КНИЖКОВІ НОВИНКИ - ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА

 Валер’ян Підмогильний "Місто (Неканонічний канон)" 

У книзі описано життя Степана Радченка, який приїхав з села до Києва, щоб знайти своє місце у житті. Через свій талант і наполегливість, він пробивається до вершин суспільного життя та заслужено здобуває успіх. При цьому, автор не забуває про культурний та історичний контекст тогочасної України, що робить книгу особливою. Роман написаний у 1927 році і показує важливий етап в історії України, коли вона повертається до урбаністичного простору на фоні радянської урядової політики коренізації. Це робить книгу цікавою не тільки як літературний твір, але й як історичний документ. Усі персонажі видання дуже живі, вони мають свої мрії та амбіції. Читач швидко стає співчутливим до героїв, а також має можливість глибше зрозуміти культурний аспект України в 20-ті роки минулого століття. У той же час, не варто випускати з виду й загальний контекст ситуації: наша держава була окупована більшовиками ще після 1920 року, її радянська «державність» була фіктивною, а на зміну політиці українізації дуже швидко прийшли сталінські репресії.

Ганна Барвінок "Вибране"

Досі ім’я Ганни Барвінок з’являлося на сторінках українських видань лише в компанії її надзвичайно відомого чоловіка — Пантелеймона Куліша. Життя і творчість цієї жінки й справді нерозривно пов’язані з ним, але саме Олександру Кулішеву, Білозерську по матері, ми несправедливо забули. Оповідання Ганни Барвінок, вийняті з народних уст, нічим не поступалися творам Марка Вовчка чи Наталі Кобринської, а проте її псевдонім загубився в історії, затерся голоснішими іменами, а сама Олександра Кулішева розчинилася у сяйві чоловіка і його славетного кола друзів. Матеріал для цієї книжки зібраний із клаптиків, рукописів, деякі — розшифровані й видані вперше. Деякі спогади лежали рукописами в архівах понад сто років. Навіть фотографій її майже не лишилося — така велика тінь від славетного Куліша впала на Ганну Барвінок.

Іван Франко «Лель і Полель»

Брати Владко і Начко завжди разом — і по картоплю, і у в’язниці, і шукати розбійницький скарб, аби допомагати нужденним. Навіть у дорослому віці кожен з них обирає шлях, що дасть змогу бути підтримкою громаді й кісткою в горлі «сметанки» суспільства, яка так не хоче прощатися із давно скасованим кріпацтвом. Але випробування на цьому шляху брати Калиновичі — адвокат і редактор — мусять подолати самотужки. Це історія про крихкість переконань і силу самосвідомості, огорнута пригодами й атмосферою світського Львова на порозі змін.

Надія Суровцева «Спогади»

Надія Суровцова (1896–1985) — українська громадська діячка, дипломатка, історикиня, публіцистка, перекладачка, яка стала жертвою радянського режиму і провела у тюрмах, таборах і на засланні майже тридцять років. Життя Надії Суровцової вражає і захоплює, а її майстерно написані «Спогади» — один із найважливіших монументальних документів доби, що унаочнюють успіхи та поразки України й водночас викривають злочини комунізму.

У першому томі «Спогадів» вміщена перша частина мемуарів, у яких Надія Суровцова розповідає про своє дитинство в Києві та Умані, навчання в Петербурзі, участь в Українській революції, життя на еміграції та в радянській Україні — до першого арешту в 1927 році.

У другому томі «Спогадів» вміщена друга частина мемуарів, де описується гулагівська епопея Надії Суровцової.

КАНІКУЛИ В БІБЛІОТЕЦІ

Екскурсія

Літні канікули улюблена пора дітвори! Це можливість відпочити від шкільних занять, і дуже важливо, щоб дозвілля було цікавим і корисним. Сучасні бібліотеки стають в нагоді, бо тут не тільки книжки, а можуть бути й різноманітні творчі, народознавчі виставки.

Сьогодні до нас на екскурсію завітали учні Початкової школи Jasminka, яким ми презентували виставку декоративно-прикладного мистецтва з петриківського, слобожанського, самчиківського розписів та витинанки.

