Показ дописів із міткою День пам'яті жертв Голодоморів та політичних репресій. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою День пам'яті жертв Голодоморів та політичних репресій. Показати всі дописи

субота, 25 листопада 2023 р.

«Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо»

Історичний урок до 90-роковин Голодомору 1932-1933 років.


Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів до нас завітала молодь Технічний ліцей НТУУ "КПІ" (8 і 10 класи) та молодь Київський професійний коледж мистецтва та технологій сервісу / Квпушпм (здобувачі професії кухар-кондитер).


Ми говорили про важливі речі: Чому українців вбивали голодом? Як? До чого це призвело?
Аудиторії була презентована художня історична виставка Василя Березового «Крізь віки», на якій звучала тема голодомору в Україні. Сучасна українська молодь не байдужа до історичного минулого та сьогодення, бо саме їм жити, творити, плекати та відбудовувати нашу Україну!
У 2023 році День пам’яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада. Долучіться в цей день о 16-00 до Загальнонаціональної хвилини мовчання та запаліть свічку пам’яті.





четвер, 18 листопада 2021 р.

"Цей злочин немає строку давності"

Інформування до Дня пам'яті жертв Голодоморів 

та політичних репресій


Відеорлик в якому використана композиція "Свіча" у виконанні Оксани Білозір:
     
День пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій – жалобна дата в Україні. Щорічно у четверту суботу листопада ми вшановуємо пам'ять усіх людей, які загинули під час трьох голодоморів у ХХ столітті: 1921 – 1923, 1932 – 1933 і голод 1946 – 1947 років. Ці події не історична минувшина, а трагічна сторінка історії України, яка не має терміну давності і забуття. Вона була і залишається незагоєною раною генетичної пам'яті українського народу. Масовий штучний голод став спражнім геноцидом, який призвів до появи в українців страху бути знищеними за прояви українськості і став причиною деформації української іден­тичності. Страх говорити правду про Голодомор, тривала депресія та бажання забути все, що сталося, призвело до втрати індивідуальної й колективної пам’яті, історичної правди.
     У День пам’яті жертв голодоморів ми традиційно вшановуємо заморених голодом українців хвилиною мовчання або молитвою. Закликаємо цього дня долучитися до акції «Запали свічку пам’яті». 27 листопада о 16:00 запаліть свічку пам’яті на своєму вікні. Нехай вогник у вашому вікні стане символом пробудженням нашої колективної пам’яті та відновлення історичної правди! Народ, який не знає своєї історії – зникає!

27 листопада відповідно до Указу Президента України від 26.11.1998 № 1310/1998 в Україні вшановується День пам’яті жертв голодоморів. Також у цей день відповідно до постанови Верховної Ради України від 16.12.2020 № 1092-IX відзначаються 100-ті роковини від початку масового штучного голоду 1921 – 1923 років в Україні і 75-ті роковини від початку масового штучного голоду 1946 – 1947 років в Україні.

субота, 28 листопада 2015 р.

Україна пам'ятає...

