середа, 31 березня 2021 р.

"Смійтеся, на здоров'я!"

Вікторина

😊1 квітня – День Сміху! Але ви не знайдете його в жодному календарі свят, але і не пропустите. Про нього вам нагадають ваші друзі, колеги – розіграшами та жартами. Цей день люблять всі, адже гарний настрій, сміх, дотепні історії додають нам позитиву та подовжать життя!
😊Сміх притаманний людині, а почуття гумору і здатність до жартів, за визначенням древніх філософів, відрізняє людину від тварини.Українці – нація з почуттям гумору! Ми часто сміємося над собою – це ознака душевного здоров’я, наші жарти не злостиві, іронічні. Класики української літератури, сучасні письменники створили багато творів, над якими українці плачуть від сміху.
     😉😉😉Пропонуємо вікторину «Чи знаєте ви українські гуморески», завдяки якій ви згадаєте класиків української літератури - неперевершенних 
 Степана Руданського та Павла Глазового



Павло Глазовий
 «Кухлик»

Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що скраю.
Продавщиця: - Што? Чєво?
Я не панімаю.
-Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
-Да какой же кухлік здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
-В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гострата бідова.
У меня єсть свій язик,
Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
-Цим пишатися не слід,
Ботака сама біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика –
І не знає мови!

Про історію дня Сміху ви можете дізнатися за посиланням:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%81%D0%BC%D1%96%D1%85%D1%83


середа, 24 березня 2021 р.

Що потрібно знати про туберкульоз

Інформування до Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом


     Туберкульоз займає особливе місце серед соціальних і медичних проблем людства.
Туберкульоз не ліквідований в жодній країні світу. Починаючи з 90-х років ХХ сторіччя помітно зросла розповсюдженість туберкульозу у всьому світі.
 Всесві́тній день боротьби́ про́ти туберкульо́зу встановлений Всесвітньою організацією охорони здоров'я, який відзначається щороку 24 березня в ознаменування того, що цього дня у 1882 році лікар Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу — туберкульозну бацилу. Це стало першим кроком на шляху діагностування і лікування небезпечного захворювання.У 1993 році Всесвітня організація охорони здоров’я визнала туберкульоз глобальною проблемою. В Україні з 1995 року офіційно зареєстрована епідемія туберкульозу.
         На туберкульоз хворіють із часів появи людства. Туберкульозні ураження хребта виявлені під час дослідження останків людини періоду неоліту (5 тисяч років до нашої ери). Їх також знаходили у Єгипетських муміях (2700 років до нашої ери).
    У 1882 році німецький вчений Роберт Кох виявив збудник туберкульозу - туберкульозну бацилу, яку було названо паличкою Коха (сьогодні - мікобактерія туберкульозу).
        В 1895 році відомий німецький вчений Рентген відкрив промені, пізніше названі його іменем. І в тому ж році отримав першу рентгенограму, що дозволило лікарям в подальшому використовувати цей винахід для діагностики туберкульозу.
      Якщо Ви вважаєте, що на туберкульоз хворіють лише люди з груп ризику (алкоголіки, наркомани, бездомні або найбідніші), а вам це не загрожує, зверніть увагу:
- в Україні на обліку в протитуберкульозних диспансерах перебуває кожен 50-й дорослий мешканець України;
- кожну годину троє наших громадян захворюють на туберкульоз;
- кожну годину одна людина помирає від цієї небезпечної хвороби.

П’ять фактів, які варто знати про туберкульоз:

1. Туберкульоз – інфекційне захворювання, на яке хворіють незалежно від статі, віку, національної приналежності та соціального положення;
2. Збудник захворювання – мікобактерія туберкульозу (або паличка Коха) –надзвичайно стійкий і, потрапляючи в навколишнє середовище, залишається небезпечним до 12 місяців;
3. Зараження найчастіше відбувається під час спілкування з людиною, яка має відкриту форму захворювання, при вдиханні мікобактерій туберкульозу з дрібними краплями мокроти та слини, та при вживанні продуктів від хворої на туберкульоз худоби;
4. Зараження може відбуватися також, коли мікобактерії потрапляють в організм з пилом, через предмети вжитку, посуд та постіль, папери, недопалки хворого на туберкульоз у відкритій формі тощо;
5. Захворювання розвивається, коли у людини знижений імунітет внаслідок тривалого стресу, депресії, виразкової хвороби, цукрового діабету, захворювань щитовидної залози, травм, а також недостатнього харчування, поганих житлових умов, виснаження праці тощо.
Якщо Ви маєте такі симптоми:

