"ПЕЙЗАЖ, ЩО ОЖИВАЄ: АРХИП КУЇНДЖІ

Художнє знайомство

Архип Іванович Куїнджі (1841–1910) – один із найяскравіших художників українського живопису, академік, професор живопису, педагог, благодійник. Видатний художник-пейзажист народився і виріс в Маріуполі, який у ті часи належав до Катеринославській губернії. Точної дати народження не має, у різних джерелах різні дати – січень 1841 або 1842 років,

☝Майбутній художник з’явився на світ у родині бідного шевця-грека, але рано залишився сиротою і жив у великій бідності. Маленьким Архипом опікувались родичі по батьківській лінії. 

☝Потяг до живопису у нього з’явився із самісінького дитинства. Він малював, де тільки міг – на клаптиках паперу, стінах, парканах. 

☝Освіта Архипа обмежилася кількома класами міської початкової школи. Архип Іванович був самоуком. Підлітком мріяв навчатись у Айвазовського, але знаменитий мариніст, чомусь не розпізнав у хлопчині великого обдарування.

☝З Феодосії він повернувся до Маріуполя, де опанував навички ретушера фотографії. Працював у фотографів Одеси, Таганрогу, Санкт-Петербурга. Весь цей час Куїнджі продовжував малювати.

☝У 1865 році юнак вирішив вступити до Академії мистецтв і поїхав до Санкт-Петербурга, проте перші дві спроби виявилися невдалими. 

☝ У1868 році створена ним картина «Татарська сакля у Криму» (не збереглася до наших часів) була відзначена на академічній виставці, й це надало Куїнджі звання вільного художника. Згодом він став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв. 

☝У цей час відбувається знайомство з художниками-передвижниками, серед яких були Іван Крамськой та Ілля Рєпін. Ця зустріч і спілкування мали великий вплив на творчість Куїнджі, поклавши початок реалістичному сприйняттю ним дійсності.

☝У1878 році на Всесвітній виставці в Парижі були виставлені твори художника, що викликали загальне захоплення як публіки, так і критиків. 

☝В цьому ж році художник почав працювати над картиною «Вечір в Україні», робота над якою тривала 23 роки.

☝Творчість художника тісно пов’язана з Україною. На багатьох картинах зображені українські краєвиди, «сповнені сяйвом», які здобули йому гучної прижиттєвої слави: «Місячна ніч на Дніпрі», «Вечір в Україні», «Дніпро вранці» та інші. Художника надихала краса Кримського півострова, Чорне море, гори, заходи сонця та світанки.

☝У 1870 році він написав «Вид річки Кальчик в Катеринославській губернії». Ще через п’ять років – «Чумацький шлях в Маріуполі». 

☝Тоді ж, приїхавши до рідного міста, щоб одружитися з донькою маріупольського купця Вірою Леонтіївніою Шаповаловою-Кечеджи, написав «Степ» і «Степ навесні». Також саме в Маріуполі, він задумав картину «Ніч» (остаточна назва «Українська ніч»).

☝Головною картиною свого життя Куїнджі називав – «Місячну ніч на Дніпрі». На картині зображено берег Дніпра. Лінія горизонту сильно опущена вниз, через що більшу площу картини займає небо. Світло місяця відбивається в річці.

☝Куїнджі прославився як майстер пейзажного живопису. Завдяки  дивовижному змішанню фарб, його картини світяться зсередини. Архіп Іванович постійно експериментував з різними світловими ефектами та інтенсивністю кольору, прагнучи передати найбільш виразні за освітленістю стану природи. Сучасники називали Архипа Куїнджі блискучим колористом і «чарівником світла».

☝Архіп Іванович Куїнджі помер 11 (24) липня 1910 року в Санкт-Петербурзі від тяжкої серцевої хвороби, ускладненої запаленням легенів у віці близько 69 років.

☝Картини Архипа Куїнджі зберігаються у різних колекціях світу, зокрема в Державному Російському музеї (Санкт-Петербург) та Третьяковській галереї (Москва), але значна частина робіт (включно з відомими «Червоний закат», «Осінь», «Ельбрус») була вивезена російсьми окупантами у 2022 році з зруйнованого Маріупольського художнього музею і, ймовірно, зараз знаходяться у Донецьку. В Україні його роботи також представлені в Національному музеї Тараса Шевченка та Київській картинній галереї.

