вівторок, 28 жовтня 2014 р.


ЗАПРОШУЄМО ПОГОВОРИТИ ПРО ТАЄМНИЦІ ЖІНОЧОГО ТІЛА

неділя     2 листопада    16.00



Презентація книги-бестселера 
Ірини Ігнатенко

"Жіноче тіло у традиційній культурі українців"


Науковець та письменниця Ірина Ігнатенко через призму жіночого тіла показує суспільне, приватне та інтимне життя українки протягом останніх більш ніж ста років. 

Ще до недавна ця тема була сором`зливо замовчувана, останнім часом - занадто, часто аж до неприйстойності відкрита та спрощена. 

Книга Ірини Ігнатенко «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» своєю науковою сміливістю і чесністю розбурхала академічне життя в Україні. Водночас вона є чудовим пізнавальним і екзотичним чтивом для великої читацької аудиторії, оскільки зриває пелену фальшивої пасторальності з народної культури і представляє її як неоднозначне, але багатогранне і колоритне явище.
      Наукова монографія присвячена найбільш табуйованим ділянкам традиційної культури: жіночій фізіології і репродуктивному здоров'ю, особливостям інтимних відносин і гігієни статевих відносин у сільській культурі, способам контрацепції і позбування небажаної вагітності, жіночим та венеричним хворобам, клімактеричному періодові в фізіологічному циклі жінок очима етнолога. Лише деякі з перерахованих питань вивчалися дослідниками, та й то, фрагментарно. Українська етнологічна наука нарешті позбулася сором'язливості і заповнила велику лакуну в науковому дискурсі про народну культуру. В основу дослідження покладено лише факти: матеріали (значною мірою введені в науковий обіг уперше), зібрані в польових умовах самою авторкою, доповнені відомостями з друкованих джерел та архівів.
      Монографія щедро ілюстрована матеріалами Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», репродукціями творів Національного художнього музею Уктраїни, світлинами комплексних історико-етнографічних експедицій Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф МНС України, репродукціями з Національного музею Тараса Шевченка.
      Ігнатенко Ірина Василівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Членкиня української Асоціації дослідників жіночої історії, української Асоціації усної історії та національної Спілки краєзнавців України. Народилася, живе і працює у м. Києві.
      Наукові зацікавлення охоплюють традиційну та сучасну духовну культуру українців та жіночу історію в межах історичної етнології.

      Авторка понад 50 наукових праць, навчально-методичних комплексів, співавтор навчального посібника «Українська етнологія» (2007 р.), багатосерійного наукового історико-етнологічного видання «Народна культура українців: життєвий цикл людини», монографій (під дівочим прізвищем Колодюк) «Народна медицина у традиційній культурі українців Полісся (остання чверть ХХ – початок ХХІ ст.)» (2006 р.); «Народна медицина українців Середнього Полісся: традиції та сучасність (на польових етнографічних матеріалах)» (2013 р.); «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» (2013 р.). Остання книжка, за висновком експертної комісії Всеукраїнського рейтингу «Книга року», увійшла до ТОП-списку 10 найкращих книг 2013 року в номінації «Візитівка: Етнологія. Етнографія. Фольклор. Соціолінгвістика».

четвер, 23 жовтня 2014 р.

