ОЛЕГ КОСТЯНТИНОВИЧ АНТОНОВ

Історичний екскурс до 120 років з дня народження

Олег Костянтинович Антонов (1906-1984) — видатний авіаконструктор, засновник серії літаків «Ан» та розробник найбільшого у світі літака Ан-225 «Мрія». Він розпочав свій шлях із створення планерів у дитинстві, увічнив своє ім'я створенням Ан-2 (що понад 60 років у строю) та розробляв унікальні транспортні літаки, керуючи конструкторським бюро у Києві.

Цікаві факти з його життя:

☝Олег Антонов народився 7 лютого 1906 року в селі Троїця Московської губернії. Він походив із дворянської родини, але за радянської влади був вимушений це приховувати. Здібності до технічної творчості майбутній конструктор успадкував від батька, Костянтина Костянтиновича, інженера-будівельника за фахом. Перші уроки естетичного сприйняття світу синові дала мама, Ганна Юхимівна. На превеликий жаль, вона рано пішла з життя, коли Олегу виповнилося лише 9 років.

☝З 1912 року родина мешкала в Саратові, де отримав середню освіту та захопився авіацією.

☝У 16-річному віці він підготував проект планера «Голуб», з якого і розпочався його шлях в авіацію.

☝На початку 1930-х років О.К. Антонов вже мав репутацію відомого конструктора планерів. У передвоєний період він очолював декілька колективів, що займалися планерною тематикою, а також отримав досвід роботи над легкими літаками в конструкторському бюро О.С. Яковлева

☝У часи Другої світової війни під керівництвом О.К. Антонова був створений десантний планер А-7, який випускали серійно. Крім того, успішно пройшов випробування «Крилатий танк» – експериментальний планер для перевезення повітрям легкого танка.

☝Ще в часи війни О.К. Антонов захопився ідеєю створити багатоцільовий, невибагливий літак. Завдяки таланту конструктора та організатора, він домігся не лише втілення проекту, але й урядового рішення щодо створення власного ДКБ. Офіційною датою його заснування стало 31 травня 1946 року, а базою – Новосибірський авіазавод ім. В.П. Чкалова.

☝Первісток антонівського ДКБ літак Ан-2 виявився напрочуд вдалою машиною. Її серійний випуск було вирішено розгорнути на Київському авіазаводі. У 1952 році відбувся і доленосний переїзд ДКБ Антонова до столиці України.

☝Всесвітня слава до О.К. Антонова та очолюваного ним колективу прийшла у 1965 році. Тоді справжньою сенсацією стала демонстрація на Паризькому аерокосмічному салоні в Ле Бурже найбільшого літака в світі Ан-22 «Антей». Він досі залишається неперевершеним серед літаків з турбогвинтовими двигунами.

☝Пройде ще 17 років, і світ здивує інший шедевр київських авіабудівників – Ан-124 «Руслан». І в наші дні він є найпотужнішим на планеті військово-транспортним літаком, а крім того успішно використовується як комерційне повітряне судно.

☝Загалом під керівництвом О.К. Антонова було створено 52 типи планерів і 16 типів літаків. Серед них: середній військово-транспортний Ан-12, багатоцільові Ан-14 і Ан-28, пасажирський Ан-24, легкий військово-транспортний короткого злету та посадки Ан-72.

Перший масовий літак АН-2

АН-72 сідає на ґрунтові доріжки

АН-72

☝Інтереси О.К. Антонова не обмежувалися авіацією. Економіка, живопис, література, великий теніс – ось далеко не повний перелік його захоплень. Він з великою повагою ставився до національних традицій, мови та культури України. Крім того, О.К. Антонов був не байдужим до процесів, що відбувалися в суспільстві. Коли у другій половині 1960-х років радянська влада розгорнула чергові репресії проти української інтелігенції, він долучився до захисту тих, кого вважав несправедливо обвинуваченими у тяжких злочинах

☝До останніх днів свого життя О.К. Антонов продовжував плідно працювати. У вічність він відійшов 4 квітня 1984 року та похований у Києві на Байковому цвинтарі.

