середа, 23 грудня 2020 р.

"Батько українського хорового мистецтва"

"Григорій Гурійович Верьовка - український композитор, хоровий диригент, педагог"
(до 125 років з дня народження)

Григорій Гурійович Верьовка (1895—1964) – український композитор і хоровий диригент, педагог, дослідник українського музичного фольклору. Організатор і перший диригент Державного українського народного хору. 

Він спирався у своїй творчості на традиції народного співу та на носіїв цієї традиції. Збагачував хоровий стиль засобами музично-інструментального й хореографічного мистецтв, застосував елементи театралізації, сценографії. Та найголовніше – Верьовка усвідомлював хор як художню цілісність. 

Григорій Гурійович народився 25 грудня 1895 року на Чернігівщині. Родина була бідною, а дітей було 12. Батько був постійно перебивався заробітками, щоби підтримати сім’ю. Але навіть нужденне життя не позбавило Верьовку-старшого покинути мистецтво, він був добрим музикою, грав на скрипці та співав у церковному хорі. Саме від нього Грицько успадкував музикальний дар. Особливо малого хлопчика заворожувала українська народна пісня. 

Здобувати освіту хлопця віддали до місцевої трирічки, але побачивши талант до музики батьки віддали його до Архієрейського хору в Чернігові. Невдовзі він став семінаристом духовного училища. 

У 1918 році Григорій вступив до Київського музично-драматичного інституту імені Лисенка до класу композиції під керівництвом Болеслава Яворського. Потім навчався на відділенні диригування в Олександра Орлова. 

У 1919 році композитор разом із Павлом Тичиною та В. Магорським організовує великий самодіяльний хор, перетворений пізніше у капелу-студію імені Миколи Леонтовича. 

Перші композиторські кроки Григорій зробив ще в Чернігівській семінарії. Але тоді це були не авторські твори, а обробка українських народних пісень. Лише в Києві Григорій почав писати власні інструментальні композиції для скрипки та симфонічного оркестру. 

Помічницею і духовною сестрою для Верьовки стала його дружина Елеонора Скрипчинська. Разом вони створили колектив, який невдовзі засяяв яскравою зіркою на небосхилі. 

Верьовка як композитор працював на ниві хорової та масової пісні. Твори колективу набули популярності та стали справжніми народними хітами, зокрема композиції присвячені рідній землі: “Ой, як стало зелено”, “Ой чого ти земле, молодіти стала” тощо. Жартівливі пісні також були присутні в репертуарі ансамблю, найяскравіша з них – народна “І шумить, і гуде”. 

Окрім хору, Грирогій Верьовка очолював спілку композиторів України. 

Помер видатний композитор 21 жовтня 1964 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. 

Хор імені Григорія Верьовки ось уже понад 50 років щедро дарує своє неповторне, цілюще мистецтво мільйонам і мільйонам шанувальників по всьому світу. Із 1964 року хор незмінно носить ім’я свого засновника — талановитого композитора, диригента, педагога Григорія Гурійовича Верьовки. 

вівторок, 8 грудня 2020 р.

"Я маю право знати!"

День в історії

10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує цивільні та політичні права і свободи особистості - рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші.

У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх раси, статі, мови, релігії тощо.

В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.

І хоча положення Декларації мають рекомендаційний характер, наразі її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів стосовно прав людини укладених з 1948 року. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила «Міжнародний пакт про громадянські й політичні права» та «Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права», які разом із Загальною декларацією прав людини склали Міжнародний біль про права людини. Україна ратифікувала ці пакти в 1973 році.

У 1950 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 10 грудня Днем прав людини з метою залучення уваги людей в усьому світі до Загальної декларації прав людини як до загального ідеалу для всіх людей і народів. Нині чимало країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції.

Цьогорічна тема Дня - «Молодь постає на захист прав людини». Як зазначають в ООН, ця тема повинна продемонструвати як молоді люди по всьому світу виступають проти расизму, мови ненависті, булінгу в школах, дискримінації, зміни клімату.

неділя, 6 грудня 2020 р.