-стійкий кашель з виділенням мокроти;
-тривале підвищення температури тіла;
-швидка втомлюваність;
-втрата апетиту та надмірне безпричинне схуднення;
-надмірне потовиділення, особливо вночі;
-задишка, кровохаркання.
     Не вагайтесь, а зверніться за консультацією до дільничного терапевта або лікаря-фтизіатра (пульмонолога)!!!

Пам’ятайте! 
     ☝що своєчасно виявити захворювання на туберкульоз у дорослих можна виявити за допомогою аналізу мокроти на вміст палички Коха або флюорографічного обстеження, а у дітей – за допомогою туберкулінової діагностики (проби Манту).
     ☝Своєчасне кваліфіковане лікування дозволяє у 95% випадків повністю вилікувати туберкульоз, скоротити термін перебування у стаціонарі та значно зменшує ризик ускладнень та розвитку стійких до ліків форм туберкульозу. Лікування туберкульозу в Україні - безкоштовне!
Щоб уберегтись від туберкульозу:

-намагайтеся вести здоровий спосіб життя (регулярно відпочивайте, не паліть і не зловживайте алкоголем);
-докладіть зусиль, щоб харчування вашої родини було якомога більш повноцінним;
-проводьте систематичне прибирання житла, провітрюйте його, не допускайте накопичення пилу;
-регулярно, не рідше 1 разу на 2 роки, проходьте флюорографічне обстеження органів грудної клітини (для дорослих), яке проводиться безкоштовно;
-слідкуйте за своєчасним проведенням туберкулінодіагностики у дітей (1 раз на рік) та її результатами;
-стежте за обов’язковим щепленням вакциною БЦЖ дітей у віці 7-ми та 14-ти років (при відсутності протипоказань);
-намагайтеся не допускати контакту дітей з родичами, хворими на туберкульоз, не беріть із собою дітей, коли відвідуєте хворого на туберкульоз у лікарні;
-намагайтеся обмежувати контакти з хворими на туберкульоз, оберігайте немовлят та маленьких дітей від контактів з незнайомими людьми (відвідування ринків, магазинів тощо);
-утримуйтеся від купівлі продуктів на стихійних ринках;
-при контакті з хворими на туберкульоз пройдіть позачергове обстеження у лікарні.


за матеріялами:
https://smr.gov.ua/uk інформаційний портал Сумської міської ради 



середа, 17 березня 2021 р.

«Математика – інструмент пізнання світу»

2020-2021 - Рік математики в Україні

«Серед усіх наук, що відкривають людству 
шлях до пізнання законів природи, наймогутніша, 
найвеличніша наука – математика» 

С. Ковалевська 


«Кожен може зрозуміти математичні 
принципи, і ці знання збагатять будь-кого» 

Джордан Елленберґ

     Україна має чудові результати з міжнародних математичних олімпіад, і в цьому – величезна заслуга наших вчителів, але, на жаль останнім часом, більшість дітей почали втрачати мотивацію до навчання. Ми не повинні забувати, що математика - це та наука, яка допоможе людині бути успішною і заможною в сучасному світі. 
     Математика – це фундаментальна наука, методи якої, активно застосовуються в багатьох природничих дисциплінах, таких як фізика, хімія і навіть біологія. Сама по собі, ця область знань оперує абстрактними відношеннями і взаємозв’язками, але, варто математиці вступити в область будь-якої науки про світ, вона відразу втілюється в опис, моделювання та передбачення цілком конкретних і реальних природних процесів. Вона являє точну науку, яка не терпить свавілля в тлумаченнях. Це втілення порядку і жорсткої логіки. Вона допомагає зрозуміти світ навколо нас, дізнатися більше про його закони, так як ці закони підпорядковані тому ж самому порядку, що панує в математиці!Математика допоможе людині розвинути такі інтелектуальні здібності, як:

 Уміння узагальнювати.

