"Іван Крип'якевич: історик, що зберіг пам'ять про Україну"

Історичний екскурс до 140 років від дня народження

Іван Крип’якевич (1886–1967) — видатний український історик, академік, дослідник історії України та української культури. Його праці про козаччину, Богдана Хмельницького, Галичину та українське військо стали вагомим внеском у розвиток української історичної науки. Завдяки його дослідженням українці краще пізнали своє минуле та національну спадщину.

Чим він видатний для України?

🔹 Досліджував історію України

Крип’якевич написав сотні наукових праць про історію України від княжих часів до козацької доби. Особливу увагу приділяв історії Галичини та українського козацтва.

🔹 Вивчав постать Богдана Хмельницького

Однією з найвідоміших його праць стала книга про Богдан Хмельницький, у якій історик детально дослідив життя та діяльність гетьмана.

🔹 Створював підручники та популяризував історію

Його книги й підручники допомагали українцям пізнавати власну історію та культуру. Праця «Історія української культури» стала однією з найважливіших у цій галузі.

🔹 Розвивав українську історичну науку

Крип’якевич був організатором наукового життя у Львові, очолював наукові установи Академії наук та виховав багато учнів-істориків.

🔹 Досліджував історію українського війська

Його вважають одним із засновників української військово-історичної науки. Він вивчав історію княжого війська, козаччини та визвольних змагань українців.

📚 Найвідоміші книги Івана Крип’якевича

Історія України

Одна з найпопулярніших його праць.

Написана доступною мовою для широкого кола читачів.

Дає цілісний огляд української історії від найдавніших часів до ХХ століття.

Коротка історія України

Стисла, але змістовна розповідь про основні події української історії.

Часто рекомендується як перше знайомство з історією України.

Богдан Хмельницький

Найвідоміше дослідження про гетьмана Богдана Хмельницького.

Вважається класичною працею з історії козацької доби.

Галицько-Волинське князівство

Фундаментальна праця про одну з найважливіших українських держав середньовіччя. Результат багаторічних досліджень автора.

Історія української культури

Розповідає про розвиток освіти, мистецтва, літератури та духовного життя українців. Вважається одним із перших ґрунтовних досліджень української культури.

Історія українського війська

Одна з перших узагальнюючих праць про військову історію України.

Крип’якевича називають фактичним засновником української військово-історичної школи.

Іван Крип’якевич є автором понад 600 наукових праць.

Найвідоміші: 

Матеріали до історії української козаччини» (1914), 

«Студії над державою Б. Хмельницького» (1925–1931),

«Богдан Хмельницький» (1954) та ін.

Автор 4 навчальних книг:

- «Коротка історію України для початкових шкіл та першої класи гімназії»,

- «Шляхи слави українських князів»,

- «Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл»,

- «Огляд історії України. Для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів».

Біографія

☝Іван Крип’якевич народився у Львові 25 червня 1886 року в сім’ї теолога. Після ліквідації унії родина переїхала у Львів.

☝Початкову освіту здобув вдома та у сільського диякона. В 1904 році закінчив польську гімназію.

☝Навчався у Львівського університету (1904-1909 рр.) на філософському факультеті. Під час навчання разом з іншими студентами виступав за українізацію закладу.

☝В цей період стає учнем М. Грушевського і під його керівництво починає досліджувати ранньомодерну історію України. З 1905 року молодий студент починає друкуватись під його керівництвом у «Записках Наукового Шевченка».

☝В 1908 році Крип’якевич організував «Просвітній кружок» та співпрацював з «Просвітою». Деякий час виконував обов’язки бібліотекаря в «Академічній громаді» та розробив інструкцію для люстраторів читалень, узагальнюючи досвід бібліотек Німеччини, Росії, США, Польщі, Норвегії.

☝Після закінчення університету Крип’якевич починає вчителювати в Рогатинській гімназії ім. Володимира Великого.

☝Після захищення докторської дисертації «Козаччина і Баторієві вольності» Іван Петрович працює молодшим бібліотекарем Наукового Товариства Шевченка.

☝Продовжував педагогічну діяльність в Академічній гімназії Львова, гімназіях Жовкви та Рогатина. Наступні роки відзначились його активною діяльністю:

- 1918-1919 роки – викладав в Кам’янець-Подільському державному українському університеті на посаді приват-доцента.

- 1921 – 1924 роки – викладав у Львівському українському таємному університеті на посаді професора.

- 1934 – 1939 роки – викладав у львівській Богословській академії історію України.

- 1921 – 1922 роки – працює в Комітеті охорони військових могил, шукаючи стрілецькі могили в Галичині.

- 1923 – 1925 роки – бере участь у товаристві «Плай.».

- 1920 – 1934 роки – є секретарем Історично-філософічної секції товариства ім. Шевченка.

☝В 1941 році Крип’якевич отримує ступінь доктора історичних наук без подання дисертації. 

☝Під час окупації нацистами працював редактором «Українського видавництва». Коли в 1944 році місто Львів було звільнено від гітлерівців, він працює в поновленому Львівському університеті як декан.

☝В цей період його звинуватили в тому, що він є противником марксизму і примусово перевели до Києва під нагляд органів держбезпеки. 

☝В 1946 році Іван Петрович обіймає посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР та на півставки завідувачем відділу стародруків Бібліотеки АН УРСР.

☝В травні 1948 року Крип’якевич повертається до Львова, де два роки займав посаду старшого наукового співробітника Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР.

☝В період 1953-1962 років працює директором новоствореного Інституту суспільних наук АН УРСР.