«Шлях від пісні до гімну»

 Музичний екскурс
до дня пам’яті видатного українця Михайла Вербицького — композитора, громадського діяча, автора гімну України 
«Ще не вмерла України і слава, і воля»




«Вербицький для нас є не тільки музикантом, 
а також символом нашого національного відродження в Галичині», 
Станіслав Людкевич
 
     Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в с. Явірник Руський, неподалік від Перемишля в родині греко-католицького священика. У 10 років осиротів, і його разом з братом взяв до себе на виховання далекий родич, черемиський владика Іван Снігурський, один із найяскравіших діячів української греко-католицької церкви.
     І.Снігурський, людина освічена, з європейським світоглядом, був активним учасником усіх тогочасних музичних справ: створив цінну єпархіальну бібліотеку, багату на стародруки, налагодив масовий випуск підручників для народних шкіл, добивався запровадження української мови у школі і церкві, був засновником української друкарні. Саме він створив перший український хор у 1828 році та музичну школу при Перемиському соборі. 
     Саме в Перемишлі розвинувся музичний талант Михайла. Хлопець здобув добру європейську освіту в музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі. 
     На формування його музичних уподобань значно вплинула творчість австрійських композиторів, класиків віденської школи Йозефа Гайдна і Вольфганга Амадея Моцарта та українських композиторів Дмитра Бортнянського і Максима Березовського. 
     У хорі плекали культ композитора Дмитра Бортнянського, якого М. Вербицький назвав «українським Моцартом». Саме духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику композиторів Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панувало одноголосся та простеньке двоголосся, творчість Бортнянського дала високо професійне багатоголосся. 
     Михайло навчався в місцевій гімназії, мав чудовий голос і слух, співав у кафедральному хорі собору Івана Хрестителя. 
     Найвагомішою обставиною, яка вирішила подальший напрямок життя та творчості М.Вербицького, було його навчання у Львівській духовній семінарії(1833-1850), одному з найвидатніших культурних і освітніх українських центрів, в якій вчився з перервами. У 1850 році отримав сан священика і був спрямований на сільську парохію. Завадів, Залужжя, Стрілки Старосамбірського району, останні 18 років життя був парохом у селі Млин на Яворівщині. Дослідники стверджують, що саме там, у Млинах, було написано пісню «Ще не вмерла Україна». 
     Значні композиторські досягнення М.Вербицького пов’язані насамперед із церковною творчістю, хорами на тексти українських поетів та музикою до театру, в яку входять як вокальні, так і хорові, ансамблеві та симфонічні номери. 
     Йому належать понад сорок духовних композицій. Він звертається до канонічних текстів греко-католицької служби, таких як «Ангел вопіяше», «Єдин Свят – хваліте», «Милость мира», «Отче наш», «Свят», «Тебе поєм», створює такі літургійні шедеври, як «Єдинородний Сине», «Святий Боже», «Алілуя». 
     Музику і спів отець Михайло вважав молитвою, і навпаки, молитву – музикою. Доступна, звернена до людей, покликана піднести їхній молитовний настрій, духовна музика Вербицького набула широкого розповсюдження. Його твори співали у великих храмах і скромних сільських церквах, безліч разів переписувались регентами, поширювались у рукописах. І часто втрачали своє авторство. Вони і зараз звучать як у концертному виконанні, так і в церковному побуті. 
     40-60-ті рр. ХІХ ст. відзначались значним розвитком театральної музики у Західній Україні. До цього процесу долучається і М. Вербицький, одночасно виступаючи як актор-співак, так і композитор. М.Вербицький – активний учасник в організації перших українських аматорських вистав у Перемишлі 1848-1850-х років, а пізніше – постійно співпрацює з театром «Руської бесіди», відкритим у Львові у 1864році . Для театру М.Вербицький створює музику до понад двадцяти театральних п’єс, які тоді називали співограми. «Жовнір-чарівник», «Верховинці», «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці»та ін. 
     Найбільшу популярність за життя композитора мала мелодрама Вербицького до тексту Івана Гушалевича «Підгіряни» (1864). 
     З театром була тісно пов’язана і його симфонічна музика, не притаманна тогочасній українській культурі. З оркестрових композицій відомі дванадцять симфонічних увертюр-симфоній, музика яких виразно утверджувала національний стиль оркестрового письма. Ці музичні твори стали першими зразками національної симфонічної музики на професійній основі у XIX ст. 
     Його перу належать і твори для гітари, якою він володів блискуче, і для якої склав самовчитель та впорядкував збірку популярних творів. Вона стала першим таким посібником в Україні. 
     Фактично, у більшості жанрів М.Вербицький виступає піонером західноукраїнської школи, демонструючи неабияку майстерність у пристосуванні європейських художніх норм до національного фольклорного грунту. В останні роки життя митець займався педагогічною діяльністю, писав статті про проблеми української музичної освіти і творчості у Галичині. 
     Як розпочиналась історія гімну України? Шлях від пісні до гімну був вельми не простий та довгий. 
     Глибоко символічним є поєднання у пісні творчості вченого-етнографа, поета-наддніпрянця П.Чубинського та священика, композитора-галичанина М.Вербицького. 
     Автор слів – П.Чубинський родом із Київщини, юрист за освітою, молодший сучасник Кобзаря. Ніколи не приховував своєї любові до України, її мови і культури, пропагував заборонені твори Шевченка. За вірш «Ще не вмерла Україна», написаний у 23 роки, П.Чубинський зазнав у 1862 році переслідувань царськими урядовцями, які заслали його до Сибіру. 
     Із самого початку вірш П.Чубинського почав своє існування як патріотичний твір і як пісня, яка виконувалась на мотив сербського гімну «Гей, слов’яни», поширеного серед українських студентів Київського університету. Згодом твір нелегально дістається Галичини, де вперше був опублікований у грудні 1863 року у львівському літературно-політичному віснику «Мета» (друкувався за кордоном) поряд з творами Т.Шевченка «Заповіт», «Мені однаково» та «М.Костомарову». Є щось знаменне в тому, що вірш П.Чубинського приписували Т.Шевченкові. Ті, хто надсилав тексти Кобзаря, згадану поезію подали за Шевченкову, а там вирішили, що всі твори належать одному авторові, до якого вони ставились з побожністю. 
     Так, мабуть, вважав і сам Вербицький, бо він нагадав йому Шевченкові рядки: «не вмирає душа наша, не вмирає воля». Зміст вірша відповідав світоглядним позиціям і творчій ментальності митця-патріота. Він так запав йому в душу, що композитор вирішив негайно покласти його на музику. Відразу після створення пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини. 
     Існують дві версії написання твору – хоровий варіант та сольної пісні в супроводі гітари. 
     Уперше цей твір прозвучав у липні 1864 року в Перемишлі на день святого Івана Хрестителя. 
     На повний голос, саме як пісня-гімн (нібито на слова Шевченка), вона прозвучала заключним номером на першому в західноукраїнських землях концерті пам’яті Шевченка у Перемишлі 10 березня 1865 року (композитор сам співав у хорі). Гімн «Ще не вмерла Україна» був уперше опублікований у збірці русько-українських квартетів «Кобзар» лише в 1885 році, і тут уже названо правильно автора слів – Павла Чубинського. 
     В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років. 