☝У спадок О.К. Антонов залишив не просто засноване ним всесвітньо відоме авіабудівне підприємство, а самобутню конструкторську школу. Небагато країн можуть похвалитися таким набутком

☝Державний музей авіації носить ім’я О.К. Антонова. Титульна колекція складається із «Анів», серед яких особливе місце займає унікальній дослідний літак дальнього радіолокаційного виявлення Ан-71 – такого експонату більше немає у жодному зібранні в світі.

☝За 78 років життя О.К. Антонов встиг зробити дуже багато. Захистив докторську дисертацію, опублікував більше 200 наукових праць, три книги («На крилах з дерева й полотна», «Десять разів спочатку», «Для всіх і для себе»), одержав 72 авторські посвідчення на винаходи, обраний академіком Академії наук СРСР, нагороджений багатьма урядовими нагородами, а головне – створив колектив, що під його керівництвом придбав авторитет і визнання в усьому світі.

☝Вшанування пам'яті

- Марка Укрпошти «Олег Антонов» (2006 рік)

- 1997 року Національною академією наук України була заснована Премія НАН України імені О. К. Антонова, яка вручається Відділенням механіки НАН України за видатні досягнення в галузі технічної механіки та літакобудування.

- У Києві на будинку по вулиці Огарьова, 1, в якому жив Олег Антонов, встановлена меморіальна дошка.

- Вулиця Авіаконструктора Антонова у місті Київ.

- Вулиця Олега Антонова у містах Вінниця та Яготин.

- У місті Коростень є провулок Олега Антонова.

- У місті Ірпінь вулицю Ленінградську перейменували на вулицю Антонова.

- У місті Умань вулицю Чернишевського перейменували на вулицю Авіаконструктора Антонова.

- 19 квітня 2023 року у місті Краматорськ вулицю Баженова перейменували на вулицю Авіаконструктора Антонова.

- Ім'я Олега Антонова присвоєне Державному музею авіації України.

- Створено меморіальний кабінет-музей імені Олега Костянтиновича Антонова у Національному авіаційному університеті.

- У місті Запоріжжя частину вулиці Баранова перейменують на вулицю Олега Антонова.

У місті Кривий Ріг вулицю Туполєва перейменували на вулицю Олега Антонова.

- У місті Харків вулицю Аерофлотську перейменували на вулицю Антонова.

Використані матеріали:

стаття Р.Мараєва

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

·https://aviamuseum.com.ua/ua/news/news/museum-news/1190-oleg-kostyantinovich-antonov

"ДИТЯЧЕ ДЕРЕВО МРІЙ"

Відкриття художньої виставки

1 лютого в нашій бібліотеці відбулося відкриття художньої виставки в рамках міжнародного проєкту з народних розписів та витинанки «Дерево життя» від Open Art Academy

Майже 40 робіт дітей віком від 8 до 13 років Київської дитячої художньої школи №10 (директор Смирнова Богдана Станіславівна, викладач Вищої категорії) вразили відвідувачів своєю оригінальністю та майстерністю. У техніці витинанки діти створили свої Дерева життя, в яких відображено бажання жити в мирі в своїй рідній хаті, в гармонії з природою.

Керівники гуртків Яремчук Анна Вікторівна та Грінчук Олена Василівна – викладачі Вищої категорії познайомили гостей з діяльністю школи, яка була заснована у 1987 році, і була першою в Києві декоративно-прикладного спрямування. Аудиторії були представлені роботи учнів школи та техніки в яких вони виконані. Виставка сприяє культурному та естетичному вихованню дітей, розвитку творчих здібностей і формуванню поваги до національної культурної спадщини.

На відкриття виставки юних художників завітали юні артисти – вихованці Централізованої системи підліткових клубів «Щасливе дитинство». Їх музична міні-вистава «Розколяда» була підсумком завершення циклу зимових свят. Вишукані автентичні костюми дітей, довершений хоровий спів, яскраві декорації створили для присутніх справжнє свято.

Після заходу відбувся майстер-клас з петриківки (пальчиковий розпис), який провели керівники гуртків школи для бажаючих. Чарівна пташка з метеликами ожила яскравими фарбами у кожного, а це були учасники різного віку.