 Здатність до аналізу складних життєвих ситуацій, можливість приймати правильне розв’язання проблем і визначатися в умовах важкого вибору.

 Уміння знаходити закономірності.

 Уміння логічно мислити і міркувати, грамотно і чітко формулювати думки, робити вірні логічні висновки.

 Здатність швидко міркувати і приймати рішення.

 Навик планування, здатність утримувати в голові кілька послідовних кроків.

 Навички концептуального і абстрактного мислення: вміння послідовно і логічно вибудовувати складні концепції або операції.

     Пропонуємо математичну вікторину, яка допоможе  зрозуміти наскільки розвинена ваша логіка!
 

вівторок, 9 березня 2021 р.

ШЕВЧЕНКО ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ

Цікаві факти з приватного життя Тараса Шевченка


Наші сучасники сприймають Тараса Шевченка велетем, геніальним поетом, художник, мислителем, великим сином українського народу! Таку оцінку йому дав час! 
     Пропонуємо подивитися на Шевченка з іншого боку. Людського. Бо за його творчою велличю стоїть звичайна людина. 
Якою була його зовнішність? Чим жив? Що любив, а що ненавидів? Яким був його побут, який одяг носив, яка їжа йому смакувала, як ставився до матеріальних цінностей і грошей тощо. 
     Словесний портрет Т.Шевченка залишив нам М. Момбеллі, який зустрічав його у Є.Гребінки: «Він середній на зріст, широкоплечий і взагалі міцної, сильної статури, в талії широкий через особливу будову кісток, але аж ніяк не товстий; обличчя кругле, борода і вуса завжди поголені; ...волосся підстрижене по-козацькому, але зачесане назад; він не чорнявий і не білявий; ...риси обличчя звичайні; міміка і загальний вираз фізіономії виявляли відвагу, невеликі очі блищали енергією». 


Тарас був невисоким на зріст. Коли потрапив у солдати, то писар засвідчив два аршина і п’ять вершків. На нинішні міри це один метр шістдесят два сантиметри. Дехто вважає, що тоді люди були нижчими, ніж зараз. Тому ріст Шевченка належав до середнього. 
     Сучасники відзначають його кремезність і добре здоров’я. Це до заслання. Волосся мав темно-русе, очі темно-сірі, дуже проникливі. Як і спостерігаємо на його портретах. Хоч дехто й твердить про сиві очі, про світлі, сірі і навіть зеленкуваті. Голос мав приглушений, трохи хриплуватий. Що, однак, не заважало йому дзвінкоголосо співати. Всі сходяться на тому, що співаком був неабияким і співав завжди, починаючи з дитинства. Співав сам і в компаніях... Любив Шевченко музику, сценічне мистецтво, часто ходив у театр. 
     Удачі був дуже веселої. Умів і любив жартувати, сказати гостре, дотепне слово. Дуже гарно розповідав усілякі історії, часто зі свого життя. Мова була багатою, образною, з залученням і пісенної народної творчості, і усної — казкових героїв, приказок, прислів’їв і т. д. Але міг бути і зовсім іншим: мовчазним, замкнутим, таким, що й слова за день не почуєш. 
     Ще одна риса — ніколи не брехав. Особиста чесність, порядність були, по-сучасному, стилем життя. І якщо хтось закидав йому про фальш, про те, що сказав неправду — спалахкував рум’янцем, дуже переживав, тривожився... Тобто щирість, безпосередність його були просто дивовижними. 
     У нього було особливе ставлення до природи, яку, як поет і художник, не лише любив, обожнював, а глибоко розумів. Його рідкісне обдарування народжувало чудові картини і пензлем і в поетичних творах Він любив усе живе, милувався картинами природи, особливо рідної України. Любив тварин, птахів безмежно.

