субота, 28 листопада 2015 р.

Україна пам'ятає...

Вони вже тут.
Вони довго йшли.
Мільйони. Мільйони наших дідів, батьків, братів і сестер.
Рушили з неба їхні вози. Певно, хвилюються мами, щоб не забути ані найменшого – того рідного, найдорожчого, який знайшов свій спокій і тихо заснув на руках у Господа.
75 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях – три, п’ять, сім, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль.
Вони хочуть додому. Вони бачать ці вогники.
Вони вірять нам.
Бо ми – це їхнє непрожите життя.
Дорогий Український народе!
Браття і сестри!
Ми – разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають вшанування 75-тих роковин найстрашнішої катастрофи – Голодомору 1932-1933 років.
Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика.
Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії.
Поволі – з пам’яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських «окремих папок» – з’являється її смертельний лик.
...
Переламати хотіли всіх.
Проти нас ішло зло. Його ймення – геноцид. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації.
Його організатор і виконавець – тоталітарний комуністичний режим. Це – головний убивця. Звиродніла зграя не мала жалю до жодного народу, кожну поневолену націю залили криваві ріки.
На нашій землі Сталін – за добре продуманим планом – обрав жертвою українське селянство як ядро, як основу, як опору народу.
«Без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский». У цій фразі Сталіна – відповідь на те, чому померли мільйони українців.
Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. У 1932-33 роках у Кремлі відбулося 69 засідань Політбюро ЦК, на яких тільки по прямій постановці розглянуто 270 питань про Україну.
Вони працювали, не покладаючи рук. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало 25 тисяч людей.
Ми маємо знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім’я – від жертви до вбивць. Пошук правди не спинити, він не зупиниться.
Спочатку конфіскували продовольство. Потім військами оточили територію України і Кубані. Третину наших сіл занесли на «чорні дошки», їх перетворили на гетто голоду – задовго до Гітлера. Увесь урожай масово йшов за кордон, зерно, яке могло врятувати мільйони, переробляли на горілку.
Шансу не було. Люди почали їсти трупи.
Голодомор – не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку найменшу надію на життя.
Це – пік трагедії, втім він не єдиний.
Я прошу, щоб сьогодні ми згадали всіх.
Словом і молитвою прошу згадати наш державний провід, який 90 років тому проголосив і утвердив незалежність. Вони стали першою жертвою. З 800 членів Центральної Ради ліквідовані майже всі.
Я згадую розтерзаних, покалічених, принижених Твоїх поетів, мій народе. Тут, на цих майданах вони чули золотий гомін волі. Їм вирвали серце.
Я згадую Твою національну творчу, наукову, медичну і технічну інтелігенцію, яка опинилася в центрі масових арештів і систематичного терору. Їм щедро відвели квоту для смерті.
Я згадую наші знищені церкви і духовенство. Їх руйнували безжально, щоб добратися до самої душі і її віри.
Я згадую колосальні і немислимі жертви воєн. Цей смерч був здатен покласти нам край.
Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв’язок – історичний зв’язок поколінь, духу, пам’яті, нашої ментальності, культури і нашої мови.
Посеред пошматованого і, по суті, підміненого народу був посіяний страх, чиє жниво збираємо і досі.
Звідси, від цього безконечного страху походять наші нинішні політичні і суспільні хвороби, боязнь повернутися до національного кореня, бо причетність до нього була причиною смерті мільйонів людей. Звідси походить наш важкий і складний шлях один до одного, до порозуміння і власне кажучи до єднання.
Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму. Їхня природа – одна: людиноненависництво.