Діти з подивом розглядали яскраві картини з чудернацькими квітами, деревами, пташками. І в кожній картині можна було побачити писанку – символ зародження життя! 

Ми розповіли їм чим відрізняються розписи, про історію та території їх зародження, які матеріали використовують в такому мистецтві. Всі знали, що є витинанки, а про вириванки не чули.

Всіх здивував той факт, що для пензлів – котячок, якими малюють в петриківському розписі використовують шерсть не котів, а саме кішок. Що в давнину використовували для розписів натуральні фарби, які виготовляли власноруч. Наприклад: червоний колір з вишневого соку; зелений з пирію та листя пасльону; синій з квітів проліска та ожини; жовтий з пелюстків соняшника та лушпиння цибулі. Фарби розводили в яєчному жовтку і молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром. І лише після 1945 року стали використовувати гуаш і акварель. Ось такі фішки. 

А ще дітей вразили роботи 11-річної дівчинки Ніколь Вихрової, яка є учасником виставки поряд з дорослими професійними художниками.

Дякуємо Open Art Academy (куратор художниця Світлана Шиль) за надану виставку.

Далі відбулося знайомство з старовинними предметами побуту, які демонструються у нас в бібліотеці. Що таке прядка, маслянка, ступа, рубель, праник, цурка та як ними користувалися наші пращури? Про все розповіли, продемонстрували, і навіть навчили користуватися. Сьогодні кардинально змінилися технології приготування їжі, методи виготовлення та догляду за речами: прядіння, прасування, прання. Кардинально змінилися польові роботи – збирання урожаю. Тому дітям було цікаво зануритися в побут наших прадавніх українців. Деякі діти обіцяли повернутися на виставку з батьками!

Цікаві факти про петриківський розпис.

☝За місцевими переказами, Петриківка заснована у XVII столітті козаком Петриком як козацький зимівник. Є й версія, що засновником був сам Петро Калнишевський — останній кошовий отаман Запорізької Січі.

☝У 1950-х на базі артілі «Вільна селянка» відкрили цех декоративного розпису, який згодом переріс у фабрику «Дружба». На фабриці виготовляли сувенірну продукцію, прикрашену петриківським розписом, яку потім експортували майже у 40 країн світу.

☝Традиційно петриківським розписом прикрашали оселі — стіни всередині хати та ззовні, особливо навколо дверей та вікон. Так само, як і вишивка на сорочці, розпис, вважалось, оберігає від усього поганого. Пізніше орнаменти мігрували на предмети побуду — скрині та інші меблі, музичні інструменти. Коли папір став доступним для селян, петриківські майстрині — а це були переважно жінки — стали малювати мальовки на білому тлі, які можна було наклеїти на білу стіну.

☝Є кілька основних елементів петриківки, які роблять цей декоративний розпис впізнаваним. Наприклад, усі квіти є фантастичними, тобто в природі немає точних їх аналогів. Своєрідною емблемою розпису стала цибулька. Цей елемент має таку назву тому, що нагадує відбиток цибулини, розрізаної навпіл. Іншим елементом-квіткою є кучерявка, яка має своєрідний закручений гребінець. Особливий елемент петриківки — петушиння. Це тонкі лінії, які, за словами самих художників, надають розпису певної прозорості на невагомості.

☝Інструмент, яким майстри особливо пишаються — це пензлик із котячої шерсті, або «котячка».

☝Не лише рослинні, а й тваринні та антропоморфні елементи присутні у петриківці, хоча насправді усе залежить від особистих уподобань майстрів.

☝Зображення птахів та тварин було улюбленим зображенням творців - корифеїв Петриківського розпису. В композиції використовуються тільки плавні з’єднання характерні для природних форм та природні кольори та відтінки. Великі та малі форми об’єднуються в єдину кольорову композицію та створюють настрій. Композиція завершується «пітушинням». Петриківський райський птах – символ щастя , добробуту та благополуччя. Він є одним з найулюбленіших зображень у розписі майстрів різних поколінь.