"Хвилі", 1870 рік.

«Море. Крим»

(1898—1908)

"Чумацький шлях у Маріуполі", 1875 рік.

"Українська ніч", 1876 рік

"Місячна ніч на Дніпрі", 1880 рік.

"Дніпро вранці", 1882 рік.

ІВАН ГОНЧАР - БУДІВНИЧИЙ УКРАЇНСТВА

Творче знайомство

(115 років з дня народження)

Із щоденника І. Гончара: 

«Прийду я з міста в свою рідну хату-музей, – і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, плюють йому в душу, ображають його, зневажають, лицемірять і обпльовують його. А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що огріває наші змучені душі».

Іван Макарович Гончар (1911–1993) – видатний український митець, громадський діяч, засновник Музею Івана Гончара, який у своїй творчості поєднував усі ці напрямки та досліджував народну культуру. Скульптор, графік, маляр, етнограф, колекціонер, працював у галузі станкової та монументальної пластики. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1991), лауреат Шевченківської премії 1989 р. за багаторічну творчу й дослідницьку роботу по збиранню і популяризації народного мистецтва.

☝Народився: 14 (27).01.1911 р., с. Лип’янка, тепер Шполянського району Черкаської області.

☝Закінчив Київську художньо-промислову школу (1930) та Київський інститут агрохімії та ґрунтознавства (1931-1936). 

☝Пройшов Другу світову війну у званні молодшого лейтенанта, з травня 1945 з художниками Центральної групи військ працював у Віденській академії мистецтв, їздив містами Європи, змальовуючи архітектуру. 

☝Ще під час війни усвідомив необхідність збирання предметів української старовини і наприкінці 1950-х створив перший в радянській Україні приватний музей локалізований у приватному будинку. 

☝За кількістю та цінністю експонатів він не поступався багатьом державним музейним інституціям (7 тисяч предметів і 20 тисяч архівних світлин з різних регіонів України). 

☝Від початку неформальної роботи приватного музею тут почали гуртуватись шістдесятники, приходили іноземці, що в комуністичні часи було вкрай підозрілим, навіть екскурсоводи з державних туристичних бюро таємно приводили сюди закордонних туристів. 

☝Атмосфера невимушеності притягувала сюди молодь різних навчальних закладів, з якої багато хто саме тут отримував усвідомлення української національної ідентичності.

☝Саме тут формувались гурти колядників і відтак розходились усім містом, відроджувались веснянки, купальські забави. 

 ☝Влада намагалася «нейтралізувати» неформальний осередк українства – змусити передати зібрані артефакти до державних музеїв, викупити колекцію, підсилали провокаторів, які нібито бажали за валюту придбати дещо із старожитностей, проте Гончар вміло та сміливо протистояв навіть вишуканим ідеологічним підступам.

☝В 1972 році його виключили з КПРС за «пропаганду антипартійних поглядів з національного питання», а також погрожували позбавити звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. 

☝1973 року було накладено заборону на показ кінострічки «Соната про художника», присвячену його праці в галузях скульптури і музейництва. Проте все ж він зумів зберегти колекцію. На основі зібраних матеріалів підготував 18 томів історико-етнографічних альбомів «Україна і Українці». 

☝Іван Макарович так і не дочекався офіційного відкриття музею, помер 18 червня 1993 р., похований на Байковому цвинтарі. Вже після смерти у 1993 приватний музей І. Гончара став державним, а з 2009 отримав статус національного.

ТВОРИ: 

пам’ятники 

 - К.Білокур у с.Богданівці Яготинського району Київської області. (1962 р.), - Г.Сковороді у Переяславі-Хмельницькому (1964), 

- Т.Шевченку в с. Шешорах Косівського району Івано-Франківської області (1964) та у м.Яготині Київської області. (1972 р.), 

- І.Гонті в с.Гонтівці Могилів-Подільського району Вінницької області (1973 р.), 

- I.Франку в м.Копичинцях Гусятинського району Тернопільської області (1976), - С.Васильченку в м.Ічні Чернігівської області (1978 р.);

 - композиції «Берегині», «Ярило» (обидві — 1985-90 рр.); 