Настав час озвучити вимогу для світового засудження комуністичного терору, який вбивав нас і всі невинні народи на цьому просторі – росіян, кримських татар, білорусів, євреїв, поляків, болгар і сотні інших націй.
Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо – ваші спроби приречені, виправдання не має і не буде, покайтеся за свій гріх. Це ваша моральна відповідальність перед країною і нацією.
Наш біль і гнів не одинокий.
Звідси, з Михайлівської площі у Києві, Україна звертається до всього світу, щоб об’єднати кожне зусилля проти тоталітаризму і нетерпимості до життя.
Наша трагедія – це застереження для всіх націй світу.
Не вивищуємо і не принижуємо свого горя. Слово співпереживання і скорботи кажемо кожній нації і, насамперед, тим, з якими спільно пройшли через усе комуністичне пекло. Наше серце – щире, любляче, небайдуже до вас. Станьте сьогодні поруч з нами.
Ми закликаємо світ визнати Голодомор 1932-33 років актом геноциду проти Українського народу і віримо, що таке визнання неминуче здійсниться.
Я дякую всім парламентаріям та урядам, які вже підтримали нас. Це – вияв солідарності, який Україна ніколи не забуде.
Історична справедливість, безумовно, настане.
Моє сьогоднішнє слово – не реквієм.
Моє слово – це гімн Українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть.
Супроти загрози тотального знищення – ми вистояли. Український народ переміг, бо перемогла його державність, постала його держава.
Ми вистояли завдяки мільйонам чесних людей, які не лише воювали за Україну, але й будували її своєю великою і щоденною працею.
Ми вистояли, бо воля, правда і життя творилися всіма – Донецьком і Львовом, Луганськом і Ужгородом, Севастополем і Одесою, Харковом і Тернополем, Полтавою і Луцьком, Дніпропетровськом та Івано-Франківськом, Сімферополем і Черніговом, Києвом і всією Україною.
Ми перемогли у вирішальній битві зі злом.
Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі – повернути Україні саму себе.
Наша найвища місія – відродження нації як єдиного, здорового і життєствердного організму, який охоплює весь Український народ без різниці поглядів, регіонального походження чи віри.
Наступний рік проголошений Роком пам’яті жертв Голодомору.
Це – не поминальна хода.
Це – воскресіння нашої пам’яті, очищення від лжі і скверни. Це – чиста і чесна праця, тільки вона допоможе навести справедливий національний і життєвий лад в Україні.
Ми повинні одягнути Україну у чисту сорочку і прибрати з її тіла символи тоталітарного режиму – можливо, нехай не за рік.
Ми мусимо ретельно віднайти і зберегти знання про кожну жертву Великого Голоду і встановити національні меморіали.
Ми маємо утвердити великий суспільний діалог пам’яті і, водночас, діалог перспективи – бо треба йти вперед, жити повноцінним життям великої сучасної європейської держави, діяти і прагнути до справжнього порозуміння.
Так ми утвердимо своє майбутнє, свій новий демократичний Основний Закон, свою свободу, своє право, свою любов один до одного, до рідної мови, рідної землі і нашої соборної долі.
Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе.
Вони вже тут.
Вони дуже довго йшли.
Мільйони, мільйони, мільйони нас.
Це – не сльози.
Це посміхається маленький хлопчик на руках у Всевишнього.
Вічна пам’ять і слава Україні!
Майже десять років тому цей текст промови для Президента Ющенка в День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій написав провідний спеціаліст Міністерства освіти, покійний нині Валерій Федоренко.
Він писав цю промову в себе в Міністерстві й давав читати колегам – і вони не могли читати, бо сльози починали душити вже з перших слів.
Це один з найсильніших риторичних текстів, які колись траплялися читати. Його треба пам’ятати, відтворювати й вивчати ще і ще.
Вічна пам’ять і Царство Небесне Вам, Валерію Леонідовичу! Вічна пам’ять і вічний спокій загиблим від Голодомору поколінням нашого народу, який Ви так щиро любили!

