четвер, 18 лютого 2021 р.

"ЛІСОВА ПІСНЯ"

25 лютого виповнюється 150 років з дня народження
видатної української письменниці Лесі Українки
(1871-1913)

      Найвищим мистецьким здобутком Лесі Українки є «Лісова пісня» - драма-феєрія у 3-х діях. Цей літературний шедевр став гімном чистим почуттям і нашій матінці-природі! Найромантичніша п’єса шкільної програми розповідає чуттєву й драматичну історію кохання лісової красуні Мавки та сільського парубка Лукаша.  Пропонуємо згадати улюблений твір багатьох поколінь, взявши участь у нашій вікторині. «Лісова пісня» Лесі Українки з часом стає лише актуальнішою. Адже в сучасному ритмі життя все складніше розгледіти справжню красу – природи та людських почуттів.
 

     Пропонуємо до перегляду відеролик до книги "Лісова пісня", в якому використані малюнки художниці Поліни Дорошенко, якими і проілюстровано цю книгу видавництва «Основи» у 2014 році.  
Разом із героями-людьми — Лукашем, його матір’ю, дядьком Левом і Килиною — у драмі діють також казкові істоти, якими народна фантазія заселила ліси й води, поля й гори - Водяник, Русалка, Той, що греблі рве, Потерчата, Перелесник, Лісовик, Куць, Той, що в скалі сидить та ін.  Усіх цих істот читач сприймає як представників природи, які протиставляються людині. Саме зіставлення світу людини та світу природи в їхніх гармонійних і дисгармонійних взаєминах — тема «Лісової пісні».
Пропонуємо познайомитися з ними ближче.

Відкрийте це посилання:

вівторок, 16 лютого 2021 р.

«Єднаймося в любові до рідної мови»

 Вікторина до Міжнародного дня рідної мови 



     21 лютого - Міжнародний день рідної мови! В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження «Про відзначення Міжнародного дня рідної мови». Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. У мові накопичуються досвід попередніх поколінь, історія народу, культура, традиції, інтелектуальний та духовний розвиток етносу. 
     Українська мова є однією із наймелодійніших на планеті. На мовному конкурсі, який відбувся у Парижі у 1934 році, українську визнали третьою найбільш красивою мовою у світі (після французької та перської). Гарна українська вимова звучить інтелігентно та милозвучно. Тож, дуже важливо навчитися не просто мати великий словниковий запас, але й правильно вимовляти усі звуки та словосполучення. Пропонуємо вікторину завдяки якій ви пересвідчитесь у правильності вимови словосполучень

.

Українською мовою розмовляли наші діди та прадіди, а матері та бабусі співали колискові! Народ наш сміявся і плакав рідною мовою. Шануйте і любіть рідну мову, піклуйтеся про неї та захищайте! 

Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов'я. 

На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять. 

Солов'їну, барвінкову,
колосисту – на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки. 

Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас,
бо ж єдина – так, як мати,
мова в кожного із нас! 

Оксана Забужко

«Українська книга. Багатовіковий тернистий шлях до свого читача»

 Інформування до 300-річчя з часу видання наказу про цензурування українських книжок, яким були накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Знищення Чернігівської друкарні

Друкарня Троїцького монастиря у Чернігові

1720 рік. Указ Петра I про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях

     Українська книжка на своєму історичному шляху переживала долю тяжчу, ніж книжка якого іншого народу, що постійно мав власну національну державу. Українські друкарні виконували велику культурну місію не лише на своїй землі, а й далеко поза її межами. Українські видання ширилися в Московщині та по інших слов’янських землях, у Молдавії, Румунії, Угорщині, потрапляли навіть у слов’янські монастирі далекого Афону. 