     Особливою поетовою любов’ю були діти. Дітям, де мешкав, купував цукерки і пригощав (такі випадки відомі в Києві). Коли приходив у гості, де були діти, приносив гостинці, давав гроші. З дітьми і сам був дитиною, одною безпосередністю, грався з ними мало не на рівних. 
Варвара та Василь Репніни 1844 р. Яготин
 


     Шевченко високо цінив дружбу, мав численних друзів. На дружбу відповідав дружбою, але, напевне, справжніх друзів у нього було небагато. 


     Цікавим є видання «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» (Київ: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2014. — 280 с. з іл.), в якому проведено дослідження щодо приватного життя Шевченка.  


     Ставлення до жінок було природним — теплим, захоплюючим, пронизаним глибоким співчуттям до нелегкої долі українок того важкого, трагічного часу. Рідній матері, сестрам, жінкам, дівчатам поет присвятив багато пройнятих любов’ю поетичних і прозових творів, живописних полотен. 
     У виданні «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» у розділі «Жінки в житті Тараса Шевченка» описані дослідження, що жінок, яким симпатизував та кохав Шевченко було 13: Оксана Коваленко — ще в дитячі роки, Дуня Гусиковська — в юнацтві, Маша — у часи студентства, а потім — Варвара Рєпніна, Глафіра Псьол, Ганна Закревська, Федося Кошиць, Забарджада, Агата Ускова, Катерина Піунова, Марія Максимович, Христина Довгополенко, Ликера Полусмак. Зустрілися вони поетові за різних життєвих обставин, тож, відповідно, і стосунки були різними. Шевченко ніколи не втрачав надії зустріти свою суджену, свою кохану, з якою він зміг би збудувати міцну родину. Особисте життя поета склалося так, що він залишився одиноким, хоч дуже мріяв про подружнє життя в останні роки. Як справжній чоловік про особисте життя ніде й нікому не розповідав.
Ганна Закревська

Ликера Полусмак

     Щодо побуту, то Шевченко був невибагливим. Жив по-простому, до розкошів, до багатства ніколи не прагнув. Як глибоко віруюча людина, жив за Божими заповідями і задовольнявся тим, що посилала доля. На жаль, навіть власного житла не мав — помер безхатьком. 
    У виданні «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» в розділі «Помешкання та місця перебування Тараса Шевченка» авторства Юлії Єрмоленко й Наталі Оробченко, які слушно дійшли висновку, що природне бажання мати власне житло, облаштований побут позначилося в багатьох творах поета, написаних далеко від України й від першої оселі — тієї, де він народився й де минуло його дитинство. У цьому розділі детально простежено всі адреси, де мешкав Тарас Григорович аж до майстерні в Академії мистецтв, яка стала для нього останнім у житті притулком.
Хата, в якій пройшло дитинство малого Тараса

Музей "Заповіту" Т. Г. Шевченка. 
Кімната будинку міського лікаря, де зупинявся Тарас Шевченко.


    Улітку 1859 року після тривалих клопотань Тарас Шевченко приїхав в Україну з наміром оселитися тут. 13 липня 1859 року поет за доносом був заарештований біля села Прохорівки, а 30 липня його було доставлено до Києва. Генерал-губернатор І.І.Васильчиков після розмови з Т. Шевченком порадив йому якнайшвидше повертатися до Петербурга. Поки готувався дозвіл на виїзд, поета було передано на поруки священику Троїцької церкви о. Юхиму Ботвиновському. Не бажаючи жити в центрі міста, Шевченко вирішив підшукати собі квартиру і оселився на мальовничій київській околиці – Пріорці. Спогади про перебування Тараса Григоровича на квартирі у Варвари Матвіївни Пашковської були записані її сестрою Стефанією Крапивіною та надруковані 1875 року у петербурзькій газеті «Пчела».
     Про останнє перебування Тараса Шевченка у Києві та про його життя на Пріорці писав перший біограф поета Михайло Чалий у книзі «Жизнь и произведения Тараса Шевченка» (Київ, 1882).
     1989 року в будинку по вулиці Вишгородській, 5 було створено відділ Національного музею Тараса Шевченка – Меморіальний музей Т. Г. Шевченка.
В експозиції музею відтворено побут київської околиці другої половини ХІХ століття. Більшість речей, що експонуються в хаті, було передано мешканцями Пріорки, нащадками тих людей, які особисто зустрічалися з Тарасом Шевченком.
Неподалік від будинку досі росте 400-літній дуб, під яким, за спогадами сучасників, любив сидіти Т. Шевченко.
Меморіальний музей-будинок "Хата на Пріорці"




