Коли в країні почалась революція їхня родина виїхала до Судака, Крим. Безхмарне життя Марії продовжилось до 1920 року, а потім репресії дійшли й до Криму. У 1921 році її батька розстріляли, як майже і всіх кримських дворян, а згодом зруйнували їх маєток. Далі були голодні і важкі часи: «Ми голодували жахливо. Мололи виноградні кісточки ... врятувалися дельфінячим жиром» .

«Будинок Капністів на Англійській набережній у Санкт-Петербурзі (2016)»

Та Червоний терор тероризував родину і далі: старша сестра Марії померла від розриву серця; один брат утопився, другий потрапив у табори. Врятувався тільки брат Андрій, який поміняв прізвище Капніст на Копніст . У 16 років Марія знову потрапила у Ленінград, там вступила до театрального інституту. Проте її невдовзі виключили за дворянське походження і заборонили жити в місті. Капніст почала мандрувати: працювала бухгалтером у Києві, потім у Батумі. У 1937 році Марію Капніст вперше заарештували та згодом відпустили. 27 серпня 1941 р. за «антирадянську пропаганду і агітацію» як «неблагонадійний елемент» (дворянське походження) її заарештували знову та засудили на вісім років. В 1950 р. в таборах народила доньку Радиславу (Раду). Відбула вона термін у 15 років, який отримала за ляпас виховательці садка за знущання над своєю дворічною донькою. Вона пройшла безліч таборів – від Караганди до Іркутська, пережила голод і приниження. Та ніщо не зломило її волю. У 1956 року Марія Капніст вийшла на волю та приїхала до Києва, працювала двірничихою, масажисткою. Помітив талановиту акторку молодий режисер Юрій Лисенко, який узяв її на роль у картині «Таврія». Дебют у цій стрічці привернув увагу багатьох режисерів, вони були у захваті від виразної і незвичної зовнішності жінки. Пропозиції зіграти у нових картинах посипалися градом. Їй з легкістю вдавалося грати відьом, аристократок похилого віку, черниць. За більше ніж 30 років Марія Капніст зіграла в 120 картинах. У 1958 року Марію Ростиславівну Капніст реабілітували, справу закрили «за відсутністю складу злочину». Після таборів вона ніколи не користувалася метро та підземними переходами — вони нагадували їй шахти Казахстану. 

«У фільмі «Іванна» у ролі черниці»

З 1960 року М. Капніст – штатна актриса Театру кіноактора Кіностудії ім. О. Довженка. Вона не нехтувала ніякою роботою, знімалась у масовках, епізодах, у лахмітті й у пишному одязі, на морозі та в спеку. Завжди сяяла усмішкою і добротою до людей. Спершу вона грала просто мудрих і суворих жінок: Мануйлиху в «Олесі», селянку в фільмі «Ми, двоє чоловіків». Найвидатніша роль Марії Капніст – Наїна в кіноказці О. Птушка «Руслан і Людмила».

«У кіноказці «Руслан і Людмила» у ролі Наїни» 

Марія Капніст знялася у 120 фільмах - графині, відьми, монашки. Знялася вона і в Голлівуді - грала черницю у фільмі "Темні води" (1994 р.). 

Була вона й актрисою Київського театру російської драми. У 1980 року Марію Капніст прийняли до Спілки кінематографістів України, а у 1988 р. вона отримала звання – «Заслужена артистка УРСР». З 1956 року і до останнього дня жила в Києві. Мешкала на вулиці Кавказькій в Солом’янському районі. На початку жовтня 1993 року потрапила в ДТП — у Києві, неподалік Кіностудії імені Олександра Довженка, намагалася перейти проспект Берестейський, але потрапила під колеса автомобіля. Лікарі нічого вдіяти вже не змогли — 25 жовтня 1993 року Марія Капніст померла в Олександрівській лікарні. Похована Марія Капніст у родовому селі Велика Обухівка, на Полтавщині, на родинному цвинтарі Капністів, поруч з прадідом, Василем Васильовичем Капністом.

«Олексій Шовкуненко - український живописець-аквареліст, майстер пейзажу і портрета»

Художнє знайомство

(до 140 років з дня народження)

Олексій Олексійович Шовкуненко народився 21 березня 1884 року в Херсоні.З дитинства разом зі своїм старшим братом Антоном допомагав батьку  маляру-покрівельнику херсонських будівель вчасно впоратися із замовленнями городян. Саме тоді майбутній художник милувався з висоти панорамою міста та Дніпра. Брат добре малював і компонував орнаменти для трафаретів, за допомогою яких розфарбовував пароплави, тож навчав Олексія азів художньої грамоти.