"Тенета бажань" Сергія Пономаренка

   Чи можна якось систематизувати літературні уподобання тих, хто в нашій країні все-таки багато читає? Чи можна якось виокремлювати читацькі ніші для певних літературних жанрів, та говорити  про більш-менш виражені літературні смаки для того чи іншого соціального середовища? 
 Такими питаннями ми задаємось частенько. Проводячи свою роботу в царині популяризування читання в цілому, та сучасної української літератури, зокрема, ми намагаємось охопити  широкий спектр сучасного літературного життя, і знайомити з ним якомога більшу, як реальну, так і потенціальну читацьку аудиторію.
Після дитячих пригод, сімейної драми та історичного роману в нашому осінньому бібліосезоні прийшла черга на рекламування гостросюжетного жанру, а чи, попросту, детективу. 
   Одним з найуспішніших та найдосвідченіших авторів цього літературного напрямку є письменник Сергій Пономаренко. В літературу пан Сергій прийшов (символічно і навіть трохи містично) на перетині тисячоліть, - наприкінці 90-х  - початку 2000-х років, і на сьогоднішній день має уже чималий творчий здобуток (17 виданих книжок) та навіть неформальне звання Майсте містичного детективу, хоча самому Сергію Пономаренку ближчим по духу є детектив історико-пригодницький, інтелектуальний. А ще, - письменник постійно входить в різні топи кращих сучасних українських авторів. Ось лише декілька досягнень: роман  "Психостриптиз" - дипломат Харківського книжкового ярмарку-2002 у номінації інтелектуальний детектив; роман "Лик Девы" - топ десять кращих книг 2007 року за версією журналу "Кореспондент"; роман "Ведьмин подарок" - "ТОП-5 кращих українських детективів -2010" проекту "Кримінальне чтиво UA" сайту "Буквоїд" та премія ім. В. Короленка.
Місяць тому, у видавництві "Дуліби" вийшла нова, перша україномовна, книжка Сергія Пономаренка "Тенета бажань". За визначеннням Андрія Кокотюхи, це - культурологічний детектив з елементами містики. Звучить інтригуюче...
   Повертаючись до вищенаписаних слів про своєрідну навкололітературну соціологію, ми задались питанням: "а кому пропонувати таку книжку, хто є її потенційним читачем, чи зможемо ми цим твором розширити горизонт читачів-шанувальників детективів"? 
На презентацію "Тенета бажань" та  зустріч з її автором Сергієм Пономаренком прийшла, в основному,  17-...19- річна молодь, - ті люди, чиї літературні смаки лише формуються, і на зростання читацької культури яких, ще можна впливати. 
Зустріч  була цікавою. Ми бачили перед собою людину, яка, маючи чималий досвід професійної управлінської та бізнесової діяльності, і, одночасно, потяг до письменства, - вибрала письменництво, як спосіб життя, і досягла в цьому неабиякого успіху.
   Пан Сергій коротко характеризував окремі свої книжки, а лише однією фразою "Любов не вживається зі страхом" уже зацікавив читати щойновидану "Тенета бажань". Тут і пригоди, і автентичні історичні екскурси, і філософські роздуми, і над усім - цим просто карколомний сюжет.   А ще,  в романі є поезія Зінаїди Гіппіус, яка чудово, просто довершено, перекладена поеткою Анною Багряною. 
   І, як уже водиться, там де Сергій Пономаренко, там завжди є трішки містики, - не встигли ми заговорити про поезію Гіппіус, як до нас завітала сама Анна Багряна! Ми, будучи читачами Анниних творів, були безмежно раді бачити тендітну Анну в стінах нашої бібліотеки.
Знана поетка й письменниця розповіла про знайомство з творчістю пана Сергія, дала високу оцінку його романам, по яких можна пізнавати певні періоди історії та культури. Адже, читання творів Сергія Пономаренка є інтелектуальним, таким, що примушує аналізувати, співставляти, думати, занурюватися в описуване середовище та епоху.
До нас приєднався ще один поважний гість - журналіст Віталій Бабенко, і розмова плавно перейшла про сучасний літературний процес в Україні, про смаки й потреби, про взаємодію літератури й суспільства, та соціальну відповідальність письменника. 
Дякуємо Вам, Сергію, дякуємо, Анно,  дякуємо всім за гарну, змістовну зустріч! 
   І, насамкінець, те, заради чого ми працюємо, - сьогодні, на наступний день по зустрічі, троє  наших відвідувачів запитали "А дайте почитати щось Сергія Пономаренка..."


















середа, 22 жовтня 2014 р.

"Непереможні". Допомогти так просто!