портрети 

- Б.Хмельницького, І.Гонти, М. Заньковецької, Леся Курбаса, Б.Олійника, Н.Матвієнко, А.Солов’яненка, І.Білика, кобзаря Є. Адамцевича (всі — 1985-91 рр.); 

серії живописних робіт («Тарас-водонос», 1939; портрети В. Сосюри, 1947 р.; А. Малишка, 1949 р.; «Молодий Тарас Шевченко», 1950 р.; «Т.Г.Шевченко-художник», 1961 р.; «I. Я. Франко», 1967 р.), 

історичні, етнографічні робіти («Весілля в Україні»), народних типажів з різних регіонів України (видано два випуски листівок «Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара». К., 1990 р.; в 30 сюжетах), 

краєвидів «Мальовнича Україна» (з 60-х pp.), автор багатьох статей. 

Зібрані ним колекції становлять понад 15 тисяч експонатів — народні картини, зокрема «Козаки Мамаї»; близько 500 ікон з різних регіонів України (XVI — поч. XX ст.), твори художників В. Г. Кричевського, В. Є. Маковського, П. О. Левченка, А. А. Ждаха, С. І. Васильківського, С. І. Світославського, Г. П. Світлицького, О. О. Мурашка, О. П. Куриласа та ін.; близько 100 графічних творів К.О.Трутовського, О.Л.Кульчицької, Г.І.Нарбута, Ф.С.Красицького, І.С.Їжакевича та ін.; творів сучасних художників Г. С. Якутовича, В. І. Лопати та ін.; близько 2,5 тис. експонатів народної тканини — 900 рушників, близько 300 сорочок, верхній одяг, килими, близько 500 зразків вишивок; 630 одиниць народної кераміки — макітри, горщики, миски, іграшки, кахлі з гончарних осередків майже всієї України; колекція народних музичних інструментів з різних регіонів України: кобзи (одна — 1748), бандури, цимбали, цитра, колісна ліра тощо. 

Виконані в різних техніках скульптурні роботи Гончара налічують близько 400 одиниць (гіпс, кераміка, бронза, мармур). Творчий доробок митця доповнює портретна галерея історичних героїв та діячів української культури, жанрові композиції, ескізи пам’ятників тощо. 

Розділ живопису і графіки Гончара налічує понад 1000 творів, які художник виконав під час подорожей по Україні. 

Особиста бібліотека має 2750 книг з україніки, зокрема стародруків Апостола (1625), Октоїха (1640). Великий архівний фонд: рукописи, листи, щоденники, аудіо- та фотоматеріали. На базі цієї збірки 1993 р. заснований у Києві музей І.М.Гончара.

Від хлопчика з багатодітної сільської родини до знаного скульптора і художника, котрий зумів пройти крізь Другу світову війну і всю люту епоху з високим чолом. Життя Івана Гончара — доказ того, що талант і дух творять людині долю.

МУЗИКА ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ

Художнє знайомство

до 105 років з дня народження

Олександр Федорович Музи́ка (1921 - 2001) - український живописець і педагог. Заслужений діяч мистецтв України з 1992 року, народний художник України з 1996 року.

☝Народився 21 січня 1921 рок в селі Миньківцях Хмельницької області. Брав участь у німецько-радянській війні.

☝1954 року закінчив Львівський інститут декоративного та прикладного мистецтва, де навчався у Йосипа Бокшая, Геннадія Леонова.

☝Після здобуття фахової освіти працював заступником директора з навчальної частини Львівського училища прикладного мистецтва; у 1958–61 роках очолював Сімферопольське художнє училище; у 1961–83 роках — Київську художню середню школу імені Тараса Шевченка.

☝Працював у галузі станкового живопису. У реалістичному стилі створював портрети, пейзажі, тематичні картини.

☝Мешкав у Києві, помер 2 серпня 2001 року.

