вівторок, 29 вересня 2020 р.

Іван Карпенко-Карий

 "Корифей українського театру"

(175 років з дня народження)

Іван Карпенко-Карий (1845-1907)  — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»). 
     Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці (нині Веселівці), недалеко від Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) у родині управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича. Любов'ю до театру І.Тобілевич значною мірою завдячує матері - Євдокії Золотницькій. Вона була кріпачкою-покоївкою в панів Золотницьких, аж поки її не покохав Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Золотницькі любили театр, і часто брали з собою на вистави покоївку Дуню. У неї була виняткова пам'ять, тому вона вивчила всю "Наталку-Полтавку", і не тільки слова, а й наспіви пісень. Слух і голос мала чудові, вміла захоплено й емоційно розповісти - не дивно, що й діти "захворіли" театром. А її дітьми були, окрім Івана, що пізніше взяв псевдонім Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті - ціла плеяда корифеїв українського театру. 
     За словами І. Франка, «…він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, яком щодо ширини та багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов’янських народів» (ст. «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)» // Франко І. «Зібрання творів» у 50-ти т., т. 37, К., 1982). 
     Освіту Іван Тобілевич здобув у Бобринецькому повітовому училищі. Через матеріальну скруту родини, на цьому офіційні «університети» для нього закінчилися. Наприкінці 1864 р. його прийнято на державну службу до повітового суду канцелярським служителем. У 1865р. переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. У 1870 р. одружився з Надією Карлівною Тарковською. Мав 7 дітей. У 1881р. втратив дружину Надію. 
     З 1869 по 1883 р. він пише свої перші твори: оповідання «Новобранець», п'єси «Чабан» («Бурлака»), «Хто винен?» («Безталанна»), «Підпанки». Вступив до театральної трупи М.Старицького. У 1883р. одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. З 1884 р. Карпенку-Карому заборонено перебувати на території України й у великих містах Росії. Драматург оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. 1885 р. написані п'єси «Розумний і дурень» та «Наймичка», а 1886 р. – комедія «Мартин Боруля». 1887 р. він одержує дозвіл залишити Новочеркаськ і переїздить на хутір Надія, що поблизу Єлисаветграда. У 1888р. вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського. З 1889 по 1904 р. з-під пера драматурга виходять такі твори: «Сто тисяч», «Паливода XVIII століття», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Гандзя», «Суєта», «Житейське море». У 1890р. 1900–1904 — створив власну трупу.
 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування, поховано його поблизу хутора Надія. 

     П’єси: Бурлака (1883) Безталанна (1884) Бондарівна (1884) Розумний і дурень (1885) Наймичка (1885) Мартин Боруля (1886) Гроші (1889) Сто тисяч (1889) Батькова казка (1892) Паливода XVIII століття (1893) Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895) Понад Дніпром (1897) Чумаки (1897) Сава Чалий (1899) Хазяїн (1900) Гандзя (1902) Суєта (1903) Житейське море (1904)

четвер, 24 вересня 2020 р.

"Осінній триптих: Львів-Поляниця-Ворохта"

 Презентація фотоальбому 



Автори:
Надія Василенко-Коровянська (м. Київ) – поет, прозаїк, художник.
Мирон Марецький (с. Поляниця, Івано-Франківської обл., Болехівський р-н) – фотохудожник.
     Пропонуємо вашій увазі он-лайн передпрезентацію  фотоальбому про мандри з карпатської серії, створеного у чудовому співавторстві мандрівниці-киянки Надії Василенко-Коровянської з карпатським горянином мандрівником-фотохудожником Мироном Марецьким, який має особливе чарівне неповторне бачення світу, і, здається,є невід’ємною частиною тих скель і лісів, водоспадів, рік і гір. 
Альбом має умовні розділи: 
- "Осінні Львівські оповідки" – про мандрівку до Львова. 
- "Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця" – про мандрівку у початок осені у Прикарпатті, про нові неймовірні і містично прекрасні скелі. 
- "Мандрівник завжди в дорозі" – про автопереїзд до Ворохти із міні-походами до Гошівського монастиря, Яремчансього водоспаду і Женецького водоспаду Гук; а також – про Ворохту і мальовничу прогулянку до гори Кукул, що знаходиться там неподалік. 
     Понад 200 світлин та тексти до них допоможуть вам перенестись в неймовірний світ Карпат, які позолотила Осінь! 
     Приємної подорожі сторінками, милуйтесь-насолоджуйтесь з нами!