  Не можна бути осторонь, коли в країні війна, коли поруч з нами, отам, за дверима шпиталю уже тисячі поранених, а трохи далі, там, на Сході, гинуть наші воїни, наші захисники. Тому зараз для своєї землі  кожен з нас робить, що може...
  Наша бібліотека долучилася до творчого проекту "Непереможні", метою якого є допомога постраждалим в АТО військовослужбовцям. Ініціатор цього проекту Тетяна Яровицина, поетеса, громадська діячка, і просто небайдужа людина, організовує благодійні концерти та творчі зустрічі на різних культурних площадках столиці, збираючи таким чином пожертви на протез пораненому в АТО військовослужбовцю Олександру Швецову.
 21 жовтня концерт "Непереможні" відбувся в нашій бібліотеці. Розпочався він переглядом короткого інформаційного ролику про нашого пораненого Героя. Далі був приємний сюрприз, - виступ актора Дмитра Лінартовича. Три проспівані Дмитром оповідки задали тон всьому вечору, глядачі були вдячні актору-патріоту за те, що знайшов час завітати і заспівати  на нашому дійстві.
  Дует "Простір музики" (Сергій Мороз та Ігор Якубовський) творили простір "любові і радості", без якого, ну, ніяк не вижити, - і були, як завжди, ліричними : Шевченкова "І золотої, і дорогої..." та "Сивини, сивини" і "Коли ти зі мною" Дмитра Луценка відкрили людські серця почуттям та емоціям, які були опісля. А опісля - Тетяна Яровицина з донечкою Таєю читали поезію, і це було так зворушливо... Глибока, прониклива поезія Тетяни попадала в саму душу, -  не одна сльоза покотилася з очей, не одне зітхання вирвалось із грудей, - такими правдивими були слова, так пронизливо точно Тетяна вміє сказати про те, що болить, чим живе, що бачить, і що відчуває. 
  Ще одним приємним, несподіваним гостем був учасник АТО, спецназівець-прикордонник Сергій. Хлопцю 22 роки, а побаченого й пережитого вже, ой, як багато. Сергій трішки розповів як Там, де кулі свистять над головою, і надія тільки на Бога, та на сиру землю, що захистить вона тебе, збереже. 
Ми знали, а тепер і переконалися, які ж бо прекрасні воїни нас захищають, - Сергій чудово володіє мистецтвом музики, він зіграв для нас на роялі, і виконав дві свої пісні. Про любов. Яка все перемагає...
  Фінальним акордом був виступ автора і виконавця Вячеслава Купрієнка. Тут також одні знаки оклику!!! Потужний голос, артистизм, майстерне, професійне виконання та актуальність співаних пісень зробили свою справу, - і сльози бриніли, і серце щеміло, і здавалось, душа перевертається. Вячеславу зблизька військова тематика, він є учасником бойових дій в Афганістані, і ось знову стріляють, і тепер це набагато страшніше, бо не десь там, в чужих горах, а тут, на рідній землі... Вячеслав співав про безглуздість війни, про тих, хто повернувся і хто залишився там назавжди, про мирне життя і про надію. Яка дає сили до життя, і яка ніколи не вмирає... 
  Отаким був наш вечір. І, найголовніше, - маленьку допомогу, трішки більше ніж 2 тисячі гривень зібрано на концерті нашими відвідувачами і вже передано на потреби військовослужбовцям. 
Дякуємо Вам, добрі люди!!!

Тетяна і Тая, мама і донечка: творчий тандем, повна гармонія...

Зала принишкла, зала вся в увазі,

а на екрані Герой АТО, поранений військовослужбовець Олександр Швецов

"ТойХтоПройшовКрізьВогонь"Дмитро Лінартович:

"в єдності наша сила"

Неперевершений дует "Простір музики" творили  Простір любові і радості: 
Сергій Мороз, Ігор Якубовський

 Офіцер-прикордонник Сергій, щойно повернувся із зони АТО. 
Глядачі ловили його кожне слово...
і кожен звук роялю, коли Сергій сів за інструмент, - ніжна мелодія просто лилася з-під рук воїна, а пісня була про кохання.

Вячеслав Купрієнко, - виконавець Найвищого класу 

Байдужим залишитись неможливо,

неможливо...

Які натхненні, красиві обличчя!

неділя, 19 жовтня 2014 р.