Сторінка з нотами до вірша “Ще не вмерла України”. 

Співак Михайло Хома представляє Державний Гімн України у власному виконанні з Молодіжним симфонічним оркестром:


Гімн у перекладі з грецької мови означає святкова пісня. Державний Гімн є одним із символів державної символіки і ідентифікує державу на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях.
Державним Гімном України є пісня «Ще не вмерла Україна», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно «Музична редакція» Державного Гімну була прийнята Верховною Радою України 15 січня 1992 р.
6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн Національний Гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримала більшість народних депутатів. 
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду.

Текст Національного Гімну України

Слова: Павло Чубинський, С. Данилович
Музика: Михайло Вербицький

Ще не вмерли України, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.


четвер, 26 листопада 2020 р.

«Поезія візуальних образів»

 Презентація фотоальбому 

Пропонуємо до вашої уваги фотоальбом "Поезія візуальних образів", створений у співавторстві поетеси Надії Василенко-Коровянської та фотохудожника Мирона Марецького. Цей альбом – спроба поєднання візуальних образів і асоціативних поетичних. Усі світлини надруковані без обробки(!). 
     Всесвіт співає, нашіптує, створює неймовірні картини і образи... 
Хтось вміє його чути, помічати і бачити прекрасне, відтворювати його, зупиняючи час у світлинах, художніх роботах, музиці, поезії чи прозі, аби показати іншим, привернути їх увагу до прекрасних і неймовірних чудес Всесвіту, доступних кожному, але «спійманих» одиницями. І ці твори вчать не лише помічати і бачити прекрасне, але й проживати його, пропускаючи крізь себе, і дозволяють ставати багатшими духовно, кращими зсередини. 
Фотоальбом – зізнання авторів у коханні – нашим горам Карпатам, Матінці-Природі, Всесвіту.





Відеоролик до фотоальбому дивіться за посиланням:






































вівторок, 24 листопада 2020 р.

"Пам'ять про безвинно загиблих кличе живих"



День пам'яті. Книжкова виставка

День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Голодомор 1932-1933 років в Україні - не історична минувшина, а трагічна сторінка історії, яка не має терміну давності і забуття. Вона була і залишається незагоєною раною генетичної пам'яті українського народу.