☝18 листопада 1958 року вченого обраний членом АН УРСР і він вже не повертається до викладання.

☝В 1959-1965 роках Іван Петрович входив до редколегії Радянської Енциклопедії, де опублікував статті про Україну, переважно середніх віків.

Цікаві факти з життя:

☝Після дослідження власного роду історик зазначив, що його родина походила із Польського міста Поздяч. Ймовірно, що первісна форма прізвища звучала як Крип’як.

☝Сьогодні в родині Крип’якевичів панує традиція: кожної неділі вони всі збираються за одним столом після церковної служби.

☝Іван Петрович любив порядок на своєму столі та не любив коли хтось там щось переставляв.

☝Був одружений з Марією Осипівною Сидорович в шлюбі з якою народилось двоє синів: Петро-Богдан та Роман.

☝У Крип’якевича був улюблений годинник, котрий історик щодня вранці накручував. Коли вчений помер, то його годинник теж зупинився і з тих пір його ніхто не накручує.

☝Помер видатний науковець 21 квітня 1967 року та похований на львівському Личаківському кладовищі.

Біографія за матеріалами:

 https://dovidka.biz.ua/ivan-kryp-yakevych-biohrafiya-i-tsikavi-fakty

«Абабагаламага»

Вистава

3 червня в нашій бібліотеці відбулася вистава «Абабагаламага» за оповіданнями Ів. Франка «Олівець»,  «Грицева шкільна наука» за участі акторки, бібліотекарки Тетяни Олійникової. Діти – учні молодшої школи «Жасмінка» мали можливість зазирнути в школу, яка існувала більше ста років тому! Якою вона була? Як навчалися їх однолітки? Якою була дисципліна в класі? Взаємини між школярами? Взаємини між учнями і вчителями? Ці теми були цікавими для маленьких глядачів, адже вони мимоволі порівнювали ті події з їх сучасним шкільним навчанням і життям. Під час вистави діти наче проживали життя головних героїв, раділи за них, співчували. По закінченню кожний зробив свій висновок, але однозначно зрозумів, що знання здобуваються не відразу, і кожен крок до них є цінним.

Завдяки яскравій грі акторки, чудовому музичному супроводу, гумору та мудрості творів Івана Франка вистава була цікавою і для дітей, і для дорослих. Вона спонукає замислитися над важливістю освіти, виховання та людяності.

Пропонуємо послухати оповідання.

Оповідання «Олівець» розкриває важливість чесності, відповідальності за власні вчинки, як дитини так і дорослої людини. 

«Грицева шкільна наука» з гумором показує перші кроки дитини у навчанні, її страхи, помилки та прагнення пізнавати світ.

І. ВІЛЬДЕ "МЕТЕЛИКИ НА ШПИЛЬКАХ"

Голосні читання та інформування 

до 90 років від часу виходу повісті у світ

У 1935 році у львівському часописі "Нова Хата" Ірина Вільде видала першу повість з трилогії «Метелики на шпильках» (окремим виданням у 1936 р.). За цей твір письменниці було присуджено премію Товариства письменників та журналістів імені Івана Франка за 1935 рік. Продовження повісті «Метелики на шпильках», було видане також у 1935 році, у тому ж львівському часописі «Стара хата» під назвою «Б'є восьма». У 1939 році вийшла друком повість «Повнолітні діти», яка склала разом із «Метелики на шпильках» і «Б'є восьма» цикл «Метелики на шпильках».

На заняттях клубу української мови "Мова і розмова", який існує в нашій бібліотеці  третій рік ми згадали цей твір-ювіляр та поділились враженнями від прочитаного.

Головні меседжі повісті:

«Метелики на шпильках» Ірини Вільде (частина трилогії) — це психологічна повість про дорослішання дівчини-гімназистки Даринки на Буковині під румунською окупацією. 

Твір висвітлює складну адаптацію до дорослого світу, тиск патріархальних норм, психологічні травми, пошук власної ідентичності, перше кохання та формування політичної свідомості.

Основні теми та сюжетні лінії:

Дорослішання («пришпилені метелики»): Головна героїня Дарка почувається, як метелик, пришпилений до колекції, через суворі обмеження, вимоги суспільства та патріархальне виховання, що змушує дівчат бути лише красивими «іграшками».

Соціальний тиск та особистий вибір: Дарка намагається звільнитися від примусових рамок, виборюючи право на власну думку та власне життя.

Складність життя у «чужій» державі: Події розгортаються на фоні національного гніту (окупація Буковини Румунією), тому дорослішання поєднується з необхідністю робити політичний вибір.

"Ісмаїл Гаспринський - видатний кримськотатарський просвітник"

 Сьогодні зростає інтерес до видатних співвітчизників, які зробили значний внесок у справу утвердження національної самосвідомості кримських татар. Однією з таких особистостей є  видатний просвітник Ісмаїл Гаспринський.

Ім'я Ісмаїла-бея Мустафи-оглу Гаспринського (8.03.1851–11.09.1914) стало для кримськотатарського народу символом відродження тюркізму, знаменом перемін, відмовлення від старих догм і стереотипів. І. Гаспринський був одним із найвідоміших педагогів-реформаторів кінця XIX – початку ХХ ст. Вплив його ідей позначився при підготовці і проведенні реформи національної школи, розробці проблем рідної школи, створенні перших національних підручників. Зачинатель справи просвіти кримськотатарського народу і її лідер, І. Гаспринський присвятив життя справі єднання традиційної духовності з передовими досягненнями європейської культури, чим здобув заслужений авторитет серед усіх ісламських народів Російської імперії та Близького й Середнього Сходу.