Бібліотека імені М. Реріха до Дня памяті жерт голодоморів підготувала книжкову виставку, яка розкриває причини і наслідки Голодомору 1932-1933 років в Україні  в контексті тогочасних тоталітарних політичних стратегій.

Анастасія Дмитрук "Це моя і твоя війна..."

Історію завжди подають у цифрах і фактах. 
Історію, що пишеться на нашій землі сьогодні важливіше розповідати по-іншому - через мистецтво, через книжки, через все, що викликає емоції, які можна зрозуміти, співвідносячи із ними себе. Особливо це стосується молоді, вони відчувають все на рівні емпатії. Головне - іти до них, спілкуватись, говорити... 
А ще - у кожного свій фронт. Наш - культурно-просвітницький.
Серед тижня, коли Україна відзначає початок Революції Гідності  в бібліотеці з молоддю, учнями Юридичного ліцею НАВСУ спілкувалася поетеса Анастасія ДМИТРУК, автор знакового вірша "Никогда мы не будем братьями", що краще всіх політичних, офіційних та інших визначень характеризує наші теперішні відносини з півничним сусідом. Анастасія пише про те, що болить мільонів укранців, пише про найважливіші в цьому житті речі - честь, гідність, гуманність, мужність, і звісно, про любов. Ця тендітна, та сильна духом дівчина своє поезією, своє творчістю пробуджує і запалює світлом серця уже мільйонів українців по цілому світу. 

На зустрічі  молоді люди, затамувавши подих, слухали поетесу. Анастасія говорила про те, що болить сьогодні мільонів українців - можливість вільно жити на своїй землі, відчуття потрібності своїй країні, необхідність підставляти плече людям, в час коли країна проживає скрутні часи; читала власні вірші про найважливіші в цьому житті речі - честь, гідність, гуманність, мужність, і звісно, про любов. 
Дякуємо, Настя, за Ваш талант, за те, що сучасна українська героїстика твориться і Вашими словами!

четвер, 26 листопада 2015 р.

Вечір спогаду-знайомства із Сергієм Терсімоновим

22 листопада в бібліотеці відбувся вечір знайомства з творчістю і, водночас, пам'яті поета-сатирика Сергія ТЕРСІМОНОВА - потужного літератора, сильної особистості, мужнього, благородного чоловіка, який, на жаль, вже 3 роки тому як відійшов у інші світи. Відійшов, та залишив себе у прекрасних дітях, чудових віршах, сміливих, принципових вчинках, патріотичній громадськіцй позиції, і в серцях вірних, найдорожчих людей...
На вечорі ми відкривали для себе буквально все - біографію поета, життєві принципи, творчі пошуки й здобутки. Проживши недовге, але гідне життя, бувши справжнім патріотом України на Донбасі зразка 2000-них років, коли мати проукраїнську позицію було великою сміливістю і, навіть, небезпекою, поет не думав про себе - він шукав для людей правди, боровся, відстоював її, був гідним прикладом небайдужості й справедливості, - тому й першу і поки єдину книжку було видано уже по смерті автора, на жаль...
Із щемом в душі ми слухали спогади вірної дружини Наталі, людини, яка любить, і любов та її тримає, допомагає, береже, - здається, не було в залі ні душі, хто б не відчув гармонії й щастя, якими було наповнено їхнє подружнє життя.
Cлухали поезію, пронизану ніжністю до тих, кого поет любив, громадянську лірику, що стала для Донбасу і для України пророчою, слухали спогади дочки, сина, друзів... Було відчуття, що ми всі добре знаємо Сергія, що він десь там, з висоти дивиться на нас, посміхається, радіє...
Приємним дарунком були музичні вкрапленя від Олександра Мельника та Народної артистки України Людмили Семененко. А все це зводили воєдино ведучі вечора, поетеса Тетяна Яровіцина та побратим Сергія, письменник і поет Ігор Рубцов.
Дякуємо, друзі, за чудовий, душевний вечір! 

Дякуємо родині Сергія за світло, мужність, силу духу, якими ви наповнені! 
А ми будемо робити все можливе, щоби для читачів ім*я поета Сергія ТЕРСІМОНОВА було добре знаним.






пʼятниця, 20 листопада 2015 р.