Проте істинним наставником Олексія став вихованець майстерні Києво-Печерської Лаври іконописець Семен Семенко, який працював у відомій на той час у Херсоні іконописній майстерні Івана Клименка.

Він порадив батькові Олексія продовжити навчання сина в Одеському художньому училищі. Досить підготовленого юного херсонця зарахували одразу на другий курс. Так Шовкуненко залишив рідні пенати. Але не на завжди. Мистецьку освіту він здобув в Одеському художньому училищі (1908) і Петербурзькій академії мистецтв (1917).

У студентські роки він виконує дуже виразні та яскраві за психологічним характером твори, зокрема низку портретів.

«Портрет дівчини» (1914)

«Портрет Фадєєвої» (1923)

Його улюбленим матеріалом стає акварель, і він домагається чудових результатів в цій техніці. Поетична піднесеність, соковитість, яскравість живопису, життєвість образів і зв’язок майстра з повсякденним бурхливим життям України характеризують твори Шовкуненка періоду 1920-30-х років. Протягом кількох років (1930—1933) Олексій Шовкуненко працює на Дніпробуді. Будівництву цієї величної споруди присвячена велика серія його акварелей: 

"Будівництво греблі Дніпрогесу"

“Будівництво гідроелектростанції”, “Гребля”, “Плоти на Дніпробуді”, “Кран”, “Середина греблі” та багато інших. Значне місце в творчості Шовкуненка посідають акварелі, виконані на Донбасі. Але найбільших успіхів домігся майстер у галузі портретного живопису.

У роки Другої Світової війни він пише портрети героїв, письменників, поетів, художників, артистів, вчених. Тоді були виконані чудові портрети П. Тичини, архітектора В. Заболотного, академіків О. Палладіна, О. Богомольця, Б. Чернишова, скульптора Б. Яковлева (1944), С. Ковпака (1945) та інші. Художник знаходить для кожного портрета оригінальну композицію, відповідну характеристиці персонажа, а також своєрідний технічний прийом.

«Портрет Бориса Чернишова» 

«Портрет Сидіра Ковпака»

У післявоєнні роки художник продовжує працювати над портретами своїх сучасників. Він пише портрети скульптора М. Лисенка (1947), артистки М. Литвиненко-Вольгемут (1947) тощо. У них автор виступає оригінальним художником із своєрідним, глибоко індивідуальним почерком, з самобутнім оптимістичним сприйманням дійсності. Життєрадісність і бадьорість властиві також його темпераментним пейзажам і натюрмортам. 

«Портрет Марії Литвиненко-Вольгемут»

Любов О.Шовкуненка до життя, до різнобарв'я та розмаїття в природі виливається в роботі над квітковими натюрмортами і пейзажами Одеси, Києва, Уфи, Москви, створеними художником в різні роки. Пейзажі О.Шовкуненка полонять колоритом та соковитістю. Художник до кінця свого життя послідовно утверджував активне ставлення до природи. Вона для нього не лише невичерпне джерело естетичної насолоди, а й могутній чинник очищення людського характеру.

Він був завжди вірний своїй любові до пейзажу. Протягом всього мистецького шляху в картинах та творчих пошуках спостерігаються херсонські мотиви. Ім'ям художника назван Херсонський художній музей у колекції якого знаходиться 154 роботи. 

З 31 жовтня по 4 листопада 2022 року Херсонський художній музей був розграбований російськими окупантами. З майже 14 тисяч творів мистецтва, які налічувала музейна колекція до повномасштабного вторгнення, викрадено більше 11 тисяч найцінніших експонатів.

Твори художника зберігаються в музеях Києва, Харкова, Одеси, Полтави, Херсона, Москви. Митець удостоєний звання народного художника СРСР (1944) та інших високих державних нагород.

Щодо викладацького шляху художника, то: з 1917 по 1922 рік він викладав в Херсонській Пролетарській художній студії; з 1926 року – в Одеському політехнікумі образотворчих мистецтв; а з 1935 по 1965 рік викладав в Київському державному художньому інституті.

Серед його учнів — Ісак Тартаковський, Ростислав Сильвестров, Петро Сулименко, Ганна Юхно-Гуревич, Володимир Югай, Михайло Бароянц та інші.

Помер художник 12 березнчя 1974року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.