Цікаві факти з приватного життя Тараса Шевченка
Наші сучасники сприймають Тараса Шевченка велетем, геніальним поетом, художник, мислителем, великим сином українського народу! Таку оцінку йому дав час!
Пропонуємо подивитися на Шевченка з іншого боку. Людського. Бо за його творчою велличю стоїть звичайна людина.
Якою була його зовнішність? Чим жив? Що любив, а що ненавидів? Яким був його побут, який одяг носив, яка їжа йому смакувала, як ставився до матеріальних цінностей і грошей тощо.
Словесний портрет Т.Шевченка залишив нам М. Момбеллі, який зустрічав його у Є.Гребінки: «Він середній на зріст, широкоплечий і взагалі міцної, сильної статури, в талії широкий через особливу будову кісток, але аж ніяк не товстий; обличчя кругле, борода і вуса завжди поголені; ...волосся підстрижене по-козацькому, але зачесане назад; він не чорнявий і не білявий; ...риси обличчя звичайні; міміка і загальний вираз фізіономії виявляли відвагу, невеликі очі блищали енергією».
Тарас був невисоким на зріст. Коли потрапив у солдати, то писар засвідчив два аршина і п’ять вершків. На нинішні міри це один метр шістдесят два сантиметри. Дехто вважає, що тоді люди були нижчими, ніж зараз. Тому ріст Шевченка належав до середнього.
Сучасники відзначають його кремезність і добре здоров’я. Це до заслання. Волосся мав темно-русе, очі темно-сірі, дуже проникливі. Як і спостерігаємо на його портретах. Хоч дехто й твердить про сиві очі, про світлі, сірі і навіть зеленкуваті. Голос мав приглушений, трохи хриплуватий. Що, однак, не заважало йому дзвінкоголосо співати. Всі сходяться на тому, що співаком був неабияким і співав завжди, починаючи з дитинства. Співав сам і в компаніях... Любив Шевченко музику, сценічне мистецтво, часто ходив у театр.
Удачі був дуже веселої. Умів і любив жартувати, сказати гостре, дотепне слово. Дуже гарно розповідав усілякі історії, часто зі свого життя. Мова була багатою, образною, з залученням і пісенної народної творчості, і усної — казкових героїв, приказок, прислів’їв і т. д. Але міг бути і зовсім іншим: мовчазним, замкнутим, таким, що й слова за день не почуєш.
Ще одна риса — ніколи не брехав. Особиста чесність, порядність були, по-сучасному, стилем життя. І якщо хтось закидав йому про фальш, про те, що сказав неправду — спалахкував рум’янцем, дуже переживав, тривожився... Тобто щирість, безпосередність його були просто дивовижними.
У нього було особливе ставлення до природи, яку, як поет і художник, не лише любив, обожнював, а глибоко розумів. Його рідкісне обдарування народжувало чудові картини і пензлем і в поетичних творах Він любив усе живе, милувався картинами природи, особливо рідної України. Любив тварин, птахів безмежно.
Особливою поетовою любов’ю були діти. Дітям, де мешкав, купував цукерки і пригощав (такі випадки відомі в Києві). Коли приходив у гості, де були діти, приносив гостинці, давав гроші. З дітьми і сам був дитиною, одною безпосередністю, грався з ними мало не на рівних.
Варвара та Василь Репніни 1844 р. Яготин
Шевченко високо цінив дружбу, мав численних друзів. На дружбу відповідав дружбою, але, напевне, справжніх друзів у нього було небагато. 
Цікавим є видання «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» (Київ: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2014. — 280 с. з іл.), в якому проведено дослідження щодо приватного життя Шевченка. 
Ставлення до жінок було природним — теплим, захоплюючим, пронизаним глибоким співчуттям до нелегкої долі українок того важкого, трагічного часу. Рідній матері, сестрам, жінкам, дівчатам поет присвятив багато пройнятих любов’ю поетичних і прозових творів, живописних полотен.
У виданні «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» у розділі «Жінки в житті Тараса Шевченка» описані дослідження, що жінок, яким симпатизував та кохав Шевченко було 13: Оксана Коваленко — ще в дитячі роки, Дуня Гусиковська — в юнацтві, Маша — у часи студентства, а потім — Варвара Рєпніна, Глафіра Псьол, Ганна Закревська, Федося Кошиць, Забарджада, Агата Ускова, Катерина Піунова, Марія Максимович, Христина Довгополенко, Ликера Полусмак. Зустрілися вони поетові за різних життєвих обставин, тож, відповідно, і стосунки були різними. Шевченко ніколи не втрачав надії зустріти свою суджену, свою кохану, з якою він зміг би збудувати міцну родину. Особисте життя поета склалося так, що він залишився одиноким, хоч дуже мріяв про подружнє життя в останні роки. Як справжній чоловік про особисте життя ніде й нікому не розповідав.
Ганна Закревська
Ликера Полусмак
Щодо побуту, то Шевченко був невибагливим. Жив по-простому, до розкошів, до багатства ніколи не прагнув. Як глибоко віруюча людина, жив за Божими заповідями і задовольнявся тим, що посилала доля. На жаль, навіть власного житла не мав — помер безхатьком.
У виданні «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» в розділі «Помешкання та місця перебування Тараса Шевченка» авторства Юлії Єрмоленко й Наталі Оробченко, які слушно дійшли висновку, що природне бажання мати власне житло, облаштований побут позначилося в багатьох творах поета, написаних далеко від України й від першої оселі — тієї, де він народився й де минуло його дитинство. У цьому розділі детально простежено всі адреси, де мешкав Тарас Григорович аж до майстерні в Академії мистецтв, яка стала для нього останнім у житті притулком.