☝Петриківський розпис віддзеркалює духовну єдність людини з природою, підносить ідею циклічності життя, яка має вияв у традиції. Дерев’яні вироби здавна використовувалися нашими пращурами у побуті, ними ж вони прикрашали домівку. Незважаючи на різноманітність форм та матеріалів дерев’яні вироби є актуальними в наш час. 

☝Сучасний розпис неможливо уявити без колоритних півнів та філіграних птахів, що прикрашають не лише побут українців, а й будівлі. Петриківський декоративний розпис дійсно є одним з унікальних проявів української художньої культури, яка йде корінням у глибини історії, створюваної протягом століть працею і талантом наших предків та сучасників.

☝Петриківський розпис, як і будь-який вид мистецтва, не стоїть на місці. Він розвивається і реагує на події та запити сьогодення. Мало хто тепер розмальовує стіни оселі барвистими квітами (хоча трапляються і такі замовлення!) — петриківка поступово переходить у новий вимір.

☝Петриківський розпис поєднує історію, традицію та сучасність. Художники погоджуються, що хоча петриківка є символом українського народного мистецтва, але водночас вона має великий потенціал для інноваційного використання. Сучасне переосмислення петриківки відбувається просто у нас на очах: популярними стають принти на футболках, світшотах, торбинах. Орнаменти петриківки прикрашають капоти авто та мобільні телефони й дедалі більше використовуються у дизайні, на посуді та предметах побуту.

Цікаві факти про самчиківський розпис

☝Самчиківський розпис відрізняється по між інших своєю самобутністю.

☝Самчиківський розпис (або самчиківка) як вид декоративно-ужиткового мистецтва зародився у селі Самчики орієнтовно наприкінці XIX - на початку ХХ століття та поширився південно-східною Волинню, на межі з Поділлям. З часом таких розписів ставало дедалі менше і після Другої світової війни ця традиція занепала й була майже втрачена.

☝У 1960-х роках український етнограф Олександр Пажимський почав відроджувати самчиківський розпис. Він був не самотнім у своєму шляхетному прагненні: до оживлення народної мистецької традиції у Самчиках долучилися й художники із заснованої ним народної студії «Факел» (пізніше — «Просвіт»).

☝Раніше самчиківський розпис можна було побачити лише у вигляді барвистих стінописів із функцією оберегу. Зараз традиційний розпис наносять на полотно та папір: малюють картини, плакати, листівки, створюють календарі. Такий орнамент можна побачити на керамічних виробах, одязі тощо.

☝Самчиківський розпис у мистецькому плані не поступається петриківському, та другий — більш знаний в Україні та світі.

☝В основі самчиківського розпису лежать композиції «вазон», «райське дерево», «дерево життя», «чудесне та казкове дерево», «хресне та світове дерево» й «дерево розпуття».

☝Базові кольори - жовтий, зелений, синій та червоний. Доповнюють їх фіолетовий, коричневий та чорний.

☝Спершу олівцем малюють ескіз. Після того наноситься акварельна фарба: так позначаються кольори, які будуть на картині. Основними фарбами (це гуаш або акрил) наносять колір - від світлого до темного. Так художник страхується від помилок. Темним кольором можна перекрити світлий, але не навпаки.

☝Також завдяки темним кольорам можна орієнтуватися на загальну колірну гамму роботи. У ній завжди є один об’єднувальний колір: зазвичай темний відтінок, який вирізнятиметься з-поміж інших. Часто використовується саме чорний колір - він розділяє два кольори, що містяться на картині поруч, та створює глибину.

☝Найчастіше для фону своїх робіт майстри використовують білий колір – символ чистоти, непорочності, краси, молодості та радості. Навіть якщо орнамент малюють на сірому, чорному або підсиненому тлі, білий обов’язково додають у основний орнамент – квіти, листя, тощо.

☝Традиційними матеріалами, які беруть майстри для своїх виробів, є чиста фарба – вохра і глина.

☝Кожен відтінок, кожна форма цього розпису несе в собі інформацію, яку, роздивляючись, можна розкривати для себе щоразу по-новому.