     Москва і Україна в книжній справі змагалися, по-перше, щодо формального права українських друкарських установ друкувати книжки за легальною традицією, без попередньої цензури змісту видаваних книг, по-друге, щодо вживання національної мови в українських друках. Вихована на культурній одрубності од цілого світу психологія московських миродайних кіл виходила з тої засади, що «когда будет много языков, то пойдет смута на землЂ». Тому книжки українських авторів виправлялися в московських виданнях «по великороссійской грамматикЂ» з виключенням всіх ознак української мови. 
   Кількість друкарських установ доводить, що друкарську справу на Україні було розвинуто широко. Наприклад, Львівська друкарня лише за 1591 — 1622 рр. видрукувала 13 книжок, Острозька за 1574 — 95 рр. — 18 книг, Київська — за перших 15 років свого існування 40 книг, серед яких значна частина були монументальні видання в 500 — 1500 сторінок (напр., відомий Требник митр. Петра Могили мав 1670 сторінок), а по кінець XVIII ст. видрукувала більше 250 книг. Почаївська друкарня з 1730 р. до кінця XVIII ст. випустила 187 книг, Чернігівська друкарня за значно коротший час — більше 50 книг. 
    В Чернігівській друкарні крім богослужбових, значну частину складали книги світського характеру та підручники. Є відомості, що одним з перших видань був буквар, але, на жаль, жодного примірника ще не знайдено. Перші чернігівські видання були надруковані на папері іноземного виробництва. Турбуватися, про власне паперове виробництво почав ще Лазар Баранович, але втілив його наміри тільки Іоанн Максимович, архієпископ Чернігівський, засновник Чернігівського колегіуму. На папері цього часу наявні філіграні з гербами Мазепи та Максимовича. На початку ХVIIІ ст. чернігівська друкарня була найбільшою в Україні після київської та львівської. Тут працювали досвідчені друкарі та гравери. Чіткий шрифт, розмаїття ініціалів, орнаментів вказують на наявність достатніх засобів для ведення друкарської справи. З чернігівською друкарнею пов’язані імена видатних українських граверів Щирського, Зубрицького, Тарасевича. Мідерити як книжкові ілюстрації з’являються у Чернігові одночасно, а можливо, і дещо раніше, ніж у київських виданнях. Важливий етап у діяльності чернігівської друкарні пов’язаний з іменем Іоанна Максимовича. У перше десятиліття ХVIII ст. вийшли такі його твори, як «Алфавіт собранный рифмами сложенный» (1705), «Богородице діво» (1707), «Синаксар» (1709) та інші. У той же час друкуються переклади: «Царскій путь креста господня» Хефтена (1709), «Іліотропіон» Дрекселя (1714), «Богомысліе» Гергарда (1710, 1711). Останнє видання завдало великої шкоди чернігівській друкарні. Ім’я його автора лютеранина привернуло до себе увагу вищого духовенства. З приводу друкування «Богомыслія» було почато слідство – «розыск» щодо діяльності чернігівської друкарні. Було з’ясовано, що вона друкувала також книги для старообрядців, наприклад, «Псалтир с восследованіем» (1717).
У 1720 році – Петра I видав указ про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабы... особливого наречия в оных не было». Потрапивши у тяжке становище, чернігівська друкарня протягом 10 років книг не друкувала. Лише у 1743 р. вона знову відновила книговидавничу діяльність, яка тривала до І785 р.. Однак характер видань суттєво змінюється – основне місце посідають богослужбові книги. У другій половині ХVIII ст. цензурний гніт посилився ще більше. Для звірення відправляються навіть букварі. 11 квітня 1786 р. вийшов наказ Катерини ІІ Синоду: «За упразднением ныне Черниговского Троицкого монастыря и обращением здания его для помещения Черниговского университета, повелеваем бывшую в том монастыре типографию перенести в архиерейский тамошний дом». І хоча університет так і не відкрили, друкарня була вивезена. 8 жовтня 1786 р. єпископ Феофіл надіслав рапорт до Синоду: «...во исполнение указа типография оная во всем ее веществе по сделанном ей описании в дом архиерейский перенесена». 
     У XVIII столітті в Україні лідером у виданні книжок залишалась друкарня Києво-Печерської лаври. Але її діяльність розвивалась не за таких сприятливих умов, як раніше, що зумовлено низкою причин. Найголовнішою з них став тиск на українське духівництво з боку російської імперії, а також пожежі. Так, у квітні 1718 р. внаслідок великої пожежі друкарня практично згоріла. Відновити її діяльність вдалося лише у 1720 р. У серпні 1772 р. друкарня знову згоріла, до того ж були знищені запаси паперу та склад з уже надрукованими книгами. Інші обставини, які несприятливо позначались на діяльності друкарні Києво-Печерської лаври, стали наслідком церковно-політичних відносин, що склалися між Київською метрополією та церковною владою Росії.