Митець до кави.ТойХтоПройшовКрізьВогонь

Сьогодні для повноцінного становлення громадянського суспільства, для укріплення проукраїнського духу в різних сферах життя важливим чинником є наявність  якісного укранського культурного продукту. Можна довго дискутувати про культурні процеси, запити та можливості, але він, цей культурний продукт є. Зараз головне - долучати до нього якомога більшу кількість людей.
Кінематограф посідає тут одне з основних місць. І, слава Богу, що наше українське кіно відроджується. Символом відроджееня українського кіно став історично-драматичний фільм режисера Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Це історія заснована на реальних подіях, про радянського льотчика-винищувача Івана Даценка (у фільмі Іван Додока), який під час Другої світової війни, пройшовши німецький полон, втікши з радянського концентраційного табору, волею долі потрапивши до Америки, став там вождем місцевого індіанського племені. 
Відзначаючи День Українського Козацтва, і новостворений День Захисника Вітчизни ми вирішили зробити перегляд цього фільму. Аудиторію запросили також цільову, - це учні Юридичного ліцею ім. Я. Кондратєва НАВСУ, - майбутні правоохоронці, ті кому належить будувати нову правову державу. 
Фільм ліцеїсти дивились затамувавши подих, - випробування, переслідування, втечі, нелегкий шлях до волі головного героя, мрія повернутись додому, а ще  гарна режисерська робота, чудовий акторський склад - і на обличчях дітей співпереживання, віра в бачене й чуте, очікування доброго фіналу. 
І цей фінал відбувся. По завершенні перегляду ліцеїстів чекав приємний сюрприз, - зустріч з виконавцем ролі головного героя фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", актором, митцем Дмитром Лінартовичем!
Було стільки захвату в очах, стільки емоцій, і фото на пам ять, і автографи, і розмови...Дмитро - дуже приємний молодий чоловік, говорив з ліцеїстами "на одній мові" про прості, та дуже важливі для них речі, як не бути зрадником в професії, як могти переборювати спокуси, бути чесним, справедливим, бути справжнім правозахисником, не дивлячись ні на що...
Ми переконані, що саме отакі зустрічі, отаке спілкування робить для нашої молоді набагато більше ніж високопарні, але, по суті, декларативні лозунги та висловлювання.
Дякуємо Вам, шановний Дмитре Лінартович за небайдужість, за участь у дуже необхідній зараз в нашій державі  просвітницько-патріотичній роботі.
Отакий у нас "Митець до кави" відбувся! Приємно, що кави-чаю по закінченні зустрічі ми з Дмитром  все таки попили, і ліцеїсти, при перегляді кінофільму, тоже!

















пʼятниця, 17 жовтня 2014 р.

Митець до кави. Передісторія...

 Творчі люди в усі часи були в авангарді суспільного життя. Події, що  сьогодні вирують на Сході нашої держави мало кого залишають байдужим, і творчі люди тут також  на передовій. Вони влаштовують різні акції та заходи, організовують цікаві проекти та ініціативи, і все для того, щоб допомогти!
 "Митець до кави" - один з таких рухів. Започаткований Сергієм Пантюком і Єлізаветою Стрий як інтернет-аукціон, з метою збору коштів для потреб нашого війська, і  лотами якого є  неформальні зустрічі з відомими цікавими людьми.
Нещодавно в Спілці Письменників України відбувся перший етап цього проекту. Наша бібліотека, як суспільно-культурна установа не залишилась осторонь такої ініціативи, і ми стали по той бік молотка. Купувати, то нікого не купили, дуже вже високі ставки були, але з фаворитом визначились, і свій посильний внесок у таку важливу справу зробили.
І, як результат - чекаємо зустрічі з митцем, актором Дмитром Лінартовичем!
А ще, тепер в нашому фонді є дуже ціннна книжка, як сказав Іван Андрусяк, "це найпотужніше з усього, на що спромоглася українська література за останнні кілька років... це найсучасніша українська література. Можливо й за всю незалежність", - це "Вірші з війни" над якими плаче-ридає пів-України. Їх автор - справжній воїн, який зараз перебуває на Сході, письменник Борис Гуменюк. Наш Герой люб'язно погодився провести зустріч-презентацію цієї книжки в нашій бібліотеці. Але це буде пізніше...
А вже зовсім скоро - у нас Дмитро Лінартович!
І це буде не просто кавування:))







четвер, 16 жовтня 2014 р.