Цікаві факти з життя:

☝Батько Ісмаїла Гаспринського був прапорщиком. Він був родом з Гаспри. Тому взяв собі таке прізвище.

☝Перший мусульманський щотижневик у російській імперії “Терджиман” (“Перекладач”) 35 років був єдиною тюркомовною газетою.

☝Просвітник цілих чотири роки домагався дозволу російської влади на видання цієї газети.

☝Ісмаїл Гаспринський був знайомий з Агата́нгелом Кримським.

☝Перша дружина Ісмаїла була донькою власника готелю та саду в місті Ялта – Моллі Асана. Він продав свій сад і будинок щоб його зять міг видавати свою газету.

☝Почав видавати перший кримськотатарський часопис для жіноцтва «Жіночий світ», головним редактором якого була його донька Шефіка.

☝В 1910 році французький журнал висунув його кандидатуру на отримання Нобелівської премії за його культурно-просвітницьку, соціальну та політичну діяльність.

☝Ввів в освіту знаменитий звуковий метод.

☝Книга автора “Ходжа-і-суб’ян” (“Учитель дітей”) багато разів перевидавалася та була найпопулярнішим виданням у тюркомовному світі.

Похований письменник в Бахчисараї.

За матеріалами: 

https://dovidka.biz.ua/ismail-hasprynskyy-biohrafiya-ta-tsikavi-fakty

«За двома зайцями»

                              140 років твору Михайла Старицького

У 2023 році українська комедійна п’єса «За двома зайцями» (1883) справляє свій ювілей. Найулюленіший твір багатьох поколінь українці цитують і досі.

Пропонуємо цікаві факти з його історії

☝Цікавим є те, що першочерговим її автором був Іван Нечуй-Левицький, а називалась вона «На Кожум’яках»: цікава задумка, яскраві герої, але твір не вийшов на велику аудиторію. В той час, наприкінці 19 століття, активно розвивався український театр, та з 132 драматичних творів лише деякі з них мали популярність – «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Назар Стодоля», «Запорожець за Дунаєм», саме вони склали золотий фонд української драматургії. Решта ж п’єс через свою сценічну недосконалість не витримували жодної критики і не привертали уваги антрепренерів (підприємців, що організовували культурні заходи, тобто власників театрів).

☝Такий хід справ спонукав Михайла Старицького працювати над переробкою малосценічних п’єс різних авторів та інсценізацією прозових творів українських, російських та європейських письменників. Таких п’єс у його драматургічній спадщині дванадцять.

☝Над п’єсою «За двома зайцями» автор почав працювати у 1881 році, узгодивши переробку з Іваном Нечуєм-Левицьким, а вже 4 листопада 1883 року відбувала її прем’єра у Києві, комедія мала великий успіх і вже не сходила з репертуару українського театру.

☝На тодішніх афішах писали іншу назву, яка відповідала поширеній традиції використання народних прислів’їв: «Панська губа, та зубів нема». І лише в дужках додавали: «За двома зайцями». Також нову назву можна пояснити ближчим і знайомішим нам прислів’ям: «За двома зайцями поженешся – жодного не впіймаєш».

☝Відомо, що у першій постановці п’єси, роль цирульника Голохвостого зіграв Панас Саксаганський, Проні – Марія Садовська, Сірка –Іван Карпенко-Карий.

Панас Саксаганський

 

Марія Садовська

Іван Карпенко-Карий

☝В результаті переробки п’єса стала більш динамічною, влучною і сповненою сценічної виразності. Це дозволило залучити до твору значно ширшу читацьку і глядацьку аудиторію, зробивши п’єсу актуальною і цікавою багатьом наступним поколінням.

☝У п'єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється життя українських русифікованих міщан Києва. Старицький застосовує прийом попарного протиставлення персонажів для створення комічно-сатиричного та соціального контрасту. Проні та Голохвостову, які цураються усього народного, протиставляються виразні народні типи позитивних героїв – Галя та Степан. Вони є національним ідеалом людини в драмі «За двома зайцями…».

☝Усі ці творчо переосмислені і художньо удосконалені п’єси вимагали багато праці й сил. Доводилося драматургічно гострішими створювати конфлікти, стрункішою і динамічнішою – композицію, шліфувати репліки персонажів, робити напруженішими діалоги. По суті, це була копітка робота з написання нових творів.

☝Окрім п’єси «За двома зайцями» Микола Старицький залишив нащадкам цікаву драматургічну спадщину: «Сорочинський ярмарок», «Циганка Аза», «Талан» – дані твори стали класикою української драматургії і не сходять зі сцен сучасних українських театрів та кінотеатрів.

Михайло Петрович Старицький увійшов у українську літературу в багатьох іпостасях: поет, прозаїк, драматург, видавець, режисер, антрепренер, громадський діяч. А Іван Франко називав його “батьком українського театру”, тому що він власним коштом заснував театр корифеїв із найкращими декораціями, костюмами та оркестром. Михайло Петрович називав себе робітником, що поклав «ціле життя своє і всі свої маєтки на користь рідної мови».

"Приборкання норовливої" Вільям Шекспір

Історія твору

☝Всесвітньо відома комедія найвідомішого англійського автора епохи Відродження Вільяма Шекспіра (1564—1616) «Приборкання норовливої» незважаючи на свій солідний вік – приблизно 430 р. з часу написання, залишається актуальною й донині, тому що підняті в ньому теми любові і ревнощів, дружби і зради, благородства і підлості, влади і смиренності актуальні завжди. Люди змінюються, але їх сутність залишається незмінною!