Від автора Надії Василенко-Коровянської: 
"ЇЇ Величність Доля – панянка цікава і непередбачувана, її витівки вибивають нас зі звичної повсякденності так чи інак, змінюють наше життя і ставлення до подій, що в ньому відбуваються. 
  Саме Вона складає маршрути, влаштовує зустрічі, а я лише рухаюся за її підказками і дякую, дякую і їй, і тим, хто веде мене шляхами і стежками у непізнане і чарівне, зустрічає і проводжає, допомагає і просто йде поряд. 
  Вкотре я переконалася, що мрії збуваються, щоправда, не тоді, коли ми на то очікуємо, і не завжди так, як уявляємо, тож, варто продумувати і формулювати свої бажання дуже точно і до дрібниць. 
  Мандрівка виявилася дуже насиченою і цікавою, не такою вже й тривалою (близько місяця), але з дому я виїжджала у футболці (в кінці вересня), коли сонце не лише сяяло, але й припікало, а поодиноке жовте листя прикрашало ще пишні, густі зелени крони дерев, а поверталася вже у пуховику, проглянувши-проживши захоплюючу яскраву карпатську осінь і перші снігові вистави. 
  Як ви вже, певне, здогадалися з назви, розповідь буде про три неймовірні місця моїх мрій, з кожним з яких в мене своя окрема історія любові – Львів, Поляниця, Ворохта – три окремі неповторні світи, що назавжди оселилися у моєму серці".
чайна ложечка осені
вхопила чайну ложечку
сонячного різнобарв’я 
осені.
 дерева стоять сонячні, 
вогняні, жовті з вкрапленнями 
помаранчевого і червоного. 
листочки кружляють, 
відриваються, 
летя-я-ять, 
падають додолу, 
туляться одне до одного, 
перетворюючись 
у барвисті пагорби, 
що шурхотять про осінь, 
яка збирає валізи, 
які шепочуть про зиму, 
що на порозі тупцює, 
і про весну, 
що незмінно прийде 
за руку з літом... 
О-покрове 
опадаючих буків...
Осінні Львівські оповідки
Осінні Львівські оповідки

Осінні Львівські оповідки


Осінні Львівські оповідки
модрина 
вона напевне 
наче та малесенька 
модрина 
що палає 
у темно-зеленому лісі 
могутніх смерек 
догоряючи разом 
з останнім осіннім 
Сонцем 
вогняним і крихким 
вбранням 
осипаючись 
долу 
засинаючи 
відмираючи 
в холод 
на всю білосніжну зиму 
щоб відродитись 
від першого теплого 
«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»променю 
навесні
«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»


«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця» 

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

лоша 
виходиш надвір, 
йдеш вздовж плота, 
і раптом помічаєш 
прямо за сусідським плотом 
оту саму конячку з лошам. 
мама спокійно собі пасеться, 
зануривши ніс у отаву, 
а мале теж помічає мене, 
вибігає назустріч, 
зупиняється, 
дивиться одним очком, 
тоді другим, 
підстрибує, ірже радісно 
і несеться прямо до мене вскач, 
так само раптово зупиняється 
і біжить вже вздовж плота, 
і навколо мами, і знову до мене… 
смішні пухнасті, як вата, 
хвостик і грива стирчать догори – 
кумедне-кумедне, 
довірливе, гарне, радісне дитя. 
і хочеш-не-хочеш 
вже й сам заряджаєшся 
його дитячою нестримною 
легкою радістю Життя.

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»


стоншуюся 
стоншуюся... 
тонша і тонша 
перетинка між світами 
відчуваю перебіг життя 
пере-про-тікання 
наче пісок 
у піщаному годиннику 
через тонку цяточку 
з-в 
витікає-тече воно 
вислизаючи в інші світи 
не закінчуючись 
але продовжуючись 
перетинка між світами 
тонша і тонша 
слухаю шерех піску 
і каміння 
між світами... 
стоншуюся...