☝Сам візерунок переважно виконують червоним кольором, що символізує повноту життя, енергію свободу. Чорний додається для підкреслення орнаменту та підсилення інших кольорів.

☝Самчиківський розпис переважно сюжетний, який виконується великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий.

☝Застосовують художники також і елементи, які більш притаманні писанкарству. Це стилізовані лапки, ріжки, кучері, хрест, смужки, зірочки, кривульки, крапки.

☝Відрізняють Самчиківський розпис від інших кольори, техніка виконання та композиція.

☝У самчиківському переважає зображення квітів.

☝Також часто зображують птахів - поширений у народній художній традиції символ вірності, любові і злагоди. У самчиківських розмальовках живуть традиційні для України пернаті: ластівка, голуб, сорока, ворона, журавель, лебідь, сова та інші. На полотнах іноді з’являються і люди. Їх зазвичай зображують у дещо гротескному, наївному стилі. Адже це — декоративний розпис, який не має на меті відтворити правдиву картинку.

Цікаві факти про витинанку та вириванку

☝Назва витинанка походить від слова «витинати», тобто «вирізати». Це орнаментальні прикраси житла, які вирізають ножем або ножицями силуетно або ж ажурно з білого та кольорового паперу. При виготовленні паперових витинанок використовували геометричний чи рослинний орнамент, інколи траплялися й зображення тварин, людей, предметів побуту та будівель. Папір складали в декілька разів: від двох до восьми. Це був дешевий та простий спосіб прикрасити житло до свят.

☝Раніше витинанки використовували для прикрашання вікон, стін, грубок, полиць і печей. Традиційно у витинанки закладали сюжет, який розповідав, що відбувається в селі: які були свята, весілля, хто народився.

☝Вважається, що перші у світі витинанки з’явилися у VІІ–ХІІ столітті в Китаї. Прототипом українських витинанок дослідники вважають невеликі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями — кустодії, що служили підкладкою та оздобою для канцелярських печаток у середині ХVІ ст. Ажурно витинали лише краї, центр залишався для відтиску печатки.

☝Широкої популярності витинанка в її класичному значенні в Україні набула в ХІХ–ХХ столітті. Хоча витинанки зустрічаються практично по всій території України, але найбільш поширені вони були на Прикарпатті, Поділлі та Подніпров’ї. Різними у регіонах були не лише зображення, але й те, як їх розташовували в побуті. На Поділлі, наприклад, витинанки виконували роль своєрідних шпалер або ж килимів, також використовувалися як фіранки. На Прикарпатті ними оздоблювали стіни навколо вікон і сволок (балка, яка підтримує стелю в будівлях — авт.).

☝На свята виготовлялися витинанки у вигляді сніжинок-зірочок, хреста, барвінка чи постатей ангелів. Витинанка-хрест була оберегом — її чіпляли на сволок, де висіла дитяча колиска. Витинанками у вигляді ажурно вирізаних серветок прикрашали полиці тумб і буфетів. У простінках між вікнами часто висіли витинанки із зображенням так званого дерева життя.

☝У 60–70-ті роки ХХ ст. промислові барвисті тканини, килими та інші декоративні прикраси витіснили витинанки з побуту. Відтак їх почали використовувати зрідка у формі новорічних прикрас-сніжинок на вікна та ялинку.

Творчий процес витинанки:

☝За технологічними особливостями витинанки поділяються на: ажурні — виготовляються з одного аркуша паперу, зображення міститься у прорізах; силуетні — зображення є силуетом; одинарні — виготовляються з одного аркуша паперу; складні — аплікаційні з кількох аркушів паперу.

☝Робити витинанки можна за допомогою ножиць, спеціального ножа та навіть руками. Зображення майстри або наносять відразу на полотно або ж вирізають його, складаючи папір у декілька разів, таким чином утворюються візерунки.

☝Витинанки бувають ажурні та силуетні.

☝В ажурних зображення утворюється дірками в папері. Його складають вдвоє, вчетверо чи ввосьмеро. Такі роботі зазвичай симетричні: що більше разів складається папір, то більше разів візерунок повторюється, утворюючи орнаментальну текстуру. Також є техніка склеювання однакових витинанок у гирлянду.