☝Класичний сюжет, багатство мови, гумор не без іронії та моралі — усе це тримає увагу читача.

Цікаві факти про твір.

☝Шекспір написав «Приборкання норовливої» в сезоні 1593/94 року.

☝П'єса не видавалася за життя драматурга, але увійшла в «перше фоліо», посмертну збірку 1623р.

☝У 1634 р комедія була передрукована під наступною назвою: «Дотепна і приємна комедія, що називається «Приборкання норовливої»

☝В Україні ранньою спробою використання мотивів цієї п'єси була переробка її Ю. Федьковичем у одноактний фарс із життя буковинських селян «Як козам роги виправляли» (1872). Такий підхід до драми викликав справедливі нарікання І. Франка.

☝Перший переклад на українську мову зроблений П. Кулішем у 1881 p.; під назвою «Приборкання гострухи» він ввійшов до І тому творів Шекспіра.

☝Окремим виданням переклад П. Куліша вийшов за редакцією та з передмовою І. Франка (1900, м.Львів). Наступний переклад українською мовою здійснив Юрій Лісняк.

☝В кінці XIX - на початку XX ст. комедія була в репертуарі найбільших в Україні антреприз М. Соловцова в Києві та М. Синельникова в Харкові. Одну з ранніх постановок комедії на українській радянській сцені здійснено в 1922 р. в Київському драматичному театрі.

☝Першу екранізацію "Приборкання норовливої" було знято режисером Девідом Гріффітом у 1908 році. Продюсером однієї з перших голлівудських екранізацій цієї п'єси була легендарна актриса ери німого кіно Мері Пікфорд.

☝1948 році композитор Коул Портер написав мюзикл "Цілуй мене, Кет!" за мотивами цієї шекспірівської п'єси.

☝В середині 50-х років минулого століття композитор Віссаріон Шебалін написав оперу "Приборкання норовливої".

☝Українські театри в свій репертуар залюбки вводять постановки цієї п'єси!

Купити книги Вільяма Шекспіра можна в будь-якому куточку планети. Їх видають багатомільйонними тиражами, на них посилаються, їх цитують.

Вічно актуальні цитати Вільяма Шекспіра. Вони описують феномени людського життя, які будуть притаманні мешканцям будь-якої епохи.

☝Зовсім не знак бездушшя – мовчазність. Гримить лише те, що порожньо зсередини.

☝Солодкий мед може бути гірким. Надлишок смаку вбиває смак.

☝Ми дратуємося через дрібниці, коли зачеплені чим-небудь серйозним.

☝Природа-мати - мудра, та син дурний.

☝Де мало слів, там вагу вони мають.

☝Любов біжить від тих, хто женеться за нею. А тим, хто геть біжить від неї, кидається на шию.

☝Дурість і мудрість з такою ж легкістю підхоплюються, як і заразні хвороби. Тому вибирай собі товаришів.

☝Пекло порожне. Всі чорти тут.

☝Чоловіки схожі на квітень, коли залицяються, і на грудень, коли вже одружені.

☝Надія на насолоду майже так ж приємна, як і сама насолода.

☝Не надто розпалюйте піч для своїх ворогів, інакше ви згорите в ній самі.

☝Успіх гострого слова залежить більше від вуха слухаючого, ніж від мови мовця.

☝Що означає ім’я? Троянда пахне трояндою, хоч трояндою назви її, хоч ні.

☝У кожного божевілля є своя логіка.

☝Закохатися можна в красу, але полюбити лише тільки душу.

☝Ворона брудом перемаже крила, та ніхто і не помітить все одно. А білокрилий лебідь, зхабруднившись не відмиється ніколи. 

☝Одним поглядом можна вбити любов, одним поглядом можна воскресити її.

☝Боягуз вмирає при кожній небезпеці, яка йому загрожує, хороброго ж смерть наздоганяє тільки раз.

☝ Мала розчавлена комаха страждає так само, як вмираючий гігант.

☝Три правила досягнення успіху: знати більше, ніж інші; працювати більше, ніж інші; очікувати менше, ніж інші.

☝Немає нічого ні поганого, ні хорошого в цьому світі. Є тільки наше ставлення до чого-небудь.

☝ Клятви, дані в бурю, забуваються в тиху погоду.

☝Гріхи інших судити ви так старанно рветеся – почніть зі своїх і до чужих не доберетеся.

Такі висловлювання драматурга ніколи не втратять своєї актуальності. Вони будуть цікаві кожному шанувальнику його творчості: як молодому, тільки починаючому знайомитися з літературною спадщиною Шекспіра, так і досвідченому читачеві, який давно є шанувальником його творчості!

Висловлювання англійською

Афоризми в оригіналі для багатьох здадуться більш привабливими, ніж ті, що були піддані перекладу. Такі висловлювання дозволяють глибше перейнятися духом шекспірівського творчості. Розглянемо кілька цитат Вільяма Шекспіра англійською.

The miserable have no other medicine, but only hope. – Єдині ліки нещасних людей – надія на краще.

A fool thinks himself to be wise, but a wise man knows himself to be a fool. – Дурний вважає себе мудрим, але мудрий знає, що він дурний.

We know what we are, but not what we may be – Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким могли б стати.

Listen to many, speak to a few. – Слухай багатьох, говори з кількома. 