Вони вже тут.
Вони довго йшли.
Мільйони. Мільйони наших дідів, батьків, братів і сестер.
Рушили з неба їхні вози. Певно, хвилюються мами, щоб не забути ані найменшого – того рідного, найдорожчого, який знайшов свій спокій і тихо заснув на руках у Господа.
75 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях – три, п’ять, сім, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль.
Вони хочуть додому. Вони бачать ці вогники.
Вони вірять нам.
Бо ми – це їхнє непрожите життя.
Дорогий Український народе!
Браття і сестри!
Ми – разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають вшанування 75-тих роковин найстрашнішої катастрофи – Голодомору 1932-1933 років.
Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика.
Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії.
Поволі – з пам’яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських «окремих папок» – з’являється її смертельний лик.
...
Переламати хотіли всіх.
Проти нас ішло зло. Його ймення – геноцид. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації.
Його організатор і виконавець – тоталітарний комуністичний режим. Це – головний убивця. Звиродніла зграя не мала жалю до жодного народу, кожну поневолену націю залили криваві ріки.
На нашій землі Сталін – за добре продуманим планом – обрав жертвою українське селянство як ядро, як основу, як опору народу.
«Без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский». У цій фразі Сталіна – відповідь на те, чому померли мільйони українців.
Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. У 1932-33 роках у Кремлі відбулося 69 засідань Політбюро ЦК, на яких тільки по прямій постановці розглянуто 270 питань про Україну.
Вони працювали, не покладаючи рук. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало 25 тисяч людей.
Ми маємо знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім’я – від жертви до вбивць. Пошук правди не спинити, він не зупиниться.
Спочатку конфіскували продовольство. Потім військами оточили територію України і Кубані. Третину наших сіл занесли на «чорні дошки», їх перетворили на гетто голоду – задовго до Гітлера. Увесь урожай масово йшов за кордон, зерно, яке могло врятувати мільйони, переробляли на горілку.
Шансу не було. Люди почали їсти трупи.
Голодомор – не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку найменшу надію на життя.
Це – пік трагедії, втім він не єдиний.
Я прошу, щоб сьогодні ми згадали всіх.
Словом і молитвою прошу згадати наш державний провід, який 90 років тому проголосив і утвердив незалежність. Вони стали першою жертвою. З 800 членів Центральної Ради ліквідовані майже всі.
Я згадую розтерзаних, покалічених, принижених Твоїх поетів, мій народе. Тут, на цих майданах вони чули золотий гомін волі. Їм вирвали серце.
Я згадую Твою національну творчу, наукову, медичну і технічну інтелігенцію, яка опинилася в центрі масових арештів і систематичного терору. Їм щедро відвели квоту для смерті.
Я згадую наші знищені церкви і духовенство. Їх руйнували безжально, щоб добратися до самої душі і її віри.
Я згадую колосальні і немислимі жертви воєн. Цей смерч був здатен покласти нам край.
Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв’язок – історичний зв’язок поколінь, духу, пам’яті, нашої ментальності, культури і нашої мови.
Посеред пошматованого і, по суті, підміненого народу був посіяний страх, чиє жниво збираємо і досі.
Звідси, від цього безконечного страху походять наші нинішні політичні і суспільні хвороби, боязнь повернутися до національного кореня, бо причетність до нього була причиною смерті мільйонів людей. Звідси походить наш важкий і складний шлях один до одного, до порозуміння і власне кажучи до єднання.
Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму. Їхня природа – одна: людиноненависництво.
Настав час озвучити вимогу для світового засудження комуністичного терору, який вбивав нас і всі невинні народи на цьому просторі – росіян, кримських татар, білорусів, євреїв, поляків, болгар і сотні інших націй.
Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо – ваші спроби приречені, виправдання не має і не буде, покайтеся за свій гріх. Це ваша моральна відповідальність перед країною і нацією.
Наш біль і гнів не одинокий.
Звідси, з Михайлівської площі у Києві, Україна звертається до всього світу, щоб об’єднати кожне зусилля проти тоталітаризму і нетерпимості до життя.
Наша трагедія – це застереження для всіх націй світу.
Не вивищуємо і не принижуємо свого горя. Слово співпереживання і скорботи кажемо кожній нації і, насамперед, тим, з якими спільно пройшли через усе комуністичне пекло. Наше серце – щире, любляче, небайдуже до вас. Станьте сьогодні поруч з нами.
Ми закликаємо світ визнати Голодомор 1932-33 років актом геноциду проти Українського народу і віримо, що таке визнання неминуче здійсниться.
Я дякую всім парламентаріям та урядам, які вже підтримали нас. Це – вияв солідарності, який Україна ніколи не забуде.
Історична справедливість, безумовно, настане.
Моє сьогоднішнє слово – не реквієм.
Моє слово – це гімн Українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть.
Супроти загрози тотального знищення – ми вистояли. Український народ переміг, бо перемогла його державність, постала його держава.
Ми вистояли завдяки мільйонам чесних людей, які не лише воювали за Україну, але й будували її своєю великою і щоденною працею.
Ми вистояли, бо воля, правда і життя творилися всіма – Донецьком і Львовом, Луганськом і Ужгородом, Севастополем і Одесою, Харковом і Тернополем, Полтавою і Луцьком, Дніпропетровськом та Івано-Франківськом, Сімферополем і Черніговом, Києвом і всією Україною.
Ми перемогли у вирішальній битві зі злом.
Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі – повернути Україні саму себе.
Наша найвища місія – відродження нації як єдиного, здорового і життєствердного організму, який охоплює весь Український народ без різниці поглядів, регіонального походження чи віри.
Наступний рік проголошений Роком пам’яті жертв Голодомору.
Це – не поминальна хода.
Це – воскресіння нашої пам’яті, очищення від лжі і скверни. Це – чиста і чесна праця, тільки вона допоможе навести справедливий національний і життєвий лад в Україні.
Ми повинні одягнути Україну у чисту сорочку і прибрати з її тіла символи тоталітарного режиму – можливо, нехай не за рік.
Ми мусимо ретельно віднайти і зберегти знання про кожну жертву Великого Голоду і встановити національні меморіали.
Ми маємо утвердити великий суспільний діалог пам’яті і, водночас, діалог перспективи – бо треба йти вперед, жити повноцінним життям великої сучасної європейської держави, діяти і прагнути до справжнього порозуміння.
Так ми утвердимо своє майбутнє, свій новий демократичний Основний Закон, свою свободу, своє право, свою любов один до одного, до рідної мови, рідної землі і нашої соборної долі.
Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе.
Вони вже тут.
Вони дуже довго йшли.
Мільйони, мільйони, мільйони нас.
Це – не сльози.
Це посміхається маленький хлопчик на руках у Всевишнього.
Вічна пам’ять і слава Україні!
Майже десять років тому цей текст промови для Президента Ющенка в День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій написав провідний спеціаліст Міністерства освіти, покійний нині Валерій Федоренко.
Він писав цю промову в себе в Міністерстві й давав читати колегам – і вони не могли читати, бо сльози починали душити вже з перших слів.
Це один з найсильніших риторичних текстів, які колись траплялися читати. Його треба пам’ятати, відтворювати й вивчати ще і ще.
Вічна пам’ять і Царство Небесне Вам, Валерію Леонідовичу! Вічна пам’ять і вічний спокій загиблим від Голодомору поколінням нашого народу, який Ви так щиро любили!
Бібліотека імені М. Реріха до Дня памяті жерт голодоморів підготувала книжкову виставку, яка розкриває причини і наслідки Голодомору 1932-1933 років в Україні в контексті тогочасних тоталітарних політичних стратегій.