☝Силуетні — зображення утворюється папером, що залишився після вирізання, здебільшого такі роботи сюжетні і несиметричні.

☝Ще бувають вириванки, в яких папір не вирізають, а рвуть. Такий спосіб особливо підходить дітям, які ще не опанували ножиці.

☝Дата появи вириванки невідома, ця техніка набула популярності в останні десятиліття, особливо серед дітей та молоді.

КНИЖКОВІ НОВИНКИ - ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА

Інна Мірошниченко

"Ми знайдемо свого Марселя. Шлях до кар'єри, 

материнства та усиновлення"

У книзі успішна адвокатка, мама чотирьох дітей та активна громадська діячка, що займається правозахистом дітей-сиріт, Інна Мірошниченко ділиться відвертою історією свого шляху. Від побудови кар’єри й стосунків (з чоловіком, батьками і самою собою) до власного досвіду материнства й усиновлення. Уміння поєднувати різні ролі й мати відповідальну соціальну місію, знаходити час для всього, що є твоїм пріоритетом, — це не міф, а правильно вибудована особиста стратегія. Інна вважає своєю життєвою місією розповідати суспільству, як живуть діти-сироти й чому в Україні не має бути дитячих будинків. Ви дізнаєтеся про те, як відбувається процес усиновлення й прийняття дитини в сім’ю: від конкретних переліків документів і практичних порад — до непростих, але врешті щасливих історій Марселя та Ангеліни. Якщо пів життя однієї людини можливо вмістити на 300-х сторінках, то це — найвідвертіша його частина.

«Контурні карти пам’яті» 

автори Олена Стяжкіна, Євгенія Подобна, Марічка Паплаускайте

Музей, перед яким місто не змогло дотримати слова; музей діда, у який не ступала нога онуки; цвинтар, який свідчить надписами на плитах; вітраж у магазині, який виявився не казковим замком, а червоним лігвом звіра; вцілілі картини, визнання яких прийшло востаннє провести авторку; украдені картини; двохсотрічна школа, яка творила своїх вихованців великими. Цей збірник — вісім есеїв письменників та письменниць — це не просто опис наших пам’яток, зосереджений на самих лише стінах, а також архів приватної пам’яті та путівник у міжчасся місць, які Росія намагається знищити.

Авторки та автори збірника:

Письменниця та публіцистка Олена Стяжкіна, журналістка та шевченківська лауреатка Євгенія Подобна, редакторка та репортерка Марічка Паплаускайте, письменник та військовослужбовець Владислав Івченко, письменниця та журналістка Ольга Карі, публіцистка та популяризаторка українського сходу Наталя Михальченко, редакторка, поетка, культурна діячка Олена Рибка, журналістка та програмна директорка книжкового фестивалю Софія Челяк.

Галина Пагутяк «Маґнат. Скам’янілий корабель»

В історичному романі «Маґнат» через призму сприйняття знедоленого волинського шляхтича майстерно змальована химерна доля українського гуманіста початку XVII ст. Яна Щасного Гербурта з Добромиля та осмислено пограничні стани людського буття, а в романі-есеї «Скам’янілий корабель» у численних мандрах письменниці глибоко відображена історія пошуку себе у світі — власної ідентичності.

Юлія Нагорнюк «Діва, матір і третя»

Марина має вдосталь справ: і буденних, і магічних. Вона допомагає новій сусідці з плануванням весілля, організовує Пластовий табір, готує відворотне зілля, долучається до порятунку історичної пам’ятки на Київщині та починає нові стосунки. Останнє турбує найбільше, бо досі жоден хлопець не запалював у ній жаги до інтимної близькості. Серед виру подій і переживань легко загубитися, однак у Марини є подруги, відьомський дар і фамільяр Людовік. Вона впорається. «Діва, матір і третя» — легке гумористичне фентезі про дружбу, жіночий досвід і дослідження власної (а)сексуальності.