"ВЕЛИКИЙ ПЕРЕСМІШНИК"

100 років з дня народження Павла Глазового - 
українського поета-гумориста і сатирика

(30 серпня 1922 — 29 жовтня 2004)

«Життя ж — вогонь

У тім вогні Серця людські палають, 

А сміху іскорки ясні 

Над полум’ям літають: 

Смішні пригоди і слова, 

Події та картини. 

Я сам згоряю у вогні 

Й збираю ті іскрини. 

Якби не міг збирати я 

Веселого й смішного, 

Давно розпалась би душа 

Під тягарем страшного» 

 (П.Глазовий)

Творчість улюбленого українського гумориста не одного покоління Павла Глазового актуальна і сьогодні. Коли чуємо його іскрометне, дотепне, веселе  слово, наша українська душа  відгукується одразу. Для українців гумор притаманний, зрозумілий, завдяки гумору ми висміюємо своїх ворогів, та й свої недоліки.  В гуморесках автора ми одразу впізнаємо персонажі, які викликають сміх та осуд.

Пропонуємо послухати знамениті гуморески автора за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=6Pfke9ElErs

Цікаві факти з життя Павла Глазового

☝ Павло Прокопович писав по 5–7 усмішок у день.

☝ Автор 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей.

☝ Закінчив філологічний факультет Київського педінституту імені Горького і був дуже закоханий у літературу. В нього була своя бібліотека.

☝ Пережив голодомор, на його очах померла голодною смертю молодша сестричка.

☝ Пройшов Велику Вітчизняну і повернувся додому з трьома бойовими орденами, які… одразу пороздавав сусідським дітлахам.

☝ Глазовий пережив нелюбов радянської влади. Партія боялася гострого пера Глазового і тримала його увесь час під ковпаком. Та заборонити Павла Прокоповича не могли. Його усмішки дуже любив народ.

☝ Великий гуморист жив на вулиці Льва Толстого в Києві досить скромно. Найбільше багатство – книги. Був не лише гарним співрозмовником, а ще й Кулінаром.

☝ В дитинстві Мріяв стати учителем української мови.

☝ Після війни Павло Глазовий навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його і запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака і подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ.

☝ Глазовий писав тексти для виступів дуже популярних тоді персонажів – Тарапуньки і Штепселя.

☝ Особисте життя гумориста не склалося. З першою дружиною Нелею (яка була молодша на 8 років) прожили 25 років, але потім розлучилися. Син Андрій залишився жити з батьком, а донька Олександра – з матір’ю. Згодом одружився вдруге. Проте цей шлюб тривав лише рік. І син, і ті, хто добре знав Павла Прокоповича, кажуть, що гуморист у звичайному житті був досить складною людиною. Безкомпромісною і гострою, як його твори…

☝ Павло Глазовий був знайомий з Юрієм Нікуліним.

"Жартують письменники"

Книжкова виставка до Дня Сміху

Нам українцям притаманне почуття гумору, ми сміємося над собою – це ознака душевного здоров’я, наші жарти не злостиві, іронічні. Пропонуємо книжкову виставку збірок, в яких викладено у жартівливій формі автобіографії 80 українських сучасних поетів, критиків, прозаїків, а також їх улюблені анекдоти та кулінарні рецепти.

Приєднуйтесь до шановного товариства, дорогі читачі! 

«Одкровення в кафе "Пегас"». Збірник.
Уявіть собі, що у віртуальному кафе, під великими парасолями, вбрані без офіціозу, тримаючи під пахвами лаврові вінки і німби, зібралися поети, критики, прозаїки з усіх українських теренів (дехто й з-за океану озвавсь), аби колег послухати й себе показати, а водночас розважитися анекдотами й поділитися кулінарними рецептами. Це збірник викладених у жартівливій формі автобіографій 80 українських сучасних поетів, критиків, прозаїків, а також їхніх улюблених анекдотів і кулінарних рецептів. 

Видавництво «Ярославів Вал», 2010 р. 

«Шість соток на Парнасі: анекдоти, рецепти, про себе. Антологія

Якщо ви любите анекдоти – це ваша книжка. Якщо ви шукаєте справді ексклюзивні кулінарні рецепти це ваша книжка. Якщо ви хочете взнати письменників з неофіційного боку це ваша книжка. Якщо ж ви позбавлені почуття гумору й не любите анекдотів це не ваша книжка. Якщо ви нездалий кулінар це не ваша книжка. Якщо ви не цікавитеся літературою й письменниками це не ваша книжка. Упорядник: Михайло Слабошпицький. 

Видавництво «Ярославів Вал», 2012 р. 

Збірник «Посмішка чорного кота»

Веселою несподіванкою для читачів художньої прози є збірник "Посмішка чорного кота”, в якій письменники розповідають про свої гобі, забобони, а також пропонують читачеві по три найдотепніших, на їхній смак, анекдоти. "Посмішка чорного кота" – це продовження веселої серії "Пегас". Письменники від Дімарова до Слапчука,від Шкляра до Коробчука-молодшого, від Ворониної до Пантюка "частують"читача фірмовими літературними жартами. Книжка стане в пригоді всім, хто не знає, як варити суп із сокири, яка рука чухається до прибутку, або хоче розповісти гостям найдовшу і найцікавішу історію. Модератор і упорядник: Михайло Слабошпицький. Художник-оформлювач — Сергій Тарасенко. 

Видавництво «Ярославів Вал», 2011 р.

