Музичне знайомство
(до 150 років з дня народження)
«Нема на світі нікого іншого,
хто б у такій високій майстерній мірі, як Кошиць,
посідав мистецтво трактувати хор,
як музичний інструмент або оркестр,
з якого він з безмежним артизмом
уміє видобути всі звукові проміння», —
швейцарська газета Basler Anzeiger
14 жовтня 1919 року.
12 вересня 1875 року – народився Олександр Кошиць, хоровий диригент, композитор та етнограф, один із засновників Української республіканської капели, який написав оркестрове аранжування пісні «Ще не вмерла Україна».
☝Народився він на Канівщині, в багатодітній родині. Хоча своєю батьківщиною вважав село Тарасівці Звенигородського повіту, куди батька призначили священиком нової парафії.
☝Освіту Олександр почав здобувати у Богуславській єпархіальній бурсі, а продовжив у Київській духовній семінарії, яку закінчив 1901-го року з вченим ступенем кандидата богослів’я.
☝Попри отриману освіту, священиком не став, а подався вчителювати на Кубань, де заприятелював з Симоном Петлюрою (який упорядковував архів Кубанського козацтва).
☝За сприяння Миколи Лисенка, на Кубані Кошиць здійснював етнографічні експедиції по козацьких станицях (Переяславській, Уманській, Полтавській, Брюховецькій), записуючи від нащадків запорізьких козаків, депортованих з України, народні пісні. Зібраний матеріал з 500 пісень він упорядкував у десяти зошитах, які були представлені на етнографічній виставці Кубані та отримав за роботу Золоту медаль. Згодом ці зошити були втрачені, відома доля лише двох, один з яких зберігався в архіві самого Кошиця у Вінніпезі.
☝У 1904 році після повернення до Києва, Кошиць деякий час викладав в Учительській семінарії та Другій жіночій духовній школі. Тут він продовжив навчання у класі композиції в музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на запрошення якого одночасно викладав курс хорового співу. Далі відбулось стрімке становлення Кошиця як диригента та композитора.
☝Деякий час він був директором та диригентом товариства «Боян», у 1909 році його запросили керувати студентським хором Київського університету св. Володимира. Учасники цього хору 1916-го року вперше виконали неперевершений «Щедрик» у обробці Миколи Леонтовича.
дивіться за посиланням:
https://www.facebook.com/share/v/1Fz13UoRat/
☝Потому Кошиць викладав у консерваторії, здійснював обов’язки капельмейстера у театрі Миколи, був диригентом Київської опери, а за доби УНР Центральної Ради очолював музичний відділ Генерального секретаріату освіти.
☝У 1917 році Українська Центральна Рада обирає Кошиця музичним представником Театрального і Музичного Комітету, який пізніше перетворили на Музичний відділ Міністерства освіти України.
☝У 1919 році Симон Петлюра запропонував Кошицю разом з Кирилом Стеценком (теж композитором і диригентом) створити хорову капелу.
☝Колектив став на той момент найкращим в Україні. Та головне — звідси взяв початок світовий успіх Кошиця.
☝За дорученням Петлюри він відправився у велике гастрольне турне, щоб ознайомити світ з новоутвореною незалежною Україною. У подорожі Західною Європою та Америкою музиканти стали «м’якою силою» країни, інформуючи світ про боротьбу українського народу за незалежність.
☝Репертуар капели складався з українських народних пісень в обробці самого Кошиця, а також Кирила Стеценка, Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича та інших композиторів.
☝У «Спогадах» Кошиць описував як відбувались концерти в Парижі у 1919 році, де було чимало російських емігрантів, які псували афіші нецензурними написами та збирались освистати капелу, відтак навколо було чимало поліції. Та концерти без виключення в усіх містах пройшли з надзвичайним успіхом.
.jpg)
☝Західноєвропейська преса із захопленням писала про тріумф українських музикантів. Протягом 1919 – 1921 років капела здійснила вдале турне країнами Європи, а у 1922 році перетнула Атлантику аби підкорити Америку.
☝Вкрай небезпечним виявився цей переїзд, оскільки судно наштовхнулось на айсберг і ледь не затонуло.
☝З успішними концертами гастролював Український Національний хор (таку назву отримала капела наприкінці 1920 року) США, Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Кубою. Лише в країнах Південної Америки Хор дав близько 900 концертів. Після цих гастролей Хор розпався.
☝Попри бажання Кошиця, повернутись в Україну капела не могла, оскільки радянська влада не давала дозволу.
☝Відтак, диригент з 1926 року оселився у Нью-Йорку, де керував групою зведених українських хорів «Сімкою», намагався реалізувати себе в якості композитора. 1938-го року він узяв участь у зйомках кінострічки «Маруся», що відбувались у Нью - Джерсі. Також викладав у Колумбійському університеті, працював над «Спогадами» та впорядковував щоденник «З піснею через світ».
☝Після світового визнання цей період в житті Олександра Кошиця був складний. Він потерпав від бажання повернутись в Україну та власної нереалізованості і ображався на українську еміграцію.
☝У 1941 році він переїхав до Вінніпегу на запрошення освітньої референтури УНО Канади керувати хором і викладати на диригентсько-вчительських курсах.
☝Помер Олександр Кошиць 21 вересня 1944 року і похований в колумбарії цвинтаря «Глен-Іден» недалеко від Вінніпега, заповідаючи аби його прах був перенесений до України.
До вашої уваги альбом з книжкового фонду нашої бібліотеки
Тіна Пересунько " Культурна дипломатія Семона Петлюри: Місія капели Олександра Кошиця
У виданні вперше оприлюднюється унікальна хроніка тріумфального турне Української Республіканської Капели під орудою диригента Олександра Кошиця у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки у 1919–1924 роках. Гастролі Капели, як представницької державної інституції Української Народної Республіки, ініційовані Головою Директорії і Головним Отаманом військ УНР Симоном Петлюрою з метою протидії російській пропаганді та промоції української незалежності в Європі. Саме завдяки цим гастролям світ уперше почув «Щедрика» Миколи Леонтовича, а українська культура і державний престиж України здобули позитивний резонанс у 17 країнах світу.
За матеріалами:
Немає коментарів:
Дописати коментар