Мандрівник завжди в дорозі

Мандрівник завжди в дорозі

Мандрівник завжди в дорозі

Мандрівник завжди в дорозі

ми є 
ми – як два сонця 
ні, як одне-єдине 
бо ми є – 
відображення 
одне одного 
продовження 
одне одного 
світло й тінь 
ранок і вечір 
день і ніч 
небо і земля 
вода і вогонь 
але... 
ми є нероздільні 
ми є єдині 
ми єдність 
протилежностей 
жінка і чоловік 
єдина сутність 
ми є життя 
ми є любов 
ми є 
назавжди разом


Горами понад Ворохтою

Горами понад Ворохтою

букова гілочка 
я букова гілочка 
вітер осінній 
зірвав усе листя 
туман обіймає 
вмиває росою 
тремчу 
завмираю 
росту 
плекаю бруньки 
до тепла 
до весни 
свого серця 
я букова гілочка 
знову в весні 
зацвіту

Горами понад Ворохтою

Спадщина віадук

білий аркуш 
коли закінчаться 
в усіх віртуальних сховках 
усі мої туристичні світлини 
відійде осінь в потойбіччя 
впаде додолу 
останній лист сухий 
що лютий вітер його зірве 
перед тим 
як жбурнути мені в обличчя 
жменю снігу колючого 
сповіщаючи 
про початок зими – 
еру криги 
землю встеляючи 
білим аркушем 
для нового початку 
для нової історії 
про кохання... 
мовляв 
малюй-пиши...

вівторок, 22 вересня 2020 р.

Книжкові новинки 2020

Книжкові новинки, вересень 2020 р.

Іваничук, Р. С. Танго. На межі з потойбіччям: остання книга. – Харків : Фоліо, 2019. – 85 с. 
Роман Іваничук (1929-2016) – відомий український письменник, громадський діяч, лауреат багатьох літературних премій. У пропонованому виданні – дві короткі повісті Р. Іваничука, написані в останній рік життя.«Танго. Дотик любові» - зворушливі і несподівані спогади з дитячих літ. «На межиі з потойбіччям» - сповідь людини, яка перенісши складну операцію, балансує між життям та смертю.

Власенко, І. В. Синдром зародка. – Київ : Кондор, 2020 – 236 с.
Чи можна винайти правила існування, які зробили б тебе щасливим, навіть якщо на лобі з дитинства написано слово «невдаха»? Дещо дивакувата самотня мамочка двох дітлахів, яка живе в сучасному перенаселеному Києві, намагається це зробити.

Винокуров, О. Потворні ляльки. – Київ :АВІАЗ, 2020. – 304 с.
«Потворні ляльки» були дебютними у творчості письменника і журналіста Олександра Винокурова у жанрі гостросюжетного роману. Він узяв участь в анонімному конкурсі таких творів (2001 рік) – і переміг. Читач нізащо не здогадається, хто ж все-таки здійснив злочин - інтригу майстерно закручено за всіма правилами детективного жанру.

Гііффін, Е. Усе, чого ми бажали – Харків : Віват, 2019. – 320 с.
Невеличке містечко Нешвіль сколихнув гучний скандал, у центрі якого опинилася дочка місцевого теслі Лайла та син успішного бізнесмена Фінч. Одна компрометуюча світлина, яку розповсюдили швидше, ніж новини про пожежу, назавжди змінила життя двох родин.

Духовни, Д. Міс Підземка. – Київ : Вид. група КМ-БУКС, 2019. – 312 с.
Емер – просто жінка, яка живе в Нью-Йорку, їздить підземкою, купує морозиво у крамничці на розі, хоче видати власну книгу і живе з хлопцем Коном. Але чи ії життєвий шлях – єдиний з можливих? Черпаючи натхнення з ірландського епосу про Емер та Кухуліна і залучаючи міфологічних персонажів з усього світу, темне фентезі Девіда Духовни пропонує містичну подорож паралельними шляхами часу та кохання.

Мельниченко, Є. І засяє сонце. Київ.: Український пріоритет, 2018. – 208 с.
«І засяє сонце» - новий сатиричний роман Єлизавети Мельниченко. Книга створює зубасту пародію на олігархічне сьогодення і одночасно розвертає читача до минувшини і тих простих істин, що властителі – лишень тимчасові фігури. У книзі Єлизавета Мельниченко пропонує своє авторське продовження відомого твору Івана Франка «Захар Беркут», переміщує мольєрівського «Мещанина-шляхтича» в наші дні, а також надає читачу можливість трішечки заглянути у майбуття нашої нашої держави.