Василь Простопчук «Непристольні гноми»

Творча стихія Василя Простопчука - гноми. Тобто короткі та дотепні вислови. Тут володарюють шляхетна іронія, парадокс, несподівана гра слів. Читати цю книжку рекомендується лише тим, у кого є почуття гумору. Позбавленим почуття гумору вона категорично забороняється. 

Видавництво «Ярославів Вал», 2014 р.

"Смійтеся, на здоров'я!"

Вікторина

😊1 квітня – День Сміху! Але ви не знайдете його в жодному календарі свят, але і не пропустите. Про нього вам нагадають ваші друзі, колеги – розіграшами та жартами. Цей день люблять всі, адже гарний настрій, сміх, дотепні історії додають нам позитиву та подовжать життя!

😊Сміх притаманний людині, а почуття гумору і здатність до жартів, за визначенням древніх філософів, відрізняє людину від тварини.Українці – нація з почуттям гумору! Ми часто сміємося над собою – це ознака душевного здоров’я, наші жарти не злостиві, іронічні. Класики української літератури, сучасні письменники створили багато творів, над якими українці плачуть від сміху.

     😉😉😉Пропонуємо вікторину «Чи знаєте ви українські гуморески», завдяки якій ви згадаєте класиків української літератури - неперевершенних 

 Степана Руданського та Павла Глазового

Павло Глазовий

 «Кухлик»

Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що скраю.
Продавщиця: - Што? Чєво?
Я не панімаю.
-Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
-Да какой же кухлік здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
-В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гострата бідова.
У меня єсть свій язик,
Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
-Цим пишатися не слід,
Ботака сама біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика –
І не знає мови!

Про історію дня Сміху ви можете дізнатися за посиланням:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%81%D0%BC%D1%96%D1%85%D1%83

ШЕВЧЕНКО ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ

Цікаві факти з приватного життя Тараса Шевченка

Наші сучасники сприймають Тараса Шевченка велетем, геніальним поетом, художник, мислителем, великим сином українського народу! Таку оцінку йому дав час! 

     Пропонуємо подивитися на Шевченка з іншого боку. Людського. Бо за його творчою велличю стоїть звичайна людина. 

Якою була його зовнішність? Чим жив? Що любив, а що ненавидів? Яким був його побут, який одяг носив, яка їжа йому смакувала, як ставився до матеріальних цінностей і грошей тощо. 

     Словесний портрет Т.Шевченка залишив нам М. Момбеллі, який зустрічав його у Є.Гребінки: «Він середній на зріст, широкоплечий і взагалі міцної, сильної статури, в талії широкий через особливу будову кісток, але аж ніяк не товстий; обличчя кругле, борода і вуса завжди поголені; ...волосся підстрижене по-козацькому, але зачесане назад; він не чорнявий і не білявий; ...риси обличчя звичайні; міміка і загальний вираз фізіономії виявляли відвагу, невеликі очі блищали енергією». 

Тарас був невисоким на зріст. Коли потрапив у солдати, то писар засвідчив два аршина і п’ять вершків. На нинішні міри це один метр шістдесят два сантиметри. Дехто вважає, що тоді люди були нижчими, ніж зараз. Тому ріст Шевченка належав до середнього. 

     Сучасники відзначають його кремезність і добре здоров’я. Це до заслання. Волосся мав темно-русе, очі темно-сірі, дуже проникливі. Як і спостерігаємо на його портретах. Хоч дехто й твердить про сиві очі, про світлі, сірі і навіть зеленкуваті. Голос мав приглушений, трохи хриплуватий. Що, однак, не заважало йому дзвінкоголосо співати. Всі сходяться на тому, що співаком був неабияким і співав завжди, починаючи з дитинства. Співав сам і в компаніях... Любив Шевченко музику, сценічне мистецтво, часто ходив у театр. 

     Удачі був дуже веселої. Умів і любив жартувати, сказати гостре, дотепне слово. Дуже гарно розповідав усілякі історії, часто зі свого життя. Мова була багатою, образною, з залученням і пісенної народної творчості, і усної — казкових героїв, приказок, прислів’їв і т. д. Але міг бути і зовсім іншим: мовчазним, замкнутим, таким, що й слова за день не почуєш. 

     Ще одна риса — ніколи не брехав. Особиста чесність, порядність були, по-сучасному, стилем життя. І якщо хтось закидав йому про фальш, про те, що сказав неправду — спалахкував рум’янцем, дуже переживав, тривожився... Тобто щирість, безпосередність його були просто дивовижними. 

     У нього було особливе ставлення до природи, яку, як поет і художник, не лише любив, обожнював, а глибоко розумів. Його рідкісне обдарування народжувало чудові картини і пензлем і в поетичних творах Він любив усе живе, милувався картинами природи, особливо рідної України. Любив тварин, птахів безмежно.

     Особливою поетовою любов’ю були діти. Дітям, де мешкав, купував цукерки і пригощав (такі випадки відомі в Києві). Коли приходив у гості, де були діти, приносив гостинці, давав гроші. З дітьми і сам був дитиною, одною безпосередністю, грався з ними мало не на рівних. 

Варвара та Василь Репніни 1844 р. Яготин

 

     Шевченко високо цінив дружбу, мав численних друзів. На дружбу відповідав дружбою, але, напевне, справжніх друзів у нього було небагато. 

     Цікавим є видання «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» (Київ: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2014. — 280 с. з іл.), в якому проведено дослідження щодо приватного життя Шевченка.  