«Бокараш». 1959. Полотно, олія

«Правду не закувати. Т. Шевченко». 1964. Полотно, олія

«Чайка. Леся Українка на березі Чорного моря». 1971. Полотно, олія

Роботи автора

«Іван Франко на березі Чорного моря» (1956);
«Зима» (1957);
«Партизанськими стежинами» (1959);
«Місто будується» (1963);
«Правду не закувати. Тарас Шевченко» (1964);
«На вічній вахті» (1967);
«Тут стояли на смерть» (1968);
«Чайка. Леся Українка на березі Чорного моря» (1971);
«Говорить Москва» (1972);
«Перед операцією. Хірург Київської обласної лікарні С. Боднар» (1973);
«Біля рідного порога» (1975);
«Ветеран Ю. Громов» (1976);
«На захист Севастополя» (1977);
«Лідер „Ташкент“ поспішає до Севастополя на підмогу захисникам легендарного міста» (1981);
«Вечір на рейді» (1984);
«Ми повернулися у Севастополь» (1985);
«Думи мої, думи. Трагедія Чорнобиля» (1986);
«Пора золотої осені» (1990-ті);
«Рік 30. Дороги мого дитинства» (1991);
«Козацький пікет. Тривога» (1991);
«Кримське узбережжя» (1991);
«Перший сніг» (1991);
«Незабутній 1933» (1994).

Брав участь в обласних, всеукраїнських мистецьких виставках з 1955 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1991, 1996 роках.

О.Кобилянська "Царівна"

Виставка однієї книги

У 2026 році виповнюється 130 років з часу виходу першого окремого видання повісті Ольги Кобилянської «Царівна».

Основні факти про публікацію твору:

Перша поява: Повість вперше була опублікована частинами на сторінках газети «Буковина» протягом 1895 року.

Окреме видання: У формі окремої книги твір побачив світ у 1896 році в Чернівцях. 

Історія написання: Робота над твором тривала довго (1888–1893). Спочатку повість була написана німецькою мовою під назвою «Lorelei».

Значення: «Царівна» стала одним із перших феміністичних та психологічних творів в українській літературі, написаним у формі щоденника головної героїні Наталки Верковичівни. Авторка втілила своє бачення жінки в суспільстві, ролі творчості, освіти й самореалізації для розвитку її особистості. Втім фінал книжки інший, ніж у житті Ольги Кобилянської. Зрештою героїні вдається одночасно і зреалізувати себе у творчості, і знайти сімейне щастя. Але навіть у виборі партнера доля повністю залишається в її руках: героїня щасливо уникає пастки шлюбу з розрахунку, відмовляється від заміжжя з недостойним та укладає союз із тим, хто поділяє її цінності й переконання.

Сучасність: Повість Ольги Кобилянської «Царівна» у 2026 році залишається вражаюче сучасною, оскільки вона піднімає питання, які є фундаментом сучасного суспільства - кожна людина має право на власну думку та творчість. Це нагадування про важливість свободи слова та самовираження, прагнення до фінансової та інтелектуальної незалежності, цінності сучасного фемінізму.

ЛЕОНІД КАДЕНЮК - ПЕРШИЙ КОСМОНАВТ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  Інформування до 75 років з дня народження

"Космос – це не нескінченна порожнеча, як здається на перший погляд. Він переповнений унікальною інформацією, і тією, про яку ми навіть не підозрюємо, але такою нам потрібною. Нові знання будуть породжувати нові питання. І так – до нескінченності"

(Л.Каденюк, автор книги «Місія Космос»).

Леонід Каденюк — перший космонавт незалежної України, льотчик-випробувач, Герой України, який в 1997 році увійшов до складу міжнародного екіпажу американського шатла «Колумбія» і перебував на орбіті 15 днів. Леонід Каденюк був справжнім патріотом. Дякуючи йому, на космічну орбіту вперше був доставлений український прапор, а в космічному просторі звучали пісні у виконанні Дмитра Гнатюка, Софії Ротару і Назарія Яремчука. Для сигналу пробудження під час польоту на "Колумбії" космонавт обрав Гімн України, а також взяв у космос портрет Тараса Шевченка та "Кобзар".

☝Народився на Буковині 28 січня 1951 року в селі Клішківці, Чернівецької області, мріяв про космос із дитинства.

☝ Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1971), пізніше — Центр підготовки космонавтів у СРСР.

☝Пройшов підготовку в загоні радянських космонавтів, а потім у NASA, виконуючи українсько-американські наукові експерименти, зокрема з впливу невагомості на рослини.