     Згадувати жертв голодомору на офіційному рівні вперше запропонував своїм указом другий президент України Леонід Кучма в листопаді 1998 року. Називалася жалобна дата Днем пам’яті жертв Голодомору. У 2000 році назву було змінено на День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Указом третього президента Віктора Ющенка від 21 травня 2007 він став називатися День пам'яті жертв голодоморів. 
На підставі президентських указів День пам’яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада. Таким чином, цього року пам’ять загиблих від штучного голоду Україна вшановуватиме 28 листопада.
      У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим. Розпочався голодомор наприкінці літа 1932-го, свого піку досяг навесні 1933-го і завершився на початку літа. Головною причиною Голодомору історики називають політику тоталітарного сталінського режиму щодо українців. Коли люди голодували, влада не лише не припинила примусове відбирання їжі. Навіть не приймала допомогу інших країн, а навпаки - кинула всі сили на те, щоби ізолювати голодні райони.



Книжкова виставка з фондів бібліотеки:


 Джеймс, Мейс 
Україна: матеріалізація привидів / Упоряд. Наталія Дзюбенко-Мейс. - К.: ТОВ «Видавництво «Кліо», 2016. - 688 с.
Титанічна праця Джеймса Мейса — відомого американського дослідника історії України, видатного громадського діяча - присвячена розкриттю цілісності, повноти історичної правди про найжахливіші сторінки тоталітарного минулого, яке до сьогодні паралізує політичне, економічне, освітнє, морально-етичне життя українського соціуму. У статтях, поданих у цьому виданні, проведено ґрунтовний аналіз причин невдач національно-визвольних змагань українців на початку XX століття, розкрито страхітливу механіку тоталітарної сталінської машини влади.
Автор, яскравий науковець західного стандарту, обстоює істину про штучність та антиукраїнську спрямованість одного з найбільших геноцидів в історії — Голодомору 1932-1933 років, документально підтверджує нерозривний взаємозв'язок між минулим, теперішнім і майбутнім України, який характеризується прагненням до державної незалежності, соціального прогресу. Він доносить до нас голос покоління наших співвітчизників, які розповідають, як нищилася українська нація-держава, розкриває характер, масштаби і причини здійснюваної Кремлем терористичної політики щодо України.

Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду згідно з міжнародним правом: Монографія / За наук. Ред.. Володимира Василенка, Мирослави Антонович. - К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2013. - 360 с.
У монографії розглядаються складні правові аспекти Голодомору 1932-1933 років в Україні, а саме: методологія його правової оцінки, історико-порівняльний аспект Голодомору, питання правової кваліфікації Голодомору як геноциду, визначення суб’єктів злочину та потерпілих від нього, а також відповідальності за Голодомор 1932-1933 рр. Окремий розділ присвячений аналізу Голодомору в ширшому контексті радянського геноциду проти української нації.

Кульчицький С. В. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. - К.: Наш час, 2008. - 424 с.
На підставі багатьох документів і свідчень автор встановлює, що Голодомор 1932-1933 рр. в українському селі являв собою результат замаскованої під хлібозаготівлі каральної акції з вилучення у селян всього наявного у них продовольства. В книзі доведено, що Сталін застосував цю терористичну акцію в ситуації гострої кризи і голоду в багатьох регіонах СРСР, які були наслідком здійснюваної Кремлем прискореної «революції згори». Книга допомагає усвідомити, що терор голодом у поєднанні з репресіями проти безпартійної української інтелігенції та членів КП(б)У мали на меті попередити соціальний і політичний вибух в найбільшій національній республіці. Це дослідження призначене для української громадськості, яка зацікавлена у міжнародному визнанні Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», прийнятого Верховною Радою 28 листопада 2006 р.


Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене…» / За загальною редакцією Л. Івшиної. - Видання переше. К.: ЗАТ «Українська прес-група»», 2008. - 672 с.
Це перше в Україні видання ключових праць відомого американського історика. Представлено практично увесь творчий доробок у газеті «День» і деякі статті з інших українських видань, які вже стали невід’ємним компонентом вітчизняної журналістики, політичної культури. Це – аналітичний щоденник злетів і падінь, поразок і перемог молодої української держави. Наукова рецепція Голодомору Джеймса Мейса носить яскраво виражені ознаки пошуку суто політичних причин цього страхітливого явища. Лейтмотив книжки – конкретні питання політики, економіки, культури, своєрідна соціальна діагностика паталогій суспільства і держави, пошук оптимальних рішень універсального непроминального значення. Становлення громадянського суспільства, свобода слова, свобода особистості –– ці та багато інших актуальних питань розглядаються на основі гуманістичних світоглядних концепцій за допомогою широкого інтелектуального інструментарію, яким блискуче володів видатний американець з українським серцем.