     Ставлення до жінок було природним — теплим, захоплюючим, пронизаним глибоким співчуттям до нелегкої долі українок того важкого, трагічного часу. Рідній матері, сестрам, жінкам, дівчатам поет присвятив багато пройнятих любов’ю поетичних і прозових творів, живописних полотен. 

     У виданні «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» у розділі «Жінки в житті Тараса Шевченка» описані дослідження, що жінок, яким симпатизував та кохав Шевченко було 13: Оксана Коваленко — ще в дитячі роки, Дуня Гусиковська — в юнацтві, Маша — у часи студентства, а потім — Варвара Рєпніна, Глафіра Псьол, Ганна Закревська, Федося Кошиць, Забарджада, Агата Ускова, Катерина Піунова, Марія Максимович, Христина Довгополенко, Ликера Полусмак. Зустрілися вони поетові за різних життєвих обставин, тож, відповідно, і стосунки були різними. Шевченко ніколи не втрачав надії зустріти свою суджену, свою кохану, з якою він зміг би збудувати міцну родину. Особисте життя поета склалося так, що він залишився одиноким, хоч дуже мріяв про подружнє життя в останні роки. Як справжній чоловік про особисте життя ніде й нікому не розповідав.

Ганна Закревська

Ликера Полусмак

     Щодо побуту, то Шевченко був невибагливим. Жив по-простому, до розкошів, до багатства ніколи не прагнув. Як глибоко віруюча людина, жив за Божими заповідями і задовольнявся тим, що посилала доля. На жаль, навіть власного житла не мав — помер безхатьком. 

    У виданні «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» в розділі «Помешкання та місця перебування Тараса Шевченка» авторства Юлії Єрмоленко й Наталі Оробченко, які слушно дійшли висновку, що природне бажання мати власне житло, облаштований побут позначилося в багатьох творах поета, написаних далеко від України й від першої оселі — тієї, де він народився й де минуло його дитинство. У цьому розділі детально простежено всі адреси, де мешкав Тарас Григорович аж до майстерні в Академії мистецтв, яка стала для нього останнім у житті притулком.

Хата, в якій пройшло дитинство малого Тараса

Музей "Заповіту" Т. Г. Шевченка. 

Кімната будинку міського лікаря, де зупинявся Тарас Шевченко.

    Улітку 1859 року після тривалих клопотань Тарас Шевченко приїхав в Україну з наміром оселитися тут. 13 липня 1859 року поет за доносом був заарештований біля села Прохорівки, а 30 липня його було доставлено до Києва. Генерал-губернатор І.І.Васильчиков після розмови з Т. Шевченком порадив йому якнайшвидше повертатися до Петербурга. Поки готувався дозвіл на виїзд, поета було передано на поруки священику Троїцької церкви о. Юхиму Ботвиновському. Не бажаючи жити в центрі міста, Шевченко вирішив підшукати собі квартиру і оселився на мальовничій київській околиці – Пріорці. Спогади про перебування Тараса Григоровича на квартирі у Варвари Матвіївни Пашковської були записані її сестрою Стефанією Крапивіною та надруковані 1875 року у петербурзькій газеті «Пчела».

     Про останнє перебування Тараса Шевченка у Києві та про його життя на Пріорці писав перший біограф поета Михайло Чалий у книзі «Жизнь и произведения Тараса Шевченка» (Київ, 1882).

     1989 року в будинку по вулиці Вишгородській, 5 було створено відділ Національного музею Тараса Шевченка – Меморіальний музей Т. Г. Шевченка.

В експозиції музею відтворено побут київської околиці другої половини ХІХ століття. Більшість речей, що експонуються в хаті, було передано мешканцями Пріорки, нащадками тих людей, які особисто зустрічалися з Тарасом Шевченком.

Неподалік від будинку досі росте 400-літній дуб, під яким, за спогадами сучасників, любив сидіти Т. Шевченко.

Меморіальний музей-будинок "Хата на Пріорці"

    У розділі «Гроші душу холодять…» Надія Наумова розповідає про ставлення Шевченка до грошей, про що, зокрема, писав сам поет у листі до М. Щепкіна від 6 грудня 1858 року: «Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду».

     Грошей у Шевченка майже ніколи не водилось, а якщо з’являлися, то тут же зникали. Як писав П.Зайцев: «…гроші його не тримались... коли були, то витрачав, не думаючи про наслідки, і часто нарікав на безгрішшя прокляте». 

     Поет і художник ніколи не мав статків. Нужду ж пізнав з дитинства. Дуже рано зоставшись сиротою, сам заробляв на хліб насущний, отримуючи за свій труд здебільшого натурою. Козачком у П. Енгельгарда Тарас не мав жодної платні — там його лише одягали й годували. Тільки за виконані на замовлення пана портрети одержував карбованця за кожен. У Ширяєва теж був на утриманні, тому в юності через відсутність грошей не раз зазнавав принижень. А коли вони в нього з’явилися, не мав досвіду, як керувати своїми статками. Повернувшись із заслання, Шевченко жив переважно випадковими заробітками: писав портрети на замовлення, продавав свої офорти. Загалом же, не був успішним у підприємницьких справах. Де б не жив, щоб не робив — завжди подавав милість нужденним. І подавав не копійки (хоч і тоді це були пристойні гроші), а давав п’ятдесят копійок, карбованця, червінця... А на другий день сам сидів без хліба, бо не було за що купити.  