Джорж Орвелл "Колгосп тварин"

Літературнє знайомство

(80 років з часу написання повісті-казки)

Джордж Орвелл (1903-1950) — британський письменник і журналіст. Його творча спадщина налічує 20 томів і перекладена на 60 мов. Однак всесвітньо відомим він став наприкінці свого життєвого шляху, коли 17 серпня 1945 року надрукував казкову повість про зародження тоталітарного режиму в СРСР «Колгосп тварин» (англ. Animal Farm; в інших українських перекладах також: «Ферма „Рай для тварин“», «Скотоферма», «Скотохутір», «Хутір тварин»).

Повість мала на меті показати західному суспільству справжнє обличчя Радянського Союзу, який, прикриваючись облудною пропагандою і ніби-то соціалістичними ідеями, насправді здійснював репресії над мільйонами власних громадян, водночас прагнучи увесь зовнішній світ перетворити на один великий концтабір. У той час, коли західні країни ще перебували у полоні ілюзій щодо радянського союзника, Орвелл не відразу зміг знайти видавця для «Колгоспу тварин», і перший наклад твору був мізерний. Але подальші події показали, що Джорж Орвелл у своєму діагнозі щодо СРСР виявився у всьому правий, і відтоді «Колгосп тварин» уже постійно перевидавався.

В основу книги були покладені реальні історичні події, що відбулися в Росії з 1917-го по 1944-ий рік. Твір відкривається промовою старого кабана Ватажка (прототип – Ленін), який закликає тварин (робітників і селян) на боротьбу з людством (панівним класом). Другий розділ розповідає про підпільну боротьбу, стихійне повстання голодних звірів проти містера Джонса (прототип – Микола II) і перетворення «Панського двору» (Російської Імперії) в «Скотний двір» (СРСР).

Сюжет:

Головні герої повісті – тварини, яких їхні поводирі – розумні свині, підбурили розпочати повстання проти господаря-нехлюя. 

Коли хазяїн ферми Садиба ліг спати, тварини заздалегідь домовившись зібралися у великому сараї щоб послухати старого кабана на ім’я Майор. Вночі всіма шановний хряк влаштовує збори, на яких закликає повалити владу людей. Через кілька днів він помирає. Тварини на чолі зі свинями Наполеоном, Сніжком та Пищиком готуються до повстання. Якось Джонс забуває нагодувати тварин, і це стає причиною повстання. Тварини виганяють його, і вся влада на фермі переходить до свиней, які перші оволоділи грамотою і тому були визнані найрозумнішими тваринами. Вони проголошують сім заповідей, яких усі мають дотримуватися. Сніжок із зеленої скатертини створив прапор, намалювавши схрещені біле копито та ріг. Тепер ферма Садиба називалася Колгосп Тварин. На оновленій фермі тварини вважають себе вільними та щасливими, незважаючи на те, що їм доводиться працювати від світанку до темряви. Особливі трудові якості показує старий кінь Боксер, який працює за трьох.

"МОВА І РОЗМОВА"

Заняття клубу української мови

В бібліотеці щонеділі о 13-00 відбуваються заняття клубу української мови «Мова і розмова». В дружнє коло збираються люди різного віку та професій, щоб удосконалити свою українську. 

Читання вголос української класики, вимова скоромовок, переклад російських текстів українською мовою та гра в настільні ігри відбуваються за чаюванням в атмосфері доброзичливості. 20 липня учасники грали в гру «Еліас», яка швидко та цікаво тестує здібності ігрових слів без використання спільнокореневих слів, що розширює кругозір та збагачує словниковий запас.

Членам клубу був презентований українсько-російський словник автора Тараса Берези "Скажи мені українською". Він має на меті повернути розуміння величі й краси української мови, а також покращити загальний рівень володіння українською мовою в побуті та діловому спілкуванні. Формат словника наочно показує відмінності між правдивою українською мовою й штучними запозиченнями з мови російської. Словник є черговою авторською спробою наголосити на винятковій важливості вжитку питомих українських слів і висловів на противагу калькованим та запозиченим, головно росіянізмам. Ця нагальна потреба зумовлена тотальним засміченням рідної мови самими ж її носіями.