Правий, П. День Сонцекресу. – Київ : Кондор, 2019. – 308 с. 
У самісінькому вирі війни, посеред Степу напередодні Дня Сонцекресу перетинаються долі двох воїнів, яки походять з різних епох – сотенного дружини Святослава Хороброго і українського морського піхотинця, що воює на Донбасі. Обидва шукають найвищої справедливості – священного права на помсту.Але яку ціну доведеться заплатити за це право?
Річмонд, М. Шлюбний договір. – Харків :Фабула, 2019. – 496 с. 
Вона – Еліс, молодий юрист, яка подає великі надії. Він - Джейк, успішний психотерапевт. Разом вони чудова закохана пара, попереду у якої блискуче майбутнє. Та одного дня вони бездумно підписують один договір, і життя летить шкереберть.

Славінська, І. Мої запасні життя. – Львів :Видавництво Старого Лева, 2019. – 152 с. 
«Мої запасні життя» - дебют Ірини Славінської в есеїстиці. Ця книжка клаптикова ковдра, зібрана зі спогадів та міркувань.

Щирба, О. Ілюзії великого міста. – Київ : Саміт-книга, 2018. – 272 с.
Нвер – типовий мажор, представник золотої молоді, мешкає в розкішному будинку за містом, веде бурхливе й безтурботне життя. Водночас він ненавидить усіх, хто належить до інших соціальних прошарків. Назар – хлопець, чиє життя минає в старій хрущовці, ще й в інвалідному візку. Що поєднає історії цих двох різних людей?


неділю, 13 вересня 2020 р.

«Агата Крісті – Королева детективу»

 (до 130 років від дня народження)


15 вересня 1890 року народилася Агата Крісті - видатна англійська письменниця детективного жанру, яка досягла міжнародної популярності, як драматург. Її книги видані тиражем більне ніж 2 мільярди екземплярів і перекладені на 103 мови. Твори Агати Крісті не втрачають популярності і сьогодні, її детективами зачитується не одне покоління, а безперервна трансляція серіалів про Пуаро та міс Марпл доводять, що блискуче описана таємниця вбивства ніколи не старіє.

Цікаві факти з життя видатної письменниці:



  •    У свої ранні роки, Крісті не ходила до школи, але отримала освіту вдома завдяки матері та різним гувернанткам.

Агата Крісті в дитинстві

  • Свою першу книгу написала через виклик, котрий кинула їй сестра Медж.
  • В підлітковому віці намагалась стати класичним музикантом, але занадто нервувала під час виступів на публіці. 
  • У віці 26 років зналася на отрутах, працювала помічницею медсестри, і отримала доступ до великої кількості токсинів. Ці знання використовувала у написанні своїх романів.

Агата Крісті у 22 роки, 1912 р.

  • Вона вийшла заміж за свого першого чоловіка Арчібальда Крісті в 1914 році, але шлюб був нещасливим. Вона зникла в 1926 році. Її знайшли тільки через десять днів. Вона жила під чужим ім'ям в спа-готелі в Harrogate.
  • Крісті не вживала алкоголь та не палила. Вона безуспішно змушувала себе полюбити сигарети, викурюючи одну після обіду кожного дня впродовж шести місяців, але безрезультатно. 
  • Впродовж усього життя Крісті цікавилась археологією. Свого другого чоловіка Макса Маллоуена вона зустріла під час розкопок в Урі. Вони одружились в 1930 році, цей шлюб завжди був щасливий і тривав до смерті Крісті в 1976 році. 
  • Образ Міс Марпл запозичений в її бабусі по материнській лінії. 
  •  Впродовж всього життя мала багато песиків тому, що дуже їх любила.

Агата Крісті і її собака

  • Вона ненавиділа мармеладний пудинг і тарганів, але любила зелений колір і квіти - її улюбленою квіткою була конвалія. 
  • Існує троянда, названа на її честь. 
  • Агата Крісті була однією із перших людей із Великої Британії, які спробували серфінг. 
  • У момент популярності, як детективного автора, вона ще й була популярною письменницею романів про кохання. 
  • Агата Крісті стала одним із символів Великобританії, її шедеври є найбільш публікованими після Біблії та творів Шекспіра. 
  • У 1972 році Крісті була увічнена у восковій фігурі музею Мадам Тюссо. 
  • 12 січня 1976 року, коли вона померла, театри Вест-Енду затемнили свої вогні на цілу годину в пам'ять про неї.