     У розділі «Про свій одяг… турбувався дуже мало…» Надія Наумова зазначає, що у спогадах сучасників описано зовнішність поета й художника в різні періоди його життя, відомі й автопортрети та фотознімки Шевченка. Взагалі, він ніколи не був вибагливим до свого одягу, про що свідчать і його власні записи та спогади. Проте після сирітського «убогого», «голого» і «босого» життя у підлітка Тараса з’являється бажання справити собі одяг, чимось виділитись, він пошив собі шапку-конфедератку, чим привернув до себе увагу односельців. В юнацькі роки, його друг Сошенко у наведених вище спогадах говорить про зміну поведінки і зовнішності Тараса в період навчання в Академії мистецтв: «...познайомившись зі світськими людьми і роз’їзджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на ”comme il fautність». Навесні 1859 року Шевченко поїхав на Україну, де провів біля трьох місяців, з них два тижні у Києві. Тодішній київський фотограф, друг Шевченка Іван Гудовський зробив два знімки поета у своєму ательє на Хрещатику. На обох він сидить і на них добре видно одяг: на одному Тарас у білому парусиновому костюмі, тримає в руках палицю та світлий пуховий капелюх; на другому – в чорному сюртуку, білих штанях, на білій сорочці контрастно виділяється темний галстук. 

У пам’яті багатьох земляків та киян, що тоді зустрічалися з поетом, залишився саме парусиновий костюм. Про нього пише перший біограф, друг Т.Г.Шевченка М.К.Чалий : «Оселившись на Пріорці, майже за містом, поет блукав стогнами богоспасаємого ґрада все в одному і тому ж парусиновому пальтечку, добре заношеному». 

     Після смерті поета його друзі описали всі речі, що перебували у цій майстерні в Академії мистецтв, серед яких і одяг: три суконних пальта чоловічих, один суконний сюртук, два жилети, фрак, чотири парусинових пальта і чотири таких самих панталон, парусинова жилетка, чоловічий малоросійський одяг – кобеняк суконний, свитка верблюжого сукна, бараняча шапка, два кожухи овечих, покритих сукном, два капелюхи пухових сірих, капелюх солом’яний чоловічий, картуз чорний, сорочок полотняних чоловічих –27, підштаників –7, носових хустинок –15, галстук білий бавовняний, вишитих сорочок –6, три пари чобіт, дві пари галош, рукавичок –7 пар, китайські туфлі (Тарас Шевченко. Документи...). 

     У розділі «Кулінарні смаки Тараса Шевченка» видання «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» Юлія Єрмоленко зазначила, що періоди дитинства й студентської молодості пов’язані у Тараса з постійним недоїданням, коли він перебивався з хліба на воду, але бували і в нього свята. При нагоді смачно поїсти, пробував всі страви і отримував задоволення від насолоди смаком. 

Улюбленими стравами Тараса Григоровича були: 

- пісний борщ із сушеними карасями зі свіжою капустою та якимись особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим кропом (такою стравою його пригощали рідні, небагаті люди, які жили в Києві); 

- вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки, пельмені, яких міг з’їсти сотню; 

- телятина, баранина, сало, домашня ковбаса, смакував смажену качку з яблуками, гуску, смажену з капустою, смажену індичку, кренделі, бублики, пиріжки з грибами, котлети; 

- риба - в його творах згадуються «лящі дніпрові», карасі сушені або «засмажені зі сметаною», судак і щука «міцно приправлена перцем», астраханська тарань; 

- овочі: часник, цибуля, огірки, молода редька тощо; 

- міцні напої - лафіт (червоне вино) і чихир, який любив додавати до чаю, лікер, різні наливки, джин, херес, горілку, пиво, мед, квас… Як не дивно, Шевченко вів богемний спосіб життя, адже спілкувався з найбільш освіченою мистецькою елітою свого часу, тому вживав вишуканий алкоголь – наприклад вина “Вдова Кліко” і ром.

- кава, чай. Кавою Тарас Шевченко захопився в Академії мистецтв. Кава піднімала тонус й підтримувала працездатність молодого студента-художника. Він настільки любив каву, що навіть досліджував її історію на українських землях.  А цінність такого напою, як чай, Шевченко оцінив на засланні, де була дуже погана вода й часто відбувалися розлади травлення. Як гарний профілактичний засіб від простуди Шевченко любив й часто вживав чай з ромом. Смакував елітними китайськими та фруктовими європейськими чаями. 

     Шевченкові характеристики трапези: «увесистый обед», «лукулловский обед», «пообедал нараспашку», «борщом покуртизанил», «нелицемерно позавтракал», «пир», «пирушка», «бенкет», «чернеча вечеря», «фриштик». 

     Заклади в яких обідав або, як тоді казали в Києві, «столовався» Тарас Шевченко, зокрема в Петербурзі: «у Александра» , «у Смурова», «Палкин трактир», «у Вольфа» «у Клея», «у Бореля» , «у Смирнова» (там поет ласував устрицями («Щоденник»). (А.Лазаревський «Встречи с Т.Г.Шевченко в Петербурге»). 

     Шевченко високо цінував обід у колі друзів-однодумців, гарне товариство з приємною бесідою. Любив сам пригощати, особливо дітей солодощами — цукерками, шоколадом, льодяниками, тістечками, печивом, бубликами, горіхами, яблуками тощо. Усе життя Шевченко їв із чужого посуду, пив із казенних склянок та чашок. Наприкінці життя власними в нього були срібна чайна ложечка, три каструлі й самовар.

       За матеріалами наукових співробітників Меморіального музею Т. Г. Шевченка "Хата на Пріорці" та кналу YouTube Константина Грубича "Чим смакували титани":

https://www.youtube.com/watch?v=HAV-6TgZ2Pc