    Наказ 1720 р. був переломовою точкою в боротьбі української книжки за свою свободу, і та боротьба продовжувалася до кінця XVIII ст., протягом якого такі ж накази незмінно повторюються в різних варіаціях. За порушення тих наказів українські друкарні штрафувалися тисячорубльовими штрафами; одну ж велику друкарню» Чернігівську, замість штрафу сконфісковано та перевезено до Москви. 
    Вся та боротьба провадилася, власне, за книжки церковного та шкільного вжитку. Всі інші книги взагалі не могли появитися до друку. Тож легко собі уявити фатальні наслідки такої системи для української книжки та для української культури взагалі. Всі твори українського письменства свого часу поширювалися способом, що практикувався ще до винаходу друкарства, способом рукописним, і появляються вони в друку аж у половині XIX ст. або й пізніше, але вже як історичні фрагменти колишнього письменства. З такими запізненнями, шляхом рукописного поширення протягом довгого часу, побачили світ історичні праці Самовидця, Величка, знаменита «Иcторія Pycoв», твори Григорія Сковороди. Довший час поширювано в рукопису і перший твір нової української літератури кінця XVIII ст. — «Енеїду» Івана Котляревського. 
    Така була доля української книжки до кінця XVIII ст., коли ця книга призначалася головно для потреб церкви й школи. Наприкінці XVIII ст. появляється нова — художня — українська література. І шлях нової української книги був так само шляхом тернистим. 

За матеріалами: 



понеділок, 15 лютого 2021 р.

"Від серця до серця"

Благодійна акція

До Дня Святого Валентина (14 лютого) та Всесвітнього дня онкохворої дитини (15 лютого) бібліотека імені М. Реріха оголосила благодійну акцію «Від серця до серця» з виготовлення вітальної листівки. 
Акція мала мету - підтримати дітей, які сьогодні виборюють в тенетах недуги своє життя та потребують психологічної допомоги! Для цього потрібно було зайти на фейсбук сторінку бібліотеки і подивитися відео-майстер-клас з виготовлення вітальної листівки, створити листівку і надіслати її в бібліотеку за адресою: вул. Єреванська, 12. 
     ❤ Майже сто таких листівок було створено за чотири дні небайдужими людьми! 
Дякуємо учням та педагогам початкової школи (1-а, 1-б, 2-б, 3-а, 3-в) Спеціалізованої школи №149 та всім, всім, всім, хто долучився! Всі ваші листівки дійшли до адресатів! А це - діти НДСЛ «Охматдит» та дівчатка Саша і Аліна, які проходять лікування в дитячому відділенні Київського міського онкологічного центру. Дівчатка вже майже рік постійно знаходяться в лікарні і дуже сумують за близькими та домівкою. 
    ❤ Кожна хвора дитина отримала листівку-сердечко та лялечкі-оберіги від бібліотекарів з побажанням скорішого одужання! 
     Добро разом робити легко! 
     Мале зроблене - більше за велике говорене!


 


Майстер-клас можна подивитися за цим посиланням:












четвер, 4 лютого 2021 р.

«Українська церква йде шляхом миру»

Історичний екскурс 

до 100-річчя з часу заснування 
Української автокефальної православної церкви 

     Протягом століть триває боротьба не тільки за Українську державу, а й за українську церкву. 
     1 січня 1919 року Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою урядовим законом проголосила автокефалію православної церкви в Українській Народній Республіці. 
Закон «Про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви» визначав, що Верховна церковна влада в Україні позбавляється будь-якої залежності від Всеросійського Патріарха і переходить до Всеукраїнського церковного собору. Між соборами справами церкви має займатися незалежний від Всеросійського патріарха Український церковний Синод. 
     Закон про автокефалію став серйозним поштовхом для розвитку процесів створення української національної православної церкви і позбавлення її впливу РПЦ. Однак через спротив єпископату і несприятливі політичні обставини реалізувати цей закон не вдалося. Лише в жовтні 1921 року Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви і обрав її митрополитом Василя Липківського. 