"Оксамитовий" сезон

  Нікому не відкрию секрету, коли скажу, що періодику люблю читати не менше, ніж книжки. Правда, всі мої уподобання можна на пальцях перерахувати, чомусь  у нас зовсім малий вибір справді якісних і цікавих сучасних видань. Але вони є, і, взагалі, моє, тепер уже професійне хобі - це відслідковувати тенденції та цікавинки в царині сучасних періодичних видань.  Справжнім відкриттям на сьогоднішній день став для мене Всеукраїнський суспільно-політичний інформаційний журнал "Оксамит". Спочатку доля звела з новою головною редакторкою журналу журналісткою і письменницею Жанною Куявою, світлою,  неймовірно талановитою людиною. Пройшло зовсім не багато часу, - і в мене чудова нагода побувати на презентації ювілейного номеру "Оксамиту" в Українському Центрі Культури та Мистецтв.
  Ті чи інші процеси, події та навіть люди в моїй уяві мають певні асоціації. Так-от, презентація "Оксамиту" для мене - це, як оксамитовий сезон, - тиха, не криклива зовнішня краса і якісна, енергетично позитивна внутрішня наповненість. Все витримано, спокійно, доладно! Друзі та прихильники  журналу - люди різних професій, та кожен знаковий в своїй галузі, і між ними, як між кольорами оксамитової осені, є гармонійне поєднання, коли не приглушують один одного, а навпаки, створюють своєрідний красивий орнамент. 
   Оксамитовий сезон - це і атмосфера тепла, такого душевного стану, коли кожна причетна до журналу людина випромінює щирість і бажання служити людям. Це і нотки печалі, бо ж знаємо, що ювілейний номер присвячений воїнам АТО, бачимо людей з війни, розуміємо, що нам тут добре, а зовсім недалеко, за 700-800 км від нас, наші бійці, наші воїни, і їм там зовсім не добре, і нікому не добре, бо війна... 
   Це і подяка, яка тільки буває восени, подяка-спомин всьому тому, що відбулося, адже авторами журналу пройдено вже багато шляхів, зустріто багато неординарних  людей, написано  чимало сторінок, і вже є певний урожай... 
   А ще згадаймо, що є такий особливий відтінок оксамитового сезону, як ледь-ледь вловима ностальгія за тим, що могло б бути, але не відбулося, - і це теж легкий прекрасний стан, він дає надію, він дає натхнення, хочеться йти далі, по-новому відчувати, шукати, розвиватися, з пори в пору, а журналу - з номера в номер, бути кращим, досконалішим, міцнішим...
   Точнісінько так, як восени хочеться насолодитись кожною миттю, ввібрати в себе все розмаїття оксамитового сезону, так і на презентації хотілось, щоби вечір тривав і тривав. Чудові пісні та мелодії бандуристів, показ стилізованого дизайнерського вбрання, аукціоннні декоративно-прикладні вироби та художні роботи, спілкування з цікавими особистостями, - це справжня естетика, це насолода для душі, це присмак чогось такого тонкого, притишеного, високого. Потім будуть будні, буде робота й турботи, а поки що - перебування тут, в затишній атмосфері оксамиту, в неймовірній  аурі  позитиву, легкості, і просто тихої краси. Мабуть, заклопотані видавці й автори думають вже про наступний номер, про майбутнє, але ми побудьмо ще тут, ще трішечки, ще свято...
   Дякуємо Вам, шановна пані Тамаро Маркелова, дорога Жанно Куява і всі, хто творить такий змістовний, сучасний европейсько-український журнал за те, що Ви особливі, справжні, маєте свій почерк, задаєте тон іншим, піднімаєте планку традиційного глянцю все вище і вище, робите якісний інтелектуальний продукт. Вітаємо Вас з новим ювілейним номером, і бажаємо "Оксамиту" бути знаними і впізнаваними як в  Україні, так і далеко за її межами довгі-довгі роки! 
   Успіху і процвітання Вам, дорогі наші друзі!!!









.