Бондарчук, Андрій   Український Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро / Киїі: видавець ФОП Мельник М. Ю., 2017. - 608 с.
Книга є спробою подати голодомор 1946-1947 років при допомозі вчених, свідків, документів, як цілісну трагічну подію у її проявах, а три совєцькі голодомори - як складову політики, спланованої системою нищення України, упокорення духу українського народу Московією, царською, комуністичною, сучасною російською імперією і його незнищенність, високі моральні якості населення Західної України в нелегкі часи.



середа, 18 листопада 2020 р.

Вільні творити майбутнє

День Гідності і Свободи
(7 річниця подій на Майдані) 


День Гідності та Свободи відзначається 21 листопада – у день початку подій, які стали для України історичними: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Метою запровадження пам’ятної дати стало донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.
Саме на Майдані народилася нова українська нація, високоідейна, готова відстоювати ідеали справедливості, правдивості та патріотизму. Сьогодні боротьба за Незалежність України, її суверенітет, кордони – продовжується. І від зовнішньої агресії нас захищають сучасні Герої – учасники військових дій, які щохвилини виборюють для нашої держави такий жаданий мир. Вони з честю захищають державний суверенітет та територіальну цілісність, відстоюючи національні інтереси та ціною власного життя продовжують боронити нашу землю на Сході країни.
21 листопада 2013 року в Україні розпочалися протестні акції у відповідь на рішення тодішньої влади про припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Такі дії уряду часів президентства Віктора Януковича викликали обурення українців.
У ніч з 29 на 30 листопада силовики силоміць розігнали активістів, які зібралися на Майдані Незалежності. Влада пояснювала це бажанням розчистити місце для новорічної ялинки. Застосування грубої сили до мітингувальників спричинило ще більшу хвилю протестів – з проєвропейських вони перетворилися на антиурядові й стали значно масштабнішими.
Тримісячне відстоювання українцями власної гідності й свободи коштувало Україні багатьох життів патріотів. Небесна Сотня – саме так згодом назвали протестувальників, які не пошкодували своїх життів заради ліпшого майбутнього для України.
В ніч на 22 лютого 2014 року тодішній президент Янукович втік з України. А після повалення його режиму почалася військова агресія Росії, яка супроводжувалася анексією Криму та окупацією окремих територій Донецької й Луганської областей.
День Гідності та Свободи – це не лише про один день, це про зміну свідомості українців, про їхні принципи та прагнення кращого майбутнього. Це є підтвердженням того, що попри різні особисті погляди, українці вміють об’єднуватися задля обстоювання основних цінностей.
Обравши свободу, Україна заплатила надто високу ціну. З вини російського агресора уже втрачено тисячі українців, які загинули, обороняючи мирне життя, незалежність і територіальну цілісність країни.
У День Гідності та Свободи українці вшановуватимуть пам’ять загиблих під час Революції Гідності, зокрема, приносячи квіти і лампадки до пам’ятних місць. З нагоди свята зазвичай проходять виставки та акції. Традиційно 21 листопада відбувається поминальний молебень і покладання квітів на алеї Героїв Небесної Сотні у Києві.










середа, 21 жовтня 2020 р.

