«Вербицький для нас є не тільки музикантом,
а також символом нашого національного відродження в Галичині»,
Станіслав Людкевич
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в с. Явірник Руський, неподалік від Перемишля в родині греко-католицького священика. У 10 років осиротів, і його разом з братом взяв до себе на виховання далекий родич, черемиський владика Іван Снігурський, один із найяскравіших діячів української греко-католицької церкви.
І.Снігурський, людина освічена, з європейським світоглядом, був активним учасником усіх тогочасних музичних справ: створив цінну єпархіальну бібліотеку, багату на стародруки, налагодив масовий випуск підручників для народних шкіл, добивався запровадження української мови у школі і церкві, був засновником української друкарні. Саме він створив перший український хор у 1828 році та музичну школу при Перемиському соборі.
Саме в Перемишлі розвинувся музичний талант Михайла. Хлопець здобув добру європейську освіту в музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі.
На формування його музичних уподобань значно вплинула творчість австрійських композиторів, класиків віденської школи Йозефа Гайдна і Вольфганга Амадея Моцарта та українських композиторів Дмитра Бортнянського і Максима Березовського.
У хорі плекали культ композитора Дмитра Бортнянського, якого М. Вербицький назвав «українським Моцартом». Саме духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику композиторів Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панувало одноголосся та простеньке двоголосся, творчість Бортнянського дала високо професійне багатоголосся.
Михайло навчався в місцевій гімназії, мав чудовий голос і слух, співав у кафедральному хорі собору Івана Хрестителя.
Найвагомішою обставиною, яка вирішила подальший напрямок життя та творчості М.Вербицького, було його навчання у Львівській духовній семінарії(1833-1850), одному з найвидатніших культурних і освітніх українських центрів, в якій вчився з перервами. У 1850 році отримав сан священика і був спрямований на сільську парохію. Завадів, Залужжя, Стрілки Старосамбірського району, останні 18 років життя був парохом у селі Млин на Яворівщині. Дослідники стверджують, що саме там, у Млинах, було написано пісню «Ще не вмерла Україна».
Значні композиторські досягнення М.Вербицького пов’язані насамперед із церковною творчістю, хорами на тексти українських поетів та музикою до театру, в яку входять як вокальні, так і хорові, ансамблеві та симфонічні номери.
Йому належать понад сорок духовних композицій. Він звертається до канонічних текстів греко-католицької служби, таких як «Ангел вопіяше», «Єдин Свят – хваліте», «Милость мира», «Отче наш», «Свят», «Тебе поєм», створює такі літургійні шедеври, як «Єдинородний Сине», «Святий Боже», «Алілуя».
Музику і спів отець Михайло вважав молитвою, і навпаки, молитву – музикою. Доступна, звернена до людей, покликана піднести їхній молитовний настрій, духовна музика Вербицького набула широкого розповсюдження. Його твори співали у великих храмах і скромних сільських церквах, безліч разів переписувались регентами, поширювались у рукописах. І часто втрачали своє авторство. Вони і зараз звучать як у концертному виконанні, так і в церковному побуті.
40-60-ті рр. ХІХ ст. відзначались значним розвитком театральної музики у Західній Україні. До цього процесу долучається і М. Вербицький, одночасно виступаючи як актор-співак, так і композитор. М.Вербицький – активний учасник в організації перших українських аматорських вистав у Перемишлі 1848-1850-х років, а пізніше – постійно співпрацює з театром «Руської бесіди», відкритим у Львові у 1864році . Для театру М.Вербицький створює музику до понад двадцяти театральних п’єс, які тоді називали співограми. «Жовнір-чарівник», «Верховинці», «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці»та ін.
Найбільшу популярність за життя композитора мала мелодрама Вербицького до тексту Івана Гушалевича «Підгіряни» (1864).
З театром була тісно пов’язана і його симфонічна музика, не притаманна тогочасній українській культурі. З оркестрових композицій відомі дванадцять симфонічних увертюр-симфоній, музика яких виразно утверджувала національний стиль оркестрового письма. Ці музичні твори стали першими зразками національної симфонічної музики на професійній основі у XIX ст.
Його перу належать і твори для гітари, якою він володів блискуче, і для якої склав самовчитель та впорядкував збірку популярних творів. Вона стала першим таким посібником в Україні.
Фактично, у більшості жанрів М.Вербицький виступає піонером західноукраїнської школи, демонструючи неабияку майстерність у пристосуванні європейських художніх норм до національного фольклорного грунту. В останні роки життя митець займався педагогічною діяльністю, писав статті про проблеми української музичної освіти і творчості у Галичині.
Як розпочиналась історія гімну України? Шлях від пісні до гімну був вельми не простий та довгий.
Глибоко символічним є поєднання у пісні творчості вченого-етнографа, поета-наддніпрянця П.Чубинського та священика, композитора-галичанина М.Вербицького.
Автор слів – П.Чубинський родом із Київщини, юрист за освітою, молодший сучасник Кобзаря. Ніколи не приховував своєї любові до України, її мови і культури, пропагував заборонені твори Шевченка. За вірш «Ще не вмерла Україна», написаний у 23 роки, П.Чубинський зазнав у 1862 році переслідувань царськими урядовцями, які заслали його до Сибіру.
Із самого початку вірш П.Чубинського почав своє існування як патріотичний твір і як пісня, яка виконувалась на мотив сербського гімну «Гей, слов’яни», поширеного серед українських студентів Київського університету. Згодом твір нелегально дістається Галичини, де вперше був опублікований у грудні 1863 року у львівському літературно-політичному віснику «Мета» (друкувався за кордоном) поряд з творами Т.Шевченка «Заповіт», «Мені однаково» та «М.Костомарову». Є щось знаменне в тому, що вірш П.Чубинського приписували Т.Шевченкові. Ті, хто надсилав тексти Кобзаря, згадану поезію подали за Шевченкову, а там вирішили, що всі твори належать одному авторові, до якого вони ставились з побожністю.
Так, мабуть, вважав і сам Вербицький, бо він нагадав йому Шевченкові рядки: «не вмирає душа наша, не вмирає воля». Зміст вірша відповідав світоглядним позиціям і творчій ментальності митця-патріота. Він так запав йому в душу, що композитор вирішив негайно покласти його на музику. Відразу після створення пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.
Існують дві версії написання твору – хоровий варіант та сольної пісні в супроводі гітари.
Уперше цей твір прозвучав у липні 1864 року в Перемишлі на день святого Івана Хрестителя.
На повний голос, саме як пісня-гімн (нібито на слова Шевченка), вона прозвучала заключним номером на першому в західноукраїнських землях концерті пам’яті Шевченка у Перемишлі 10 березня 1865 року (композитор сам співав у хорі). Гімн «Ще не вмерла Україна» був уперше опублікований у збірці русько-українських квартетів «Кобзар» лише в 1885 році, і тут уже названо правильно автора слів – Павла Чубинського.
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.
Сторінка з нотами до вірша “Ще не вмерла України”.