День Гідності та Свободи з Романом Ковалем та Тарасом Силенком

Ми сьогодні прагнемо, щоб Україна була сильною й модерною, щоб українці мали великі амбіції, щоб до нас у світі ставилися з повагою, щоб ми жили вільно й гідно на своїй землі… Хочемо, та це потрібно змалечку виховувати. 
Напередодні другої річниці початку Революції Гідності - великого зламу світової історії та Великого Шансу для України до бібліотеки на Урок історії завітали високі гості - Президент Історичного Клубу "Холодний Яр", письменник Роман Коваль та кобзар Тарас СИЛЕНКО. 
Символічною була наша зустріч - внесок пана Коваля в новітню історію України неоціненний: багато років він своїми руками, своїм розумом наближав початок здобуття нашої справжньої незалежності, гартував серця молодих українців, формував національну свідомість та просту людську гідність, передбачаючи, що російсько-українська війна не за горами, і треба вміти у ній вистояти... На його творах виросло ціле покоління молодих людей, які в критичну для своєї землі годину стали на її захист, пішли у військо, стали волонтерами. А пісні кобзаря Тараса пробудили, надихнули до боротьби не одну приспану козацьку душу.
Пан Роман, взявши за основу свою нову книжку "Подєбрадський полк Армії УНР", гармонійним співзвуччям з сюжетом якої лунали тематичні пісні кобзаря Тараса, говорив з дітьми, учнями Технічного ліцею НТУ КПІ про вміння українців воювати, боротися, прагнення до справедливості, волі, свободи. 
Дякуємо Вам, шановні пане Романе, Тарасе, що вчите бути українцями, формуєте вільну генерацію, передаєте життєвий сценарій бійця-переможця сучасним українським дітям! 
І особсто від себе - вкрай важливо, коли такі люди, справжні інтелектуали, люди високої культури приходять до дітей, до бібліотеки, спілкуютьс, навчають, розкривають славні, однак раніше замовчувані, заборонені сторінки нашої історії, показують, що є у нас багато справжніх Героїв, що нам нічого плакатись, а лише потрібно бути достойними нащадками наших славних предків-козаків!

четвер, 19 листопада 2015 р.

Для тих, хто прагне мудро жити - "Слово Жінки"

Наша бібліотека - місце комфортного спілкування, місце, де формуються й підтримуються позитивні настрої. Наше завдання, - попри все, попри всякі труднощі впроваджувати нову, високу якість дозвіллєвих практик, ті, які можна назвати одним словом "Жити зі смаком".  А ще - ми створюємо умови для продукування самими користувачами культурної ініціативи, і цю ініціативу підтримуємо. 
Вчора у нас відбулась презентація  журналу Слово Жінки. Одразу сказу, неординарний це журнал, нестандартно-жіночий, в звичному розумінні цього слова, а світоглядний, українолюбний, інтелектуальноорієнтований, тобто, справжній новітній український глянець. Ми передплачуємо його уже декілька років, люди читають, і часто можна почути, що журнал якийсь дивовижний, змінює погляди, допомагає розібратися в складних питаннях, показує життя трохи з іншого, не прилизано-глянцевого чи сіро-депресивного, а конструктивного, творчого, україноцентричного погляду. 
Динаміку презентації задала головний редактор та координатор Жіночого Клубу "Слово Жінки" Анна Земко, - коротко представила концепцію, окреслила основні напрямки, розповіла історію створення і творення журналу, запрошувала до слова присутніх авторів і героїв номерів. Було багато цікавих виступів, відвертих розмов, роздумів і пошуків спільних рішень щодо ролі і  місця жіночої активності в сучасних українських суспільно-політичних реаліях.
Час пролетів швидко... Люди залишились задоволені й наповнені, в очікуванні зустрічі уже з новим номером Для тих, хто прагне мудро жити!



середа, 18 листопада 2015 р.