Єреванська: історія однієї вулиці

Історичний екскурс

Вулиця Єреванська, 1960 рік

Вулиця Єреванська , 1962 рік

Вулиця Єреванська, 2020 рік

Вулиця Єреванська, 2020 рік


Єреван́ська ву́лиця - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, житловий масив Першотравневий. Пролягає від площі Космонавтів та Чоколівського бульвару до Курської вулиці. Прилучаються вулиці Авіаконструктора Антонова, Пітерська, Іскрівська та Козицького. 
     Вулиця Єреванська, як і будь-яка інша має свою передісторію, історію, теперішнє і майбутнє. Передісторія вулиці сягає далекого ХІХ століття, коли в 1869 році робітники і залізничники звернулись до міської думи з проханням виділити їм на пільгових умовах землі під забудову. Рішенням міської думи, в 1901 році було офіційно ухвалено забудову селища. На цій землі було побудовано 2-3 кімнатні будиночки з присадибними ділянками для робітників і службовців. В 1905 році селище було освячено і наречено Чоколівкою, на честь купця І гільдії, гласного міської Думи М. І. Чоколова, який сприяв виділенню землі і отримання робітничою артіллю кредиту у 20 тис. крб. Це селище розмістилося в районі теперішніх Караваєвих дач і сучасної Чоколівки. А на місці площі Космонавтів, вулиць Єреванської, Іскрівської, Пітерської був пустир, порослий бур’янами з поодинокими халупами, вкритими соломою. Так було до Другої світової війни. 
     Після війни весь Київ лежав у руїнах. В 50-х роках ХХ століття на місці старого селища і Кадетського Гаю виросли багатоповерхові будинки. Протягом 1957-1963 р.р. тут виріс Першотравневий житловий масив (архітектори О. І. Захаров, С. Б. Шпільт і Л. Г. Стависька). Назва походить від селища імені Першого Травня, забудову якого здійснювали житлові кооперативи залізничників. А до революції 1917 року тут проводились робітничі маївки. 
     Першотравневий житловий масив – перший житловий масив у Києві, створений методом індустріального домобудування. Мікрорайони масиву забудовано 5-, 9-, та 12-ти поверховими житловими будинками. В кожному мікрорайоні – школа, дитячі дошкільні заклади, працюють торгово-побутові заклади. Є кінотеатр «Супутник», Палац творчості юнацтва, басейн, спортивні і ігрові майданчики. Головні магістралі: Чоколівській бульвар, вулиця Єреванська, Уманська, Іскрівська, площа Космонавтів. Загальна житлова площа масиву – 121 га. Під вулицею Єреванська протікає струмок Кадетський Гай, повністю взятий у колектор під час будівництва цього масиву. 
     Перша назва вулиці – «Нова п’ятсот третя». Назва вірогідніше всього, походить від нумерації забудови мікрорайону (нинішня вулиця Іскрівська мала назву «Нова п’ятсот шоста»). В державному архіві міста знайдено дані про те, що ця назва «Нова-503» збереглася до 1957 року. 
     З 1957 року вулиця називалася «Тетіївська». Назва походить від переселенців з м. Тетіїв Київської області. Назву «Тетіїв» пов’язують з іменем половецького хана Тетія, про якого згадує літопис 1185 року. Цю назву пам’ятають старожили нашого мікрорайону: Курганова Н. А., Шитікова Н. О. Ця назва збереглася до 1959 року. 
     За даними відділу використання інформації архіву, вулицю перейменовано в «Єреванську» на честь міста-побратима Києва міста Єревану в ІІ півріччі 1959 року. На вулиці, в сквері відбувалися дружні зустрічі киян з єреванцями, які приїздили в Київ для розширення культурних зв’язків. Була створена вірменська громада «Україна-Вірменія», яка існує і нині. Сьогодні в бібліотеці ім. М. К. Реріха, що розташована на вулиці Єреванська, 12 функціонує кімната вірменської культури «Навасард», в якій існує література вірменських авторів та література на вірменській мові. Кімната оформлена у національному стилі та має атрибути вірменської культури. Бібліотека проводить спільні культурно-просвітницькі заходи з «Київською вірменською громадою» та організацією «Київські вірменки». 
     Гордістю мікрорайону є парк культури і відпочинку «Юність» (вул. Єреванська, 30) – це улюблене місце відпочинку солом’янчан. 
     Вулиця Єреванська з одностороннім автомобільним рухом надзвичайно затишна та зелена. Маючи близьке розташування до центру міста, вона зберегла особливий дух околиці, колорит і романтику вулиці невеликого містечка, де всі всіх знають, а зустрівшись на вулиці вітаються. 
     Все, що потрібно для життя є на цій вулиці: школа, дитячій садочок, магазини, банк, поліклініка, ветеринарна клініка, дитяча та доросла бібліотеки, театр, сквери і парк, спортивні заклади, перукарня, кафе, аптеки. 
     Єреванська пульсує насиченим і цікавим життям. 

Фотоальбом: Осіння мелодія вулиці Єреванська:

Банки: Державний український банк «Укргазбанк» - вул. Єреванська, 1 

Бібліотеки:
Імені М. К. Реріха – вул. Єреванська, 12
Імені Олеся Донченка – вул. Єреванська, 13 

Відділ громадянства, паспортної та імміграційної служби: ДМС Солом’янський районний відділ – вул. Єреванська, 25

Дозвілля:
Камерний театр-студія «Дивний замок» - вул. Єреванська, 11 

Дошкільні навчальні заклади:
Дитячий садочок № 360 – вул. Єреванська, 16-.

