Галина Пагутяк «Зачаровані музиканти»
У «Зачарованих музикантах» розгортається захоплива історія про Матвія Домницького, шляхтича-спадкоємця, чия доля за одну ніч змінюється до невпізнаваності. Після зустрічі з таємничою жінкою, яка заволоділа його серцем, — Прекрасною Пані — Матвій стає блукаючим духом, одержимим своїми почуттями. Це потрясіння не лише впливає на його життя, а й невблаганно змінює долю всього роду Домницьких та тих, хто з ним пов’язаний.
У романі переплітаються елементи давніх міфів та легенд, створюючи атмосферу магії та містики й водночас занурюючи в українське середньовіччя. Вишукано поєднуючи фольклорні мотиви з реаліями того часу, авторка конструює історію, де кохання і магія сплітаються у непередбачуваний сюжет. Оповідь вражає не лише глибиною персонажів, а й атмосферою загадковості, що пронизує весь твір. Через образи музикантів, які стають символами й чарівниками, письменниця створює неповторну картину української культури й духовності. У центрі сюжету не лише історія про кохання, а й про зв’язок між світами, де людське і потойбічне навіки переплітаються.
Се твоя доля Галина Пагутяк "Се твоя доля"
Магічний реалізм, характерний здебільшого для Латинської Америки, можна знайти і в наших реаліях. Він має галицький колорит із присмаком історії. Представниця українських готики та магічного реалізму, лауреатка Шевченківської премії, Галина Пагутяк проводить читача текстами, де серед туману постають зниклі міста, леви і райські пташки, а над головою світить два сонця — і не вгадаєш, котре справжнє. До книжки увійшли повісті «Кривенька качечка» та «Лебедин». Кожна відгукнеться і залишиться невагомою м’якою пір’їною в серці.
Тарас Прохасько "Так, але…"
Книжка „Так, але…“ вмістила 34 лаконічні тексти, кожен — приблизно на три сторінки. Тобто, фактично, це формат колонки, з яким вже встигли добре запізнатися українські читачі завдяки Олександру Бойченку, Юрію Андруховичу, Андрію Любці та іншим. Але атмосферу Прохаськової збірки в цьому випадку творить не тільки слово. Книжка вмістила також зо два десятки ілюстрацій у виконанні художниці Олени Придувалової. Вони дуже яскраві і промовисті, навіть дещо по-дитячому безпосередні, що дуже доречно в контексті дитячих спогадів Тараса Прохаська, які теж знайшли своє місце в кількох нарисах.
До книги "Бо є так" увійшли вибрані твори, які Тарас Прохасько писав упродовж 10 років: про дітей та батьків, життя і смерть, спогади і пам'ять. Тексти, зібрані в цій книжці, дещо нагадують принципи флористики – тут немає якихось концепцій, висновків чи пояснень. Вони просто описують різноманітність життя, нехай навіть і в щоденній рутині. «Бо є так» – це колекція досвідів, все, що людина переживає впродовж кожного дня свого існування, в сукупності всього почутого, побаченого і відчутого. А ще у світі Прохаська сонця вистачить для всіх: рослини, тварини і люди у його прозі рівноправні й рівновеликі.
Тарас Береза "Скажи мені українською"
Українсько-російський словник правдивої мови «Скажи мені українською» має на меті повернути розуміння величі й краси української мови, а також покращити загальний рівень володіння українською мовою в побуті та діловому спілкуванні. Формат словника наочно показує відмінності між правдивою українською мовою й штучними запозиченнями з мови російської. Словник є черговою авторською спробою наголосити на винятковій важливості вжитку питомих українських слів і висловів на противагу калькованим та запозиченим, головно росіянізмам. Ця нагальна потреба зумовлена тотальним засміченням рідної мови самими ж її носіями.
Ірина Ковбаса "Ходи до бабці, обійму"
Знайомтеся — бабуся Стефанія, їй дев’яносто років, і вона сама виховує двох своїх онуків. А вони — її. Зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті.
Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім — Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді — закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою.
Онучата — Лежко та Ринка — вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. Бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. А після того — все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. Це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. Це знак прощення — коли його просять онучки і коли його просить бабуся.
«Ходи до бабці, обійму» нанизана історіями-випробуваннями, історіями-запитаннями та історіями-традиціями. Але всі вони у вустах бабусі — це одна велика історія про її, бабусину, любов, якій під силу здолати все.
Немає коментарів:
Дописати коментар