    У розділі «Гроші душу холодять…» Надія Наумова розповідає про ставлення Шевченка до грошей, про що, зокрема, писав сам поет у листі до М. Щепкіна від 6 грудня 1858 року: «Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду».
     Грошей у Шевченка майже ніколи не водилось, а якщо з’являлися, то тут же зникали. Як писав П.Зайцев: «…гроші його не тримались... коли були, то витрачав, не думаючи про наслідки, і часто нарікав на безгрішшя прокляте». 
     Поет і художник ніколи не мав статків. Нужду ж пізнав з дитинства. Дуже рано зоставшись сиротою, сам заробляв на хліб насущний, отримуючи за свій труд здебільшого натурою. Козачком у П. Енгельгарда Тарас не мав жодної платні — там його лише одягали й годували. Тільки за виконані на замовлення пана портрети одержував карбованця за кожен. У Ширяєва теж був на утриманні, тому в юності через відсутність грошей не раз зазнавав принижень. А коли вони в нього з’явилися, не мав досвіду, як керувати своїми статками. Повернувшись із заслання, Шевченко жив переважно випадковими заробітками: писав портрети на замовлення, продавав свої офорти. Загалом же, не був успішним у підприємницьких справах. Де б не жив, щоб не робив — завжди подавав милість нужденним. І подавав не копійки (хоч і тоді це були пристойні гроші), а давав п’ятдесят копійок, карбованця, червінця... А на другий день сам сидів без хліба, бо не було за що купити.  
     У розділі «Про свій одяг… турбувався дуже мало…» Надія Наумова зазначає, що у спогадах сучасників описано зовнішність поета й художника в різні періоди його життя, відомі й автопортрети та фотознімки Шевченка. Взагалі, він ніколи не був вибагливим до свого одягу, про що свідчать і його власні записи та спогади. Проте після сирітського «убогого», «голого» і «босого» життя у підлітка Тараса з’являється бажання справити собі одяг, чимось виділитись, він пошив собі шапку-конфедератку, чим привернув до себе увагу односельців. В юнацькі роки, його друг Сошенко у наведених вище спогадах говорить про зміну поведінки і зовнішності Тараса в період навчання в Академії мистецтв: «...познайомившись зі світськими людьми і роз’їзджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на ”comme il fautність». Навесні 1859 року Шевченко поїхав на Україну, де провів біля трьох місяців, з них два тижні у Києві. Тодішній київський фотограф, друг Шевченка Іван Гудовський зробив два знімки поета у своєму ательє на Хрещатику. На обох він сидить і на них добре видно одяг: на одному Тарас у білому парусиновому костюмі, тримає в руках палицю та світлий пуховий капелюх; на другому – в чорному сюртуку, білих штанях, на білій сорочці контрастно виділяється темний галстук. 

У пам’яті багатьох земляків та киян, що тоді зустрічалися з поетом, залишився саме парусиновий костюм. Про нього пише перший біограф, друг Т.Г.Шевченка М.К.Чалий : «Оселившись на Пріорці, майже за містом, поет блукав стогнами богоспасаємого ґрада все в одному і тому ж парусиновому пальтечку, добре заношеному». 
     Після смерті поета його друзі описали всі речі, що перебували у цій майстерні в Академії мистецтв, серед яких і одяг: три суконних пальта чоловічих, один суконний сюртук, два жилети, фрак, чотири парусинових пальта і чотири таких самих панталон, парусинова жилетка, чоловічий малоросійський одяг – кобеняк суконний, свитка верблюжого сукна, бараняча шапка, два кожухи овечих, покритих сукном, два капелюхи пухових сірих, капелюх солом’яний чоловічий, картуз чорний, сорочок полотняних чоловічих –27, підштаників –7, носових хустинок –15, галстук білий бавовняний, вишитих сорочок –6, три пари чобіт, дві пари галош, рукавичок –7 пар, китайські туфлі (Тарас Шевченко. Документи...). 
     У розділі «Кулінарні смаки Тараса Шевченка» видання «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» Юлія Єрмоленко зазначила, що періоди дитинства й студентської молодості пов’язані у Тараса з постійним недоїданням, коли він перебивався з хліба на воду, але бували і в нього свята. При нагоді смачно поїсти, пробував всі страви і отримував задоволення від насолоди смаком. 