Василь Липківський

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА 
Лютнева революція 1917 року і зречення царя Миколи ІІ престолу стали причиною реформування і церковного життя на землях колишньої Російської імперії. Ще у 1721 році Петро І своїми указами скасував соборність Церкви, створивши підлеглий собі «Правительствующий Синод», який очолював російський імператор. Тепер же, після ліквідації інституту імператора, ці функції знову мали перейти до Церковного Собору. 
      Ці зміни пожвавили церковно-громадянський рух і в Україні і спонукали свідому частину українського православного духівництва й пастви ставити на порядок денний питання про відродження національних засад у церковному житті. 
     Більшовики на перших порах сприяли активізації національної церкви в Україні. Українській громаді було передано Софійський Собор, Андріївську церкву, інші ключові храми столиці. 22 травня 1919 року у Миколаївському соборі на Печерську відбулася перша відправа Служби Божої з частковим використанням української мови. А першу цілковито українську Службу Божу було відправлено 12 липня 1919 року в Софіївському Соборі. Все це відбувалося на фоні різкого протистояння із єпископатом РПЦ, який і далі і чути не хотів про якусь «українську церкву», де буде виборність церковного кліру, а богослужіння вестимуться «площадной речью». 
     У такій атмосфері у жовтні 1921 року відбувся і Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор, який проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви і обрав її предстоятелем Василя Липківського. 

УАПЦ початку ХХ століття стала своєрідним феноменом церковного життя українців. Визнавши, що більшість юридичних канонів церкви є продуктом світогляду VIII—IX століть, творці УАПЦ запропонували низку реформ, які робили церкву ближчою до людей і, водночас, спиралися на постулати віри Христової. УАПЦ скасовувала обов’язковий целібат для єпископів, проголошувала виборність церковної ієрархії, на перше місце ставила належну освіту та моральні якості священиків. Наприкінці 1926 року УАПЦ уже мала 32 єпископи, близько 3000 священиків і майже 6 млн вірних. 
     До створення УАПЦ долучилися відомі моральні авторитети того часу – академіки Агатангел Кримський та Сергій Єфремов, професори Володимир Чехівський, Василь Данилевич Григорій Стороженко та Петро Стебницький, композитор Кирило Стеценко, письменники Людмила Старицька-Черняхівська, Павло Тичина. Під час служби 22 травня 1919 року у Миколаївському соборі на Печерську хором керував Микола Леонтович, який спеціально для цієї відправи написав мелодії літургії. 
     Однак, відродження справдешньої української церкви не входило в плани більшовиків, які розгорнули антирелігійну кампанію. Із весни 1926 року розпочинаються арешти священнослужителів УАПЦ. Затримали і Василя Липківського за звинуваченнями в антирадянській пропаганді. У 1927 році під тиском ОГПУ Другий собор УАПЦ звільнив Василя Липківського «від тягаря митрополичого служіння». Третій, «ліквідаційний», собор, зібраний у 1930 році на вимогу ОГПУ, оголосив про «саморозпуск УАПЦ». Більшість священиків та прихильників УАПЦ стали жертвами сталінських репресій або змушені були виїхати за кордон, зберігаючи традицію в діаспорі. Звідти у 1990 році УАПЦ повернулася в Україну. 22 жовтня 1937 року немічного Василя Липківського знову заарештовує НКВС. Звинувачують у тому, ніби він був «одним з керівників націоналістичної фашистської організації українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу». 20 листопада Василя Липківського засудили до розстрілу й невдовзі стратили. 
     6 червня 1990 року на Всеукраїнському Православному Соборі в Києві за участю понад 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків) було проголошено відновлення УАПЦ в Україні. Патріархом Київським і всієї України було обрано митрополита Мстислава (в миру - Степана Скрипника, небожа Симона Петлюри). 