Зв'язок:
Укрпошта №87 – вул. Єреванська, 9

Медицина, охорона здоров’я:
Поліклініка №3 – вул. Єреванська, 6

Освіта:
Середня загальноосвітня школа № 166 – вул. Єреванська, 20; 
Київське вище професійне училище швейного та перукарського мистецтва – вул. Єреванська, 12-а

четвер, 15 жовтня 2020 р.

Європейський тиждень місцевої демократії

"Концепції розвитку електронного урядування в Україні - мета, основні цілі та завдання"


Електронне урядування
– форма організації державного управління, яка сприяє 
підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян.
     З огляду на міжнародний досвід розвиток електронного урядування є одним з основних факторів забезпечення успішності реформування та підвищення конкурентоспроможності країни. Реформа будь-якої галузі в сучасних умовах спрямована на широке використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для досягнення необхідного рівня ефективності та результативності. Адже саме інструменти е-урядування здатні забезпечити значне покращення якості обслуговування фізичних і юридичних осіб та підвищення відкритості, прозорості та ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування (далі – органи влади).
     У рамках реалізації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Україна має забезпечити комплексний розвиток електронного урядування відповідно до європейських вимог.
Також запровадження електронного урядування є базовою передумовою для розбудови в Україні ефективних цифрової економіки і цифрового ринку та його подальшої інтеграції до єдиного цифрового ринку ЄС (Digital Single Market Strategy for Europe).
Крім того, розвиток електронного урядування та демократичних процесів, застосування загальновизнаної системи демократичних цінностей, зокрема щодо участі громадян та інститутів громадянського суспільства в процесах формування та реалізації державної політики, відіграє ключову роль у забезпеченні економічного та соціального прогресу в державі.
Стратегічні завдання: 
- забезпечення прав громадян на доступ до всіх видів відкритої державної інформації,         що має індивідуальну та суспільну значимість;
-  залучення громадян до участі у державних справах;
-  вдосконалення технології державного управління;
-  подолання інформаційної нерівності;
- організація надання послуг юридичним та фізичним особам в інтегрованому вигляді        дистанційно — через Інтернет та інші засоби;
- перебудова відносин з громадянами;
- надання громадянам можливості навчатися протягом всього життя;
- сприяння розвитку економіки;
- системоутворювальне законодавче забезпечення.

     Як видно з зазначених стратегічних завдань, метою впровадження електронного урядування в Україні є досягнення європейських стандартів якості електронних адміністративних послуг, відкритості та прозорості влади для громадян, представників бізнесу та громадських організацій.

Основні принципи електронного урядування: 
- Єдиноразова реєстрація документа;
- Можливість паралельного виконання різних операцій з метою скорочення часу руху документів і підвищення оперативності їх виконання;
- Безперервність руху документа;
- Розвинена система звітності по різних статусах і атрибутах документів.

четвер, 8 жовтня 2020 р.

"Дівчачі секрети"

Книжкова виставка до Міжнародного дня дівчаток

Пропонуємо книжкову виставку з фондів бібліотеки для дівчаток різгного віку, які мають різні уподобання, інтереси. Можливо наша книжка допоможе розібратися у власних проблемах, незрозумілих ситуаціях, допоможе налагодити стосунки з однолітками та батьками. Серед цієї виставки впевнені знайдеться книжка і для вашого дозвілля!

Відеоролик до книжкової виставки:https://www.youtube.com/watch?v=m1qES_wR64Q


Пуляєва, А. О. Щоденник щасливих дівчат. 
– Харків: АССА, 2020. – 184 с.
У кожної дівчинки є свої бажання, секрети та мрії. Цей щоденник допоможе краще пізнати й зрозуміти себе, обрати хобі до душі, весело провести час і збудувати плани на майбутнє. Головна мета секретника – робити щасливою свою власницю.



Лущевська О. З води у воду - Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. – 128 с.Десятирічна Данка обожнює плавати, вода – ії стихія. Дівчинка має супермету на літо – перепливти річку в ії містечку. Проте боїться, що Бодя, який закохався в неї по вуха і скрізь за нею ходить, завадить їй здійснити задумане.

Рибалко, М. Марічка і Червоний Король. Останній перелесник.– Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. – 216 с.Коли хтось змушує тебе сумніватися в тому, що досі здавалося безсумнівним… Коли мрії, плани, уявлення про світ і про себе летять шкереберть… Коли не знаєш, як вчинити, і право вибору – ніби тортури… так потрібен той, хто допоможе зрозуміти себе і обрати правильний шлях.