"Левантійські канікули" Антона Санченка

"Є такий день - Міжнаро́дний день толера́нтності, що відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 за рішенням ЮНЕСКО, коли  ухвалили Декларацію принципів терпимості, у якій  йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього  віросповідання,  етнічної  належності чи кольору шкіри." Отак ми починали зустріч з підлітками, гостем якої був Антон САНЧЕНКО, - письменник-мариніст який побував майже на всіх континентах, в різних країнах, і як ніхто знає, що ж воно таке толерантність.
Ми не просто говорити, ми презентували книжку "Левантійські канікули" - бо що, як не добра, якісна література може виховати в дітях найкращі риси людяності та гуманності.
Загально відомо, що по-справжньому цікавих, сучасних книжок для підлітків  сьогодні є дуже мало, бо не секрет, що писати для них значно важче, аніж для дорослих. Та такі книжки є. Ми їх вишуковуємо, і з ними та їх авторами знайомимо своїх читачів-тінейджерів. Отак ми і прийшли  до Дня толерантонсті з Левантійські канікули  Антон Санченко. Повість заслуговує найвищої похвали - так захопливо й дотепно про пригоди-подорожі мало де можна прочитати, а у 2014 році вона ввійшла у шорт-лист спецпроекту Книга року ВВС.

Як сказав один іх юних читачів -  це сучасний варіант Жуля Верна помножений на Марка Твена. 




понеділок, 16 листопада 2015 р.

"Експо Зірка 2015" - у наших руках!

Популяризуємо читання і рекламуємо книжку наполегливо, постійно й різними способами - науковими, виставковими, фестивальними. 
Головне - результативно!
12-14 листопада у  приміщенні  Національного центру ділового та культурного співробітництва "Український дім" (вул. Хрещатик, 2)  відбулася щорічна Міжнародна спеціалізована виставка "Освіта та кар’єра –  День студента 2015". 
В межах виставки проходив  V Всеукраїнський студентський Фестиваль виставкових технологій "ЕКСПО-ЗІРКА". Було представлено більше 120-ти наукових робіт у номінаціях "Виставковий менеджмент", "Виставковий маркетинг", "Виставковий дизайн".
Наукова праця "Виставкові технології у розвитку книжкової індустрії" керівника бібліотеки імені М. Реріха, а заодно, і студентки НАКККіМ Іванни Щербини здобула І-ше місце у номінації "Виставковий маркетинг"! 
За основу роботи було взято практичний досвід участі біблоітеки ім. М. Реріха у книжкових виставках та виставкових активностях (Книжковий Арсенал, Київська весна-2015, Міжнародний арт-бук Добродій, Книжкова Веселка).
Як бачимо, розширення аудиторних сегментів, партнерство та ефективна взаємодія в соціокультурному посторі дають свої позитивні результати  позиціонуючи бібліотеку як сучасного повноправного гравця культурної індустрії.




пʼятниця, 13 листопада 2015 р.

Вечір Поезії Костянтина МОРДАТЕНКА

В українській поезії, крім достойників-класиків є справжні самородки, справжні діаманти, яких весь культурний простір мав би підтримувати-гордитися, підносити-популяризувати, бо такі люди - унікальні!
Ми, як інтелектуально-комунікаційний центр, це вже робимо, - відкриваємо широкій аудиторії новітню поезію, Творчість, якої не маємо права незнати... 

Костянтин МОРДАТЕНКО - Поет з Великої букви! 
Перша ластівка, творчий вечір Поета у нашій  бібліотеці відбувся! Дорога до нього була довгою, та воно того вартувало - Поет переконався, що людям він потрібен! 

А дивлячись, як Поета сприймає аудиторія, нам теж додалось впевненості, що робимо потрібні справи!




понеділок, 9 листопада 2015 р.