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті https://old.uinp.gov.ua/methodicmaterial/informatsiini-materiali-do-100-richchya-progoloshennya-uryadom-direktorii-avtokefal

Книжки з фонду бібліотеки:

Гордієнко Дмитро, Клос Віталій, Мицик Юрій, Преловська Ірина
"Історія Української Православної церкви"

Великий науковий проект, Видавництво "Фоліо", 2019 р. 256 ст.
У виданні подається історія Української Православної Церкви з часів напівлегендарної проповіді апостола Андрія Первозваного на берегах Чорного моря й Дніпра та хрещення Київської Руси князем Володимиром Великим до сьогодення, коли вирішилося важливе для духовності нашого народу питання про незалежну Українську Церкву.
Автори книги, українські історики й богослови, використовуючи історичні та церковні документи різних часів, доводять правомірність надання Томосу Українській Православній Церкві Вселенською (Константинопольською) Патріархією, яка є Церков’ю-Матір’ю Української Церкви.
Особлива увага приділяється ролі Церкви у боротьбі за державну незалежність України, а також розповідається про видатних діячів Української Церкви, які зробили неоціненний внесок у розвиток самосвідомості українців.
Книга допоможе широким колам читачів краще орієнтуватися у доволі складних для сучасної людини питаннях церковного життя.

Катерина Щоткіна "Хроніки Томасу"
Видавництво "Vivat", 2019 р., 302 ст.
Катерина Щоткіна — українська журналістка, авторка численних публікацій на соціальні й політичні теми. «Хроніки Томосу» — своєрідний підсумок її багаторічних досліджень релігійного питання — одного з найгостріших в історії України. Протягом століть тривають змагання не тільки за Українську державу, а й за українську церкву. Київ — самобутнє місто, з особливою християнською місією, і має всі підстави для самостійності. Виникали і формувалися церкви, втрачалися і зберігалися традиції, змінювалися напрями і прагнення… Та ідея української автокефалії, як спляча красуня, прокидалася щоразу, коли її лиця торкався бодай найлегший подих свободи.



Хрестоматія тисячоліття хрещення Руси-України.
Світовий конгрес вільних українців.
Філадельфія-Торонто, 1986 р. 320 ст.

"Історії кохання"

Книжкова виставка до Дня всіх закоханих


Відеоролик можна подивитися за цим посиланням: 

Ден закоханих або Валентинів день — нещодавно став одним з улюблених і довгоочікуваних свят в Україні. Символiчним «талісманом» усіх закоханий вважають Святого Валентина, а неодмінним атрибутом цього свята є «валентинка» - листівка з освідченням у любові коханій людині. Як виникло свято всіх закоханих та які воно має традиції ви можете дізнатися за посиланням: https://uk.wikipedia.org/wiki/День_святого_Валентина
     Пропонуємо до вашої уваги відеоролик, в якому представлено книжкову виставку українських та зарубіжних класиків, сучасних авторів з фондів нашої бібліотеки. Поезії та прозові твори про любов - найсвітліше почуття, яке бентежать наші душі і підносять їх до незбагненних вершин людяності! Радість та смуток, пристрасті та ревнощі, і сьогодні, як сто і двісті років тому є невід’ємною складовою цього почуття!  Попри те, що 14 лютого - це День всіх закоханих, святкувати його можна і потрібно не тільки тим, у кого є друга половинка, а й всім, хто вірить в це світле і щире почуття! 
     А чудовим подарунком на це свято може стати хороша книга!

вівторок, 2 лютого 2021 р.

Вікторина "Єднаймося в любові до рідної мови!"

21 лютого - Міжнародний день рідної мови!




В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження «Про відзначення Міжнародного дня рідної мови». Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. У мові накопичуються досвід попередніх поколінь, історія народу, культура, традиції, інтелектуальний та духовний розвиток етносу. 
Українська мова є однією із наймелодійніших на планеті. На мовному конкурсі, який відбувся у Парижі у 1934 році, українську визнали третьою найбільш красивою мовою у світі (після французької та перської). Гарна українська вимова звучить інтелігентно та милозвучно. Тож, дуже важливо навчитися не просто мати великий словниковий запас, але й правильно вимовляти усі звуки та словосполучення. Пропонуємо вікторину завдяки якій ви пересвідчитесь у правильності вимови словосполучень.