☝Космічний політ: З 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив політ як спеціаліст з корисного навантаження на шатлі «Колумбія» (місія STS-87).

☝Державна діяльність: Працював помічником Президента України з питань авіації та космонавтики, був народним депутатом, радником Прем'єр-міністра.

☝Книги: Автор книги «Місія — Космос» (2009).

Пішов з життя 31 січня 2018 року.

ВІКТОРИНА

Пропонуємо космічну вікторину, яка допоможе вам перевірити свої знання в цій галузі.

 

СЕРГІЄНКО РОМАН ПЕТРОВИЧ

Кінознайомство до 90 років від дня народження

Сергієнко Роллан Петрович (1936 — 2020) — радянський та український кінорежисер. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1991). Член Національної спілки кінематографістів України. Заслужений діяч мистецтв України.

☝Народився 13 січня 1936 року в місті Щорс Чернігівської області в родині вчителів. 

☝Через любов до кіно став учнем самого Олександра Довженка, навчався на легендарному вдіківському курсі, набраному класиком 1955-го року. 

☝У 1963 році закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії.

☝Професійну діяльність розпочав у 1960 році на Центральній студії документальних фільмів, де знімав курсову та дипломну роботи.

☝Від 1963 року працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О.П. Довженка, де зняв ігрові стрічки «Карти» (1964), «Білі хмари» (1968), «Щастя Никифора Бубнова» (1983).

☝Знімав фільми на кіностудіях «Укркінохроніка», «Київнаукфільм», «Укртелефільм».

☝Стрічку «Відкрий себе» (1972), створену до 250-ліття від дня народження Григорія Сковороди, «поклали на полицю». Через майже два десятиліття у 1991 році за цей фільм Роллана Сергієнка та знімальну групу було удостоєно Шевченківською премією.

☝Особливе місце в кінематографічній діяльності Роллана Сергієнка посідає тема Чорнобиля. Він очолив одну із перших кіногруп, що знімала у зоні катастрофи, створивши фільм «Дзвін Чорнобиля» (1986). Загалом про Чорнобильську катастрофу Роллан Сергієнко зняв сім стрічок.

☝Режисер Роллан Сергієнко пішов з життя 4 грудня 2020 рок у віці 84 років.

Пропонуємо подивитись документальну стрічку "Відкрий себе" 

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ СНІГУ

Музично-поетичний відео-колаж

Здавалося б, ми не хочемо приходу зими – холоду та коротких, похмурих днів. Але є причина, з якої багато людей з нетерпінням очікують саме на цю пору року. І причина тому - природне диво СНІГ! Більшість людей не уявляють зиму без снігу! Без іскристого морозного ранку та білих шапок на дахах і будинках! Без довгих зимових вечорів з теплим пледом, філіжанкою ароматного чаю та улюбленою книжкою. Зимова пора дає нам всім паузу, щоб подумати про минуле і помріяти про майбутнє! Та, мабуть, найбільше люблять сніг люди, які займаються зимовими видами спорту та діти. Щоб таких ставало більше, а особливо для залучення дітей до зимового спорту, Міжнародна федерація лижного спорту заснувала свято – Всесвітній день снігу (World Snow Day). Його відзначають щорічно в третю неділю січня. Пропонуємо поринути в казково-поетичну атмосферу зими, яку дарує Сніг! Вітаємо з Міжнародним днем снігу,  у 2026 році його відзначають 18 січня.

. 

Аліна Третяк

Сніжить, сніжить, білосніжить,

Очі сяйвиною ніжить

Небо купол відкриває,

Пір'я ангели скидають

Біло-сонячний весь світ,

Не питайте в мене літ,

Зайві сніг скида роки,

Вмить дорослі малюки,

Як дитя, душа радіє,

А сніг в'ється, а сніг віє,

Накрива дахи будинків,

Сніг сміється на ялинках,

В ризи кутає дерева,

Де сосна в них королева.

Ясно, сонячно, іскристо,

Благодатний сніг пречистий

Дихає, скрипить, шепоче,

Він зітха, зорить ув очі.

Він посвистує санчатам

І приник в подвір'ї хати.

Раз на рів бува це диво - 

Сніг із неба нас щасливить,

Благодатна чистота

Сіє казку! І сія!