Виставка діє з 1.02 по 28.02 за адресою Єреванська, 12, тел.073-444-29-10

"ПЕЙЗАЖ, ЩО ОЖИВАЄ: АРХИП КУЇНДЖІ

Художнє знайомство

Архип Іванович Куїнджі (1841–1910) – один із найяскравіших художників українського живопису, академік, професор живопису, педагог, благодійник. Видатний художник-пейзажист народився і виріс в Маріуполі, який у ті часи належав до Катеринославській губернії. Точної дати народження не має, у різних джерелах різні дати – січень 1841 або 1842 років,

☝Майбутній художник з’явився на світ у родині бідного шевця-грека, але рано залишився сиротою і жив у великій бідності. Маленьким Архипом опікувались родичі по батьківській лінії. 

☝Потяг до живопису у нього з’явився із самісінького дитинства. Він малював, де тільки міг – на клаптиках паперу, стінах, парканах. 

☝Освіта Архипа обмежилася кількома класами міської початкової школи. Архип Іванович був самоуком. Підлітком мріяв навчатись у Айвазовського, але знаменитий мариніст, чомусь не розпізнав у хлопчині великого обдарування.

☝З Феодосії він повернувся до Маріуполя, де опанував навички ретушера фотографії. Працював у фотографів Одеси, Таганрогу, Санкт-Петербурга. Весь цей час Куїнджі продовжував малювати.

☝У 1865 році юнак вирішив вступити до Академії мистецтв і поїхав до Санкт-Петербурга, проте перші дві спроби виявилися невдалими. 

☝ У1868 році створена ним картина «Татарська сакля у Криму» (не збереглася до наших часів) була відзначена на академічній виставці, й це надало Куїнджі звання вільного художника. Згодом він став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв. 

☝У цей час відбувається знайомство з художниками-передвижниками, серед яких були Іван Крамськой та Ілля Рєпін. Ця зустріч і спілкування мали великий вплив на творчість Куїнджі, поклавши початок реалістичному сприйняттю ним дійсності.

☝У1878 році на Всесвітній виставці в Парижі були виставлені твори художника, що викликали загальне захоплення як публіки, так і критиків. 

☝В цьому ж році художник почав працювати над картиною «Вечір в Україні», робота над якою тривала 23 роки.

☝Творчість художника тісно пов’язана з Україною. На багатьох картинах зображені українські краєвиди, «сповнені сяйвом», які здобули йому гучної прижиттєвої слави: «Місячна ніч на Дніпрі», «Вечір в Україні», «Дніпро вранці» та інші. Художника надихала краса Кримського півострова, Чорне море, гори, заходи сонця та світанки.

☝У 1870 році він написав «Вид річки Кальчик в Катеринославській губернії». Ще через п’ять років – «Чумацький шлях в Маріуполі». 

☝Тоді ж, приїхавши до рідного міста, щоб одружитися з донькою маріупольського купця Вірою Леонтіївніою Шаповаловою-Кечеджи, написав «Степ» і «Степ навесні». Також саме в Маріуполі, він задумав картину «Ніч» (остаточна назва «Українська ніч»).

☝Головною картиною свого життя Куїнджі називав – «Місячну ніч на Дніпрі». На картині зображено берег Дніпра. Лінія горизонту сильно опущена вниз, через що більшу площу картини займає небо. Світло місяця відбивається в річці.

☝Куїнджі прославився як майстер пейзажного живопису. Завдяки  дивовижному змішанню фарб, його картини світяться зсередини. Архіп Іванович постійно експериментував з різними світловими ефектами та інтенсивністю кольору, прагнучи передати найбільш виразні за освітленістю стану природи. Сучасники називали Архипа Куїнджі блискучим колористом і «чарівником світла».

☝Архіп Іванович Куїнджі помер 11 (24) липня 1910 року в Санкт-Петербурзі від тяжкої серцевої хвороби, ускладненої запаленням легенів у віці близько 69 років.

☝Картини Архипа Куїнджі зберігаються у різних колекціях світу, зокрема в Державному Російському музеї (Санкт-Петербург) та Третьяковській галереї (Москва), але значна частина робіт (включно з відомими «Червоний закат», «Осінь», «Ельбрус») була вивезена російсьми окупантами у 2022 році з зруйнованого Маріупольського художнього музею і, ймовірно, зараз знаходяться у Донецьку. В Україні його роботи також представлені в Національному музеї Тараса Шевченка та Київській картинній галереї.

"Хвилі", 1870 рік.

«Море. Крим»

(1898—1908)

"Чумацький шлях у Маріуполі", 1875 рік.