Концерт до Дня української писемності та мови

9 листопада - День украї́нської писе́мності та мо́ви. Кожен цей день відзначає по своєму, ми - піснею! Напередодні свята в бібліотеці відбувся концерт української пісні - сучасної та народної. Народну пісню презентували оперні солістки Світлана Клочкова-Коваленко (сопрано) та Світлана Євдокименко (меццо-сопрано) програмою "Чи я в лузі не калина була", яка присвячена видатній українській співачці початку ХХ століття Оксані Петрусенко; сучасну - виконавець жанру співаної поезії, музикант, композитор Ігор Якубовський. 
Недаремно кажуть, що піснею й музикою можна виразити те, чого ніколи не сказати простими словами. Так і відбувалось вчора - за вікнами дощ і вітер, а в нашій вітальні твориться Диво, синергія, взаємна хімія артистів та слухачів, і кожен стає ще більш наповнений добром, світлом, любовю. Ще хтось мудрий казав - люди, які займаються улюбленою справою є щасливими. І щасливими є ті, хто перебуває поруч з ними, бо щастя - то таке відчуття, що має здатність передаватись, заряджати інших, дарувати людям натхнення, радість, бажання жити й творити.  
Концерт пройшов на високому, професійному рівні, слухачі залишились дуже задоволені, полишали бібліотеку з побажанням скорої нової зустрічі з прекрасними, талановитими артистами.



пʼятниця, 6 листопада 2015 р.

Микола ПОРОВСЬКИЙ

Ми не вибираємо, коли народитись, як і не буває хороших чи поганих часів, - життя дано, і треба жити гідно, бо все у наших руках... 
Вчора у бібліотеці відбулась зустріч, - цікава, небуденна, необхідна, і, не побоюсь цього слова, велика - за суттю, за змістом, за потрібністю. 
Зустріч, що запам'ятається надовго, комусь може і на все життя... 
Ми мали честь спілкування з мужнім Воїном, офіцером спецназу, справжнім велетом Духу, одним з творців Незалежності та новітньої історії України, і просто, з чудовою, позитивною, талановитю людиною, підполковником ГШ ЗСУ Миколою ПОРОВСЬКИМ.

Була розмова про надважливі речі - честь, гідність, патріотизм.
Пан Микола презентував книжку "І бурею битва гриміла", яка є вшануванням пам'яті вояків УПА, які ціною власного життя вимріювали, творили незалежність; 
які передали естафету боротьби за Українську Державу теперішньому поколінню - воякам АТО ;

і, головне, - хлопцям, які гинули за волю України з вірою, що Україна їх не забуде...
Наш обов'язок пам'ятати їх, шанувати, брати приклад, виховувати дітей гідними своїх предків.
Ми щиро вдячні шановному пану Підполковнику, за мирне небо, за Вашу працю, за те, що невтомно, часто непомітно, щоденно з синівською любов'ю робите великі справи задля буття Української Держави!

І, насамкінець, бібліотека поповнилась чудовими виданями, які пан Микола подарував для наших читачів.

середа, 4 листопада 2015 р.

Книжкова Сотня в дії

Кажуть, бібліотеки переживають нині не найкращі часи, а я б сказала - дуже показові часи ми проживаємо. Бо саме зараз видно хто є хто, і хто словами, а хто справами робить щось, щоб змінити життя на краще. Тільки пільні зусилля небайдужих та наша соціальна відповідальність генерує нові соціальні рухи, які допомагають бути свідомими громадянами і робити добрі, потрібні справи, попри усі перешкоди та випробування долі.
Не так давно письменник і журналіст Андрій Кокотюха започаткував новий соціальний рух "Книжкова Сотня", який допомагає бібліотекам України поповнювати фонди новими, цікавими книжками. До недавна цим рухом були охоплені в основному невеликі бібліотеки в областях, а сьогодні, з легкої руки шановного письменника Книжкова Сотня діє і у Києві. За останній місяць наша бібліотека поповнилась прекрасними, необхідними читачу  книжками, новинками 2015 року. Вашій увазі найцікавіші:


 Дарунки від Валентини Литвинової - книжкові видання газети "День"