Творче знайомство
(115 років з дня народження)
Із щоденника І. Гончара:
«Прийду я з міста в свою рідну хату-музей, – і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, плюють йому в душу, ображають його, зневажають, лицемірять і обпльовують його. А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що огріває наші змучені душі».
Іван Макарович Гончар (1911–1993) – видатний український митець, громадський діяч, засновник Музею Івана Гончара, який у своїй творчості поєднував усі ці напрямки та досліджував народну культуру. Скульптор, графік, маляр, етнограф, колекціонер, працював у галузі станкової та монументальної пластики. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1991), лауреат Шевченківської премії 1989 р. за багаторічну творчу й дослідницьку роботу по збиранню і популяризації народного мистецтва.
☝Закінчив Київську художньо-промислову школу (1930) та Київський інститут агрохімії та ґрунтознавства (1931-1936).
☝Пройшов Другу світову війну у званні молодшого лейтенанта, з травня 1945 з художниками Центральної групи військ працював у Віденській академії мистецтв, їздив містами Європи, змальовуючи архітектуру.
☝Ще під час війни усвідомив необхідність збирання предметів української старовини і наприкінці 1950-х створив перший в радянській Україні приватний музей локалізований у приватному будинку.
☝За кількістю та цінністю експонатів він не поступався багатьом державним музейним інституціям (7 тисяч предметів і 20 тисяч архівних світлин з різних регіонів України).
☝Від початку неформальної роботи приватного музею тут почали гуртуватись шістдесятники, приходили іноземці, що в комуністичні часи було вкрай підозрілим, навіть екскурсоводи з державних туристичних бюро таємно приводили сюди закордонних туристів.
☝Атмосфера невимушеності притягувала сюди молодь різних навчальних закладів, з якої багато хто саме тут отримував усвідомлення української національної ідентичності.
☝Саме тут формувались гурти колядників і відтак розходились усім містом, відроджувались веснянки, купальські забави.
☝Влада намагалася «нейтралізувати» неформальний осередк українства – змусити передати зібрані артефакти до державних музеїв, викупити колекцію, підсилали провокаторів, які нібито бажали за валюту придбати дещо із старожитностей, проте Гончар вміло та сміливо протистояв навіть вишуканим ідеологічним підступам.
☝В 1972 році його виключили з КПРС за «пропаганду антипартійних поглядів з національного питання», а також погрожували позбавити звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
☝1973 року було накладено заборону на показ кінострічки «Соната про художника», присвячену його праці в галузях скульптури і музейництва. Проте все ж він зумів зберегти колекцію. На основі зібраних матеріалів підготував 18 томів історико-етнографічних альбомів «Україна і Українці».
☝Іван Макарович так і не дочекався офіційного відкриття музею, помер 18 червня 1993 р., похований на Байковому цвинтарі. Вже після смерти у 1993 приватний музей І. Гончара став державним, а з 2009 отримав статус національного.
пам’ятники
- К.Білокур у с.Богданівці Яготинського району Київської області. (1962 р.), - Г.Сковороді у Переяславі-Хмельницькому (1964),
- Т.Шевченку в с. Шешорах Косівського району Івано-Франківської області (1964) та у м.Яготині Київської області. (1972 р.),
- І.Гонті в с.Гонтівці Могилів-Подільського району Вінницької області (1973 р.),
- I.Франку в м.Копичинцях Гусятинського району Тернопільської області (1976), - С.Васильченку в м.Ічні Чернігівської області (1978 р.);
- композиції «Берегині», «Ярило» (обидві — 1985-90 рр.);
портрети
- Б.Хмельницького, І.Гонти, М. Заньковецької, Леся Курбаса, Б.Олійника, Н.Матвієнко, А.Солов’яненка, І.Білика, кобзаря Є. Адамцевича (всі — 1985-91 рр.);
серії живописних робіт («Тарас-водонос», 1939; портрети В. Сосюри, 1947 р.; А. Малишка, 1949 р.; «Молодий Тарас Шевченко», 1950 р.; «Т.Г.Шевченко-художник», 1961 р.; «I. Я. Франко», 1967 р.),
історичні, етнографічні робіти («Весілля в Україні»), народних типажів з різних регіонів України (видано два випуски листівок «Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара». К., 1990 р.; в 30 сюжетах),
краєвидів «Мальовнича Україна» (з 60-х pp.), автор багатьох статей.
Зібрані ним колекції становлять понад 15 тисяч експонатів — народні картини, зокрема «Козаки Мамаї»; близько 500 ікон з різних регіонів України (XVI — поч. XX ст.), твори художників В. Г. Кричевського, В. Є. Маковського, П. О. Левченка, А. А. Ждаха, С. І. Васильківського, С. І. Світославського, Г. П. Світлицького, О. О. Мурашка, О. П. Куриласа та ін.; близько 100 графічних творів К.О.Трутовського, О.Л.Кульчицької, Г.І.Нарбута, Ф.С.Красицького, І.С.Їжакевича та ін.; творів сучасних художників Г. С. Якутовича, В. І. Лопати та ін.; близько 2,5 тис. експонатів народної тканини — 900 рушників, близько 300 сорочок, верхній одяг, килими, близько 500 зразків вишивок; 630 одиниць народної кераміки — макітри, горщики, миски, іграшки, кахлі з гончарних осередків майже всієї України; колекція народних музичних інструментів з різних регіонів України: кобзи (одна — 1748), бандури, цимбали, цитра, колісна ліра тощо.
Виконані в різних техніках скульптурні роботи Гончара налічують близько 400 одиниць (гіпс, кераміка, бронза, мармур). Творчий доробок митця доповнює портретна галерея історичних героїв та діячів української культури, жанрові композиції, ескізи пам’ятників тощо.
Розділ живопису і графіки Гончара налічує понад 1000 творів, які художник виконав під час подорожей по Україні.
Особиста бібліотека має 2750 книг з україніки, зокрема стародруків Апостола (1625), Октоїха (1640). Великий архівний фонд: рукописи, листи, щоденники, аудіо- та фотоматеріали. На базі цієї збірки 1993 р. заснований у Києві музей І.М.Гончара.
Від хлопчика з багатодітної сільської родини до знаного скульптора і художника, котрий зумів пройти крізь Другу світову війну і всю люту епоху з високим чолом. Життя Івана Гончара — доказ того, що талант і дух творять людині долю.
Немає коментарів:
Дописати коментар