Сайко, О. Новенька та інші історії. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 192 с.13-річним героям оповідань Оксани Сайко доводиться – може, вперше в житті і часто в драматичних ситуаціях – зробити рішучий вибір на користь або добра, або зла. Так вони пізнають людей і пізнають себе. Які методи годяться в боротьбі за перемогу на конкурсі краси? Що робити, коли товариш в біді?..



Чат для дівчат. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 176 с.Дванадцять оповідань від сучасних українських письменниць торкаються важливих тем підліткового життя. Мрії та страхи, любов і зрада, дружба і втрати, шкільні справи і стосунки з батьками, розваги і хобі…

Теремко, В. 16 весна. – Київ: ВЦ «Академія», 2018. – 128 с.Шіснадцята весна не щадила нікого і по-своєму всміхалася всім. Боротьба за своє «Я», непорозуміння і дружба з дорослими, закоханість і перший інтимний досвід, конфлікти і бійка, футбольні баталії, втеча з дому – і ще багато різних подій поглинуло героїв цієї повісті.

Шавлач, А. Пампуха – Київ: ВЦ «Академія», 2018. – 144 с. Ганя пізнала всю гіркоту цькування (булінгу), самотності та незахищеності. І в цій ситуації вона зуміла змінитися й довела, хто вона насправді.



Чернієнко, Ю. Помста. – Київ: ВЦ «Академія», 2019.-. 160 с. Вона мріяла знайти друзів. Ії серце шукало кохання. А її дні були переповнені сльозами від пережитих знущань. І настала мить, коли Міра наважилася помститися тим, хто не давав їй змоги бути собою.

Така любов: проза / [Надя Біла, Тетяна Боярчук, Тетяна Новацька-Титаренко та ін.]. – Київ: ВЦ «Академія», 2017. – 160 с. Така любов – не лукава, бо перша. Прозобукет «Така любов» - збірка оповідань для дівчат і хлопців, які тільки заходять на поле любові та відкриваються їй навстіж. Така любов, як квітка, виростає для кожного бентежно, очікувано і несподівано водночас. Вона тривожна, красива і жорстока.

Морозенко, М. Я закохалася: повість. – Київ: ВЦ «Академія» , 2017. – 128 с. І в юному віці кожен має свій характер і своє життя. Шукає себе і власними кроками йде у світ. Переконується, що неможливо з усіма дружити і не мати конфліктів. Бо всі – різні. Неоднаково думають, поводяться і здобувають досвід. Гіркій досвід – також. У героїні цієї повісті – чуйне серце. Думками і почуттями вона вже доросла. Закохується. Розчаровується. Знаходить правильні думки. І опиняється на порозі кохання, про яке мріяла.

Монтгомері, Л.-М. Енн із Зелених Дахів – Львів: Урбіно, 2015. – 320 с. Події цієї чудової книжки відбуваються в далекій Канаді, на острові Принца Едварда. Книжки канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері (1874-1942) вже понад століття користуються величезним успіхом у всьому світі, за ними знято популярні фільми, створено театральні постановки. «Енн з Зелених Дахів» - початок циклу, що складається з восьми книжок.



Бернет, Ф. Таємний сад – Київ: РІДНА МОВА, 2018. – 304 с. Світла історія – на всі часи: для дітей і дорослих, яким варто частіше згадувати, що вони теж були дітьми! Твір спонукає до роздумів, його хочеться обов’язково обговорити з найкращим другом.

Керрол,Л. Подорож крізь Дзеркало, або Аліса в Задзеркаллі. – Харків: Віват, 2018. – 144 с. Аліса вирушає у найкарколомнішу й найприголомшливішу подорож світом Задзеркалля! Де все перевернене догори дригом і, навіть щоб просто стояти на місці, треба мчати на шаленій швидкості. Герої казки запрошують своїх читачів зіграти найдивовижнішу шахову партію, що, колись відбувалася в світі, та стати свідком дивного перевтілення Аліси з білого пішака на справжню шахову королеву.



Ліндгрен, А. Лотта з Бешкетної вулиці: книжка 2. – Київ: Рідна мова, 2017. – 72 с. Пригоди Лотти з Бешкетної вулиці продовжуються. Повість Астрід Ліндгрен про Лотту та дітей з Бешкетної вулиці – одна з найулюбленіших серед детвори всього світу – неодмінно полюбиться і нашим маленьким читачам.