Ірина Ігнатенко про жіноче тіло. Пізнавально, правдиво, відверто.

 Аж сьогодні, через день після події, в момент, коли вже вляглися емоції, починаю ділитися своїми думками про нещодавно анонсовану тут подію, - презентацію книжки "Жіноче тіло в традиційній культурі українців" та зустріч з її автором Іриною Ігнатенко. 

 Насамперед скажу, що наші бібліотечні дні  бувають різні, -  тихі й галасливі; такі, які хочеться щоби подовше тривали, і навпаки "о, який сьогодні довгий день"; дні - занурення в документознавство і дні, коли, що називається, "душа, думки  наросхрист". Ми постійно шукаємо, інформуємо, організовуємо, радимо, допомагаємо, - ой, багато чого ми робимо. Та є в нашій роботі особливі дні, коли ми просто насолоджуємось! Ні, не подумайте нічого крамольного, - бібліотека працює як звичайно, весь наш колектив справно й професійно виконує свої обов'язки, люди йдуть, книжки видаються, але душа... Душа співає! Отак було і цього дня. 

  Приємності розпочались коли до нас приїхав художник Ярослав Терновський. По мірі того, як картини пана Ярослава знаходили кожна своє місце на стінах нашої мистецької вітальні, вона (вітальня)  набувала неймовірного красиво-затишного вигляду, а разом з вітальнею змінювався і настрій. - за вікном сіро й холодно, а у нас так барвисто-тепло, яскраво-затишно, чуттєво-кольорово... Це стало своєрідною естетичною прелюдією до подальшого дійства. 

  А далі приїхала героїня нашого вечора, науковець-етнограф, дослідниця-письменниця Ірина Ігнатенко. Тут я не знаю з чого розпочати. Мабуть, найвлучнішими будуть слова Руслана Бахтиєва, який, по завершенні вечора сказав що "наше активне професійне та громадське життя залишає нам зовсім мало простору для особистого, а точніше - для любовного й чуттєвого... але наша гармонія виходить саме з цієї сфери, про яку ми зовсім мало знаємо, і майже не говоримо вголос". А даремно!

За делікатну, навіть інтимну тему уявлень про жіночу тілесність та фізіологію, які панували останні більш ніж сто років, та які існують ще до сьогодні в українській традиційній культурі не побоялася взятися тендітна молода жінка, кандидат історичних наук, доцент етнології та краєзнавства історичного факультету КНУ ім. Шевченка Ірина Ігнатенко. Результат не заставив себе чекати, - науково-популярне видання "Жіноче тіло в традиційній культурі українців" її авторства має неабиякий успіх, 2013 року отримало статус етнографічного бестселера, і наприкінці жовтня пережило своє третє перевидання. І саме його пані Ірина презентувала нашим читачам.

   В монографії піднімаються раніше замовчувані, приховані, сором'язливо прилизані питання "навколосороміцького" змісту, яких в наукових колах до останнього часу намагались уникати, вдавати, що їх не існує. А прикладом, гідним наслідування іншими науковцями, є те, що чарівна пані Ірина "йде в люди" з просвітницькою діяльністю на задану тематику. Це, насправді, є великим кроком в популяризації основ духовної культури та стимулом до пізнання великого, цікавого, раніше табуйованого пласту української етнології.
 Повертаючись до вищесказаного, - заданий картинами пана Ярослава настрій, мав продовження у пізнавальній Ірининій лекції, місцями інтимновідвертому цитуванні першоджерел, та  щирому, змістовному діалозі з читачами. 

Завершувалась презентація на високій музичній ноті, - викладач КІМ ім. Глієра Олена Галузевська в парі з солістом студії "Гармонія" Віталієм Неверовим порадували нас виконанням народних пісень, які якнайповніше характеризують жінку-україночку. 

А опісля, - приємне, неформальне спілкування з митцями. 

Щиро вам дякуємо, дорогі наші друзі, дякуємо Вам, Ірино, Ярославе, за цікаве мистецьке дійство, та за прекрасний настрій, який ви всім нам подарували.

Тепер, мабуть,  розумієте, від чого душа співає... Адже, коли є таке поєднання духовного та душевного, коли так вдало висока естетика переплітається з народною культурою, то по іншому і бути не може!!!