Улюбленими стравами Тараса Григоровича були: 

- пісний борщ із сушеними карасями зі свіжою капустою та якимись особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим кропом (такою стравою його пригощали рідні, небагаті люди, які жили в Києві); 
- вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки, пельмені, яких міг з’їсти сотню; 
- телятина, баранина, сало, домашня ковбаса, смакував смажену качку з яблуками, гуску, смажену з капустою, смажену індичку, кренделі, бублики, пиріжки з грибами, котлети; 
- риба - в його творах згадуються «лящі дніпрові», карасі сушені або «засмажені зі сметаною», судак і щука «міцно приправлена перцем», астраханська тарань; 
- овочі: часник, цибуля, огірки, молода редька тощо; 
- міцні напої - лафіт (червоне вино) і чихир, який любив додавати до чаю, лікер, різні наливки, джин, херес, горілку, пиво, мед, квас… Як не дивно, Шевченко вів богемний спосіб життя, адже спілкувався з найбільш освіченою мистецькою елітою свого часу, тому вживав вишуканий алкоголь – наприклад вина “Вдова Кліко” і ром.
- кава, чай. Кавою Тарас Шевченко захопився в Академії мистецтв. Кава піднімала тонус й підтримувала працездатність молодого студента-художника. Він настільки любив каву, що навіть досліджував її історію на українських землях.  А цінність такого напою, як чай, Шевченко оцінив на засланні, де була дуже погана вода й часто відбувалися розлади травлення. Як гарний профілактичний засіб від простуди Шевченко любив й часто вживав чай з ромом. Смакував елітними китайськими та фруктовими європейськими чаями. 
     Шевченкові характеристики трапези: «увесистый обед», «лукулловский обед», «пообедал нараспашку», «борщом покуртизанил», «нелицемерно позавтракал», «пир», «пирушка», «бенкет», «чернеча вечеря», «фриштик». 
     Заклади в яких обідав або, як тоді казали в Києві, «столовався» Тарас Шевченко, зокрема в Петербурзі: «у Александра» , «у Смурова», «Палкин трактир», «у Вольфа» «у Клея», «у Бореля» , «у Смирнова» (там поет ласував устрицями («Щоденник»). (А.Лазаревський «Встречи с Т.Г.Шевченко в Петербурге»). 
     Шевченко високо цінував обід у колі друзів-однодумців, гарне товариство з приємною бесідою. Любив сам пригощати, особливо дітей солодощами — цукерками, шоколадом, льодяниками, тістечками, печивом, бубликами, горіхами, яблуками тощо. Усе життя Шевченко їв із чужого посуду, пив із казенних склянок та чашок. Наприкінці життя власними в нього були срібна чайна ложечка, три каструлі й самовар.

       За матеріалами наукових співробітників Меморіального музею Т. Г. Шевченка "Хата на Пріорці" та кналу YouTube Константина Грубича "Чим смакували титани":

вівторок, 2 березня 2021 р.

Що цікавого почитати?