"Українська ніч", 1876 рік

"Місячна ніч на Дніпрі", 1880 рік.

"Дніпро вранці", 1882 рік.

ІВАН ГОНЧАР - БУДІВНИЧИЙ УКРАЇНСТВА

Творче знайомство

(115 років з дня народження)

Із щоденника І. Гончара: 

«Прийду я з міста в свою рідну хату-музей, – і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, плюють йому в душу, ображають його, зневажають, лицемірять і обпльовують його. А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що огріває наші змучені душі».

Іван Макарович Гончар (1911–1993) – видатний український митець, громадський діяч, засновник Музею Івана Гончара, який у своїй творчості поєднував усі ці напрямки та досліджував народну культуру. Скульптор, графік, маляр, етнограф, колекціонер, працював у галузі станкової та монументальної пластики. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1991), лауреат Шевченківської премії 1989 р. за багаторічну творчу й дослідницьку роботу по збиранню і популяризації народного мистецтва.

☝Народився: 14 (27).01.1911 р., с. Лип’янка, тепер Шполянського району Черкаської області.

☝Закінчив Київську художньо-промислову школу (1930) та Київський інститут агрохімії та ґрунтознавства (1931-1936). 

☝Пройшов Другу світову війну у званні молодшого лейтенанта, з травня 1945 з художниками Центральної групи військ працював у Віденській академії мистецтв, їздив містами Європи, змальовуючи архітектуру. 

☝Ще під час війни усвідомив необхідність збирання предметів української старовини і наприкінці 1950-х створив перший в радянській Україні приватний музей локалізований у приватному будинку. 

☝За кількістю та цінністю експонатів він не поступався багатьом державним музейним інституціям (7 тисяч предметів і 20 тисяч архівних світлин з різних регіонів України). 

☝Від початку неформальної роботи приватного музею тут почали гуртуватись шістдесятники, приходили іноземці, що в комуністичні часи було вкрай підозрілим, навіть екскурсоводи з державних туристичних бюро таємно приводили сюди закордонних туристів. 

☝Атмосфера невимушеності притягувала сюди молодь різних навчальних закладів, з якої багато хто саме тут отримував усвідомлення української національної ідентичності.

☝Саме тут формувались гурти колядників і відтак розходились усім містом, відроджувались веснянки, купальські забави. 

 ☝Влада намагалася «нейтралізувати» неформальний осередк українства – змусити передати зібрані артефакти до державних музеїв, викупити колекцію, підсилали провокаторів, які нібито бажали за валюту придбати дещо із старожитностей, проте Гончар вміло та сміливо протистояв навіть вишуканим ідеологічним підступам.

☝В 1972 році його виключили з КПРС за «пропаганду антипартійних поглядів з національного питання», а також погрожували позбавити звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. 

☝1973 року було накладено заборону на показ кінострічки «Соната про художника», присвячену його праці в галузях скульптури і музейництва. Проте все ж він зумів зберегти колекцію. На основі зібраних матеріалів підготував 18 томів історико-етнографічних альбомів «Україна і Українці». 

☝Іван Макарович так і не дочекався офіційного відкриття музею, помер 18 червня 1993 р., похований на Байковому цвинтарі. Вже після смерти у 1993 приватний музей І. Гончара став державним, а з 2009 отримав статус національного.

ТВОРИ: 

пам’ятники 

 - К.Білокур у с.Богданівці Яготинського району Київської області. (1962 р.), - Г.Сковороді у Переяславі-Хмельницькому (1964), 

- Т.Шевченку в с. Шешорах Косівського району Івано-Франківської області (1964) та у м.Яготині Київської області. (1972 р.), 

- І.Гонті в с.Гонтівці Могилів-Подільського району Вінницької області (1973 р.), 

- I.Франку в м.Копичинцях Гусятинського району Тернопільської області (1976), - С.Васильченку в м.Ічні Чернігівської області (1978 р.);

 - композиції «Берегині», «Ярило» (обидві — 1985-90 рр.); 

портрети 

- Б.Хмельницького, І.Гонти, М. Заньковецької, Леся Курбаса, Б.Олійника, Н.Матвієнко, А.Солов’яненка, І.Білика, кобзаря Є. Адамцевича (всі — 1985-91 рр.); 

серії живописних робіт («Тарас-водонос», 1939; портрети В. Сосюри, 1947 р.; А. Малишка, 1949 р.; «Молодий Тарас Шевченко», 1950 р.; «Т.Г.Шевченко-художник», 1961 р.; «I. Я. Франко», 1967 р.), 

історичні, етнографічні робіти («Весілля в Україні»), народних типажів з різних регіонів України (видано два випуски листівок «Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара». К., 1990 р.; в 30 сюжетах), 

краєвидів «Мальовнича Україна» (з 60-х pp.), автор багатьох статей. 