Все просто! Клуб української мови діє на постійній основі майже два роки в бібліотеці ім. М.Реріха за адресою Єреванська, 12. Запрошуємо!

КНИЖКОВІ НОВИНКИ - ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА

 Галина Пагутяк «Зачаровані музиканти»

У «Зачарованих музикантах» розгортається захоплива історія про Матвія Домницького, шляхтича-спадкоємця, чия доля за одну ніч змінюється до невпізнаваності. Після зустрічі з таємничою жінкою, яка заволоділа його серцем, — Прекрасною Пані — Матвій стає блукаючим духом, одержимим своїми почуттями. Це потрясіння не лише впливає на його життя, а й невблаганно змінює долю всього роду Домницьких та тих, хто з ним пов’язаний.

У романі переплітаються елементи давніх міфів та легенд, створюючи атмосферу магії та містики й водночас занурюючи в українське середньовіччя. Вишукано поєднуючи фольклорні мотиви з реаліями того часу, авторка конструює історію, де кохання і магія сплітаються у непередбачуваний сюжет. Оповідь вражає не лише глибиною персонажів, а й атмосферою загадковості, що пронизує весь твір. Через образи музикантів, які стають символами й чарівниками, письменниця створює неповторну картину української культури й духовності. У центрі сюжету не лише історія про кохання, а й про зв’язок між світами, де людське і потойбічне навіки переплітаються.

Се твоя доля

Галина Пагутяк "Се твоя доля"

Магічний реалізм, характерний здебільшого для Латинської Америки, можна знайти і в наших реаліях. Він має галицький колорит із присмаком історії. Представниця українських готики та магічного реалізму, лауреатка Шевченківської премії, Галина Пагутяк проводить читача текстами, де серед туману постають зниклі міста, леви і райські пташки, а над головою світить два сонця — і не вгадаєш, котре справжнє. До книжки увійшли повісті «Кривенька качечка» та «Лебедин». Кожна відгукнеться і залишиться невагомою м’якою пір’їною в серці.

Тарас Прохасько "Так, але…"

Книжка „Так, але…“ вмістила 34 лаконічні тексти, кожен — приблизно на три сторінки. Тобто, фактично, це формат колонки, з яким вже встигли добре запізнатися українські читачі завдяки Олександру Бойченку, Юрію Андруховичу, Андрію Любці та іншим. Але атмосферу Прохаськової збірки в цьому випадку творить не тільки слово. Книжка вмістила також зо два десятки ілюстрацій у виконанні художниці Олени Придувалової. Вони дуже яскраві і промовисті, навіть дещо по-дитячому безпосередні, що дуже доречно в контексті дитячих спогадів Тараса Прохаська, які теж знайшли своє місце в кількох нарисах.

До книги "Бо є так" увійшли вибрані твори, які Тарас Прохасько писав упродовж 10 років: про дітей та батьків, життя і смерть, спогади і пам'ять. Тексти, зібрані в цій книжці, дещо нагадують принципи флористики – тут немає якихось концепцій, висновків чи пояснень. Вони просто описують різноманітність життя, нехай навіть і в щоденній рутині. «Бо є так» – це колекція досвідів, все, що людина переживає впродовж кожного дня свого існування, в сукупності всього почутого, побаченого і відчутого. А ще у світі Прохаська сонця вистачить для всіх: рослини, тварини і люди у його прозі рівноправні й рівновеликі.

Тарас Береза "Скажи мені українською"

Українсько-російський словник правдивої мови «Скажи мені українською» має на меті повернути розуміння величі й краси української мови, а також покращити загальний рівень володіння українською мовою в побуті та діловому спілкуванні. Формат словника наочно показує відмінності між правдивою українською мовою й штучними запозиченнями з мови російської. Словник є черговою авторською спробою наголосити на винятковій важливості вжитку питомих українських слів і висловів на противагу калькованим та запозиченим, головно росіянізмам. Ця нагальна потреба зумовлена тотальним засміченням рідної мови самими ж її носіями.

Ірина Ковбаса "Ходи до бабці, обійму"

Знайомтеся — бабуся Стефанія, їй дев’яносто років, і вона сама виховує двох своїх онуків. А вони — її. Зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті.

Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім — Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді — закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою.

Онучата — Лежко та Ринка — вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. Бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. А після того — все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. Це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. Це знак прощення — коли його просять онучки і коли його просить бабуся.

«Ходи до бабці, обійму» нанизана історіями-випробуваннями, історіями-запитаннями та історіями-традиціями. Але всі вони у вустах бабусі — це одна велика історія про її, бабусину, любов, якій під силу здолати все.

День шахів в Україні

 

Вікторина та цікаві факти

☝💙💛У суверенній Україні щорічні першості з шахів серед чоловіків проводяться з 1991 року. У 1992 році була заснована Федерація шахів України (ФШУ). 1 листопада 2011 року Верховна Рада прийняла Постанову «Про проголошення Дня шахів в Україні». За це рішення проголосувало 277 народних депутатів. Святкування Дня шахів в країні з тих пір щорічно проходить 20 липня. Дата встановлена на честь Міжнародного дня шахів, який відзначається в світі з1966року.

Згідно наукових спостережень, шахи корисні для здоров’я, тому що дозволяють розвинути мислення і вирішувати більш складні завдання, легше виробляти нові ідеї. Чим раніше дитина почне грати в шахи, тим більше користі отримає впродовж життя! Пропонуємо до вашої уваги просту вікторину про непросту гру людства - ШАХИ!

 

Цікаві факти про гру в шахи:

☝ Королева спочатку була слабкою фігурою — рухалася тільки на одну клітку по діагоналі. Правила змінили, коли іспанська королева Ізабелла Кастильська (1451-1504) стала однією з головних правительок в Європі.

☝ Складна шахова дошка була винайдена в 1125 році шаховим священиком. Оскільки церква забороняє священикам грати в шахи, він сховав свою шахову дошку, зробивши її схожою на дві книги, що лежать разом.

☝ Людина, що займається грою в шахи, повинна бути фізично витривалою і мати міцну нервову систему. Кажуть, що саме під час гри в шахи померли Іван Грозний і королева Бельгії Марія Генрієтта Анна.

☝ Гаррі Каспаров одного разу сказав, що "шахи — це муки розуму". Мабуть, тому хтось вирішив об'єднати шахи з фізичними випробуваннями, створивши шахбокс. Голландський художник Іпе Рубінгстав є родоначальником шахбокса, після того, як побачив ідею поєднувати шахи й бокс в одній книзі-коміксі. У шахбоксі чергуються раунди шахів і боксу і девізом є "битви відбуваються на рингу, а війни ведуться на дошці".

☝Спочатку шахові партії грали без годинника. При цьому гравці могли грати багато годин, а то й доби поспіль, доводячи один одного до знемоги. У 1851 році під час турніру з шахів, помічник судді зафіксував, що "партія не була завершена через те, що гравці, врешті-решт, заснули". Після цього через рік на міжнародному турнірі ввели контроль часу у вигляді пісочного годинника, а в 1883 році з'явилися перші механічні шахові годинники, створені британцем Томасом Вілсоном.

☝ На грі в шахи можна непогано заробити. Призовий фонд чемпіона світу з шахів — 2 мільйони євро. Переможець отримає 60% від суми, той, хто програв — 40%.

☝ До гросмейстера гравця відділяє всього 5 кроків, але зате яких:

💪Почати займатися шахами потрібно якомога раніше, бажано в дитинстві. У дитини, яка почала грати в 5-8 років, великі шанси на успіх, тому що в цьому віці мозок здатний вбирати будь-які алгоритми шахового мистецтва.

💪Бути готовим удосконалювати свій скіл кожен день. Стати кращим у світі — це довга і копітка робота.

👴Знайти досвідченого наставника, який побудує ефективну програму навчання, буде підтримувати інтерес в учні, допоможе в розвитку і розкриє сильні й слабкі сторони.

☝Отримати три гросмейстерських бали. Для цього потрібно взяти участь в 3 турнірах з нормою проти трьох гросмейстерів з різних країн.

Вийти в рейтингу на 2500 ФІДЕ.