Книжкова виставка новинок






Софія Андрухович «Амадока» 
Понівечений до невпізнаваності в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яті: чоловік не пам’ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомості, зшивати докупи спільну історію.
Амадока — найбільше в Європі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Європи і знищенням української інтелігенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яті? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомості іншої людини?
Видавництво Старого Лева, 2020



Мости замість стін, або Що об’єднує українців? 
В есеях цієї збірки двадцять українських інтелектуалів розмірковують про феномен суспільних мостів і стін. Для чого існують одні й інші? Чи завше мости сприяють порозумінню? А може, іноді дозволяють переступати межі? Чи стіни — це те, що неодмінно роз’єднує? А може, часом захищає? З ким і як варто будувати мости, а від кого — боронитися стінами?
На сторінках книги ви знайдете есеї таких авторів: Катерина Калитко, Катерина Ботанова, Вахтанґ Кебуладзе, Зоя Казанжи, Остап Сливинський, Олена Стяжкіна, Лариса Денисенко, Мирослава Барчук, Вікторія Амеліна, Віталій Пономарьов, Василь Махно, Володимир Рафєєнко, Микола Рябчук, Володимир Єрмоленко, Світлана Пиркало, Борис Ґудзяк, Ігор Ісіченко, Галина Вдовиченко, Павло Казарін, Віталій Портников. Упорядниця – Тетяна Терен. Передмова – Андрія Куркова. 
Видавництво Старого Лева, 2020



Валерій Пузік «Я бачив його живим, мертвим і знову живим» 
Оповідання Валерія Пузіка про дитинство, почуття та стосунки, про мир і війну. Кут зору в усіх цих текстах дуже несподіваний, конфлікт здебільшого внутрішній, а події розгортаються незвично. Автор — майстер деталей, майстер епізоду й ситуації. Його оповідання, на перший погляд імпресіоністичні, повітряні, акварельні, насправді дадуть читачеві змогу відрефлексувати, пережити разом із автором кожен момент оповіді — вдихнути будівельний пил, торкнутися шкірою річкової води, ввібрати в себе нав’язливе гудіння мотора, відчути цілковитий ефект присутності. 
Видавництво Старого Лева, 2020



Станіслав Асєєв «Світлий Шлях»: Історія одного концтабору 
В’язниця, що насправді є концтабором, де застосовують моторошні тортури, діє в сучасній Україні. За тюремним парканом немає жодних законів, тут зовсім інше життя: у приниженні, страху й непевності, з ранами та слідами опіків на тілі, з болем від переламаних кісток і часто — від зламаної волі й свідомості. Тут головне завдання — вижити, коли жити вже не хочеться й від тебе майже нічого не залежить, зберегти здоровий глузд, коли вже близький до божевілля, залишитися людиною в нелюдських умовах, де віра, прощення, ненависть і навіть погляд між катом і жертвою набувають інших сенсів. Щоб вижити в пеклі концтабору, журналіст Станіслав Асєєв написав цю книжку — відверту, емоційну, глибоку, в якій питань більше, аніж відповідей, бо життя людей після звільнення з полону назавжди розділилося на «до» і «після». 
Видавництво Старого Лева, 2020


Гарфанг (Поліщук Олеся) «Вони повертаються» 
Троє людей у просторі великого міста переживають кожен свою трагедію – на тлі загальних невирішених проблем України недалекого майбутнього – тоталітарної, ісламізованої, з практично знищеною природою. Кожен з них приймає власні рішення, які в результаті приводять їх до Чорнобиля, що досі лишається забороненою зоною. Вони отримують вибір — продовжувати власні ігри чи позмагатися зі страхами й зробити дещо, що зробить їх злочинцями в очах суспільства. 
Авторка переможець літературного конкурсу «Коронації слова 2018» за роман «Вони повертаються». 
Видавництво Ліра-К, 2019


Роман ірландської письменниці Саллі Руні «Нормальні люди» 
«Нормальні люди» — книга про молодих людей і для молодих людей. У її центрі – складна дружба та стосунки двох підлітків, популярного футболіста Коннелла і інтелектуалки Маріанни. Їхні долі сплітаються протягом шкільних та університетських років, формуючи тісний зв’язок та роблячи їх обома такими, якими вони є. 
Сторінка за сторінкою авторка рухає читачів крізь роки, розповідаючи про зміни у стосунках пари, як і в житті кожного зокрема. 
Саллі Руні піднімає низку проблем, з якими стикається молодь: труднощі вибору, невпевненість в майбутньому або байдужість до нього, адаптація до нового середовища, стосунки з однолітками та ін. 
Видавництво Старого Лева, 2020