Зібрані ним колекції становлять понад 15 тисяч експонатів — народні картини, зокрема «Козаки Мамаї»; близько 500 ікон з різних регіонів України (XVI — поч. XX ст.), твори художників В. Г. Кричевського, В. Є. Маковського, П. О. Левченка, А. А. Ждаха, С. І. Васильківського, С. І. Світославського, Г. П. Світлицького, О. О. Мурашка, О. П. Куриласа та ін.; близько 100 графічних творів К.О.Трутовського, О.Л.Кульчицької, Г.І.Нарбута, Ф.С.Красицького, І.С.Їжакевича та ін.; творів сучасних художників Г. С. Якутовича, В. І. Лопати та ін.; близько 2,5 тис. експонатів народної тканини — 900 рушників, близько 300 сорочок, верхній одяг, килими, близько 500 зразків вишивок; 630 одиниць народної кераміки — макітри, горщики, миски, іграшки, кахлі з гончарних осередків майже всієї України; колекція народних музичних інструментів з різних регіонів України: кобзи (одна — 1748), бандури, цимбали, цитра, колісна ліра тощо. 

Виконані в різних техніках скульптурні роботи Гончара налічують близько 400 одиниць (гіпс, кераміка, бронза, мармур). Творчий доробок митця доповнює портретна галерея історичних героїв та діячів української культури, жанрові композиції, ескізи пам’ятників тощо. 

Розділ живопису і графіки Гончара налічує понад 1000 творів, які художник виконав під час подорожей по Україні. 

Особиста бібліотека має 2750 книг з україніки, зокрема стародруків Апостола (1625), Октоїха (1640). Великий архівний фонд: рукописи, листи, щоденники, аудіо- та фотоматеріали. На базі цієї збірки 1993 р. заснований у Києві музей І.М.Гончара.

Від хлопчика з багатодітної сільської родини до знаного скульптора і художника, котрий зумів пройти крізь Другу світову війну і всю люту епоху з високим чолом. Життя Івана Гончара — доказ того, що талант і дух творять людині долю.

МУЗИКА ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ

Художнє знайомство

до 105 років з дня народження

Олександр Федорович Музи́ка (1921 - 2001) - український живописець і педагог. Заслужений діяч мистецтв України з 1992 року, народний художник України з 1996 року.

☝Народився 21 січня 1921 рок в селі Миньківцях Хмельницької області. Брав участь у німецько-радянській війні.

☝1954 року закінчив Львівський інститут декоративного та прикладного мистецтва, де навчався у Йосипа Бокшая, Геннадія Леонова.

☝Після здобуття фахової освіти працював заступником директора з навчальної частини Львівського училища прикладного мистецтва; у 1958–61 роках очолював Сімферопольське художнє училище; у 1961–83 роках — Київську художню середню школу імені Тараса Шевченка.

☝Працював у галузі станкового живопису. У реалістичному стилі створював портрети, пейзажі, тематичні картини.

☝Мешкав у Києві, помер 2 серпня 2001 року.

«Бокараш». 1959. Полотно, олія

«Правду не закувати. Т. Шевченко». 1964. Полотно, олія

«Чайка. Леся Українка на березі Чорного моря». 1971. Полотно, олія

Роботи автора

«Іван Франко на березі Чорного моря» (1956);
«Зима» (1957);
«Партизанськими стежинами» (1959);
«Місто будується» (1963);
«Правду не закувати. Тарас Шевченко» (1964);
«На вічній вахті» (1967);
«Тут стояли на смерть» (1968);
«Чайка. Леся Українка на березі Чорного моря» (1971);
«Говорить Москва» (1972);
«Перед операцією. Хірург Київської обласної лікарні С. Боднар» (1973);
«Біля рідного порога» (1975);
«Ветеран Ю. Громов» (1976);
«На захист Севастополя» (1977);
«Лідер „Ташкент“ поспішає до Севастополя на підмогу захисникам легендарного міста» (1981);
«Вечір на рейді» (1984);
«Ми повернулися у Севастополь» (1985);
«Думи мої, думи. Трагедія Чорнобиля» (1986);
«Пора золотої осені» (1990-ті);
«Рік 30. Дороги мого дитинства» (1991);
«Козацький пікет. Тривога» (1991);
«Кримське узбережжя» (1991);
«Перший сніг» (1991);
«Незабутній 1933» (1994).

Брав участь в обласних, всеукраїнських мистецьких виставках з 1955 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1991, 1996 роках.

О.Кобилянська "Царівна"

Виставка однієї книги

У 2026 році виповнюється 130 років з часу виходу першого окремого видання повісті Ольги Кобилянської «Царівна».

Основні факти про публікацію твору:

Перша поява: Повість вперше була опублікована частинами на сторінках газети «Буковина» протягом 1895 року.

Окреме видання: У формі окремої книги твір побачив світ у 1896 році в Чернівцях. 

Історія написання: Робота над твором тривала довго (1888–1893). Спочатку повість була написана німецькою мовою під назвою «Lorelei».

Значення: «Царівна» стала одним із перших феміністичних та психологічних творів в українській літературі, написаним у формі щоденника головної героїні Наталки Верковичівни. Авторка втілила своє бачення жінки в суспільстві, ролі творчості, освіти й самореалізації для розвитку її особистості. Втім фінал книжки інший, ніж у житті Ольги Кобилянської. Зрештою героїні вдається одночасно і зреалізувати себе у творчості, і знайти сімейне щастя. Але навіть у виборі партнера доля повністю залишається в її руках: героїня щасливо уникає пастки шлюбу з розрахунку, відмовляється від заміжжя з недостойним та укладає союз із тим, хто поділяє її цінності й переконання.

Сучасність: Повість Ольги Кобилянської «Царівна» у 2026 році залишається вражаюче сучасною, оскільки вона піднімає питання, які є фундаментом сучасного суспільства - кожна людина має право на власну думку та творчість. Це нагадування про важливість свободи слова та самовираження, прагнення до фінансової та інтелектуальної незалежності, цінності сучасного фемінізму.

ЛЕОНІД КАДЕНЮК - ПЕРШИЙ КОСМОНАВТ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  Інформування до 75 років з дня народження

"Космос – це не нескінченна порожнеча, як здається на перший погляд. Він переповнений унікальною інформацією, і тією, про яку ми навіть не підозрюємо, але такою нам потрібною. Нові знання будуть породжувати нові питання. І так – до нескінченності"

(Л.Каденюк, автор книги «Місія Космос»).

Леонід Каденюк — перший космонавт незалежної України, льотчик-випробувач, Герой України, який в 1997 році увійшов до складу міжнародного екіпажу американського шатла «Колумбія» і перебував на орбіті 15 днів. Леонід Каденюк був справжнім патріотом. Дякуючи йому, на космічну орбіту вперше був доставлений український прапор, а в космічному просторі звучали пісні у виконанні Дмитра Гнатюка, Софії Ротару і Назарія Яремчука. Для сигналу пробудження під час польоту на "Колумбії" космонавт обрав Гімн України, а також взяв у космос портрет Тараса Шевченка та "Кобзар".

☝Народився на Буковині 28 січня 1951 року в селі Клішківці, Чернівецької області, мріяв про космос із дитинства.

☝ Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1971), пізніше — Центр підготовки космонавтів у СРСР.

☝Пройшов підготовку в загоні радянських космонавтів, а потім у NASA, виконуючи українсько-американські наукові експерименти, зокрема з впливу невагомості на рослини.

☝Космічний політ: З 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив політ як спеціаліст з корисного навантаження на шатлі «Колумбія» (місія STS-87).

☝Державна діяльність: Працював помічником Президента України з питань авіації та космонавтики, був народним депутатом, радником Прем'єр-міністра.

☝Книги: Автор книги «Місія — Космос» (2009).

Пішов з життя 31 січня 2018 року.

ВІКТОРИНА

Пропонуємо космічну вікторину, яка допоможе вам перевірити свої знання в цій галузі.