Хата, в якій пройшло дитинство малого Тараса
Музей "Заповіту" Т. Г. Шевченка.
Кімната будинку міського лікаря, де зупинявся Тарас Шевченко.
Улітку 1859 року після тривалих клопотань Тарас Шевченко приїхав в Україну з наміром оселитися тут. 13 липня 1859 року поет за доносом був заарештований біля села Прохорівки, а 30 липня його було доставлено до Києва. Генерал-губернатор І.І.Васильчиков після розмови з Т. Шевченком порадив йому якнайшвидше повертатися до Петербурга. Поки готувався дозвіл на виїзд, поета було передано на поруки священику Троїцької церкви о. Юхиму Ботвиновському. Не бажаючи жити в центрі міста, Шевченко вирішив підшукати собі квартиру і оселився на мальовничій київській околиці – Пріорці. Спогади про перебування Тараса Григоровича на квартирі у Варвари Матвіївни Пашковської були записані її сестрою Стефанією Крапивіною та надруковані 1875 року у петербурзькій газеті «Пчела».
Про останнє перебування Тараса Шевченка у Києві та про його життя на Пріорці писав перший біограф поета Михайло Чалий у книзі «Жизнь и произведения Тараса Шевченка» (Київ, 1882).
1989 року в будинку по вулиці Вишгородській, 5 було створено відділ Національного музею Тараса Шевченка – Меморіальний музей Т. Г. Шевченка.
В експозиції музею відтворено побут київської околиці другої половини ХІХ століття. Більшість речей, що експонуються в хаті, було передано мешканцями Пріорки, нащадками тих людей, які особисто зустрічалися з Тарасом Шевченком.
Неподалік від будинку досі росте 400-літній дуб, під яким, за спогадами сучасників, любив сидіти Т. Шевченко.
Меморіальний музей-будинок "Хата на Пріорці"
Меморіальний музей-будинок "Хата на Пріорці"
У розділі «Гроші душу холодять…» Надія Наумова розповідає про ставлення Шевченка до грошей, про що, зокрема, писав сам поет у листі до М. Щепкіна від 6 грудня 1858 року: «Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду».
Грошей у Шевченка майже ніколи не водилось, а якщо з’являлися, то тут же зникали. Як писав П.Зайцев: «…гроші його не тримались... коли були, то витрачав, не думаючи про наслідки, і часто нарікав на безгрішшя прокляте».
Поет і художник ніколи не мав статків. Нужду ж пізнав з дитинства. Дуже рано зоставшись сиротою, сам заробляв на хліб насущний, отримуючи за свій труд здебільшого натурою. Козачком у П. Енгельгарда Тарас не мав жодної платні — там його лише одягали й годували. Тільки за виконані на замовлення пана портрети одержував карбованця за кожен. У Ширяєва теж був на утриманні, тому в юності через відсутність грошей не раз зазнавав принижень. А коли вони в нього з’явилися, не мав досвіду, як керувати своїми статками. Повернувшись із заслання, Шевченко жив переважно випадковими заробітками: писав портрети на замовлення, продавав свої офорти. Загалом же, не був успішним у підприємницьких справах. Де б не жив, щоб не робив — завжди подавав милість нужденним. І подавав не копійки (хоч і тоді це були пристойні гроші), а давав п’ятдесят копійок, карбованця, червінця... А на другий день сам сидів без хліба, бо не було за що купити.
У розділі «Про свій одяг… турбувався дуже мало…» Надія Наумова зазначає, що у спогадах сучасників описано зовнішність поета й художника в різні періоди його життя, відомі й автопортрети та фотознімки Шевченка. Взагалі, він ніколи не був вибагливим до свого одягу, про що свідчать і його власні записи та спогади. Проте після сирітського «убогого», «голого» і «босого» життя у підлітка Тараса з’являється бажання справити собі одяг, чимось виділитись, він пошив собі шапку-конфедератку, чим привернув до себе увагу односельців. В юнацькі роки, його друг Сошенко у наведених вище спогадах говорить про зміну поведінки і зовнішності Тараса в період навчання в Академії мистецтв: «...познайомившись зі світськими людьми і роз’їзджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на ”comme il fautність». Навесні 1859 року Шевченко поїхав на Україну, де провів біля трьох місяців, з них два тижні у Києві. Тодішній київський фотограф, друг Шевченка Іван Гудовський зробив два знімки поета у своєму ательє на Хрещатику. На обох він сидить і на них добре видно одяг: на одному Тарас у білому парусиновому костюмі, тримає в руках палицю та світлий пуховий капелюх; на другому – в чорному сюртуку, білих штанях, на білій сорочці контрастно виділяється темний галстук.
У пам’яті багатьох земляків та киян, що тоді зустрічалися з поетом, залишився саме парусиновий костюм. Про нього пише перший біограф, друг Т.Г.Шевченка М.К.Чалий : «Оселившись на Пріорці, майже за містом, поет блукав стогнами богоспасаємого ґрада все в одному і тому ж парусиновому пальтечку, добре заношеному».
Після смерті поета його друзі описали всі речі, що перебували у цій майстерні в Академії мистецтв, серед яких і одяг: три суконних пальта чоловічих, один суконний сюртук, два жилети, фрак, чотири парусинових пальта і чотири таких самих панталон, парусинова жилетка, чоловічий малоросійський одяг – кобеняк суконний, свитка верблюжого сукна, бараняча шапка, два кожухи овечих, покритих сукном, два капелюхи пухових сірих, капелюх солом’яний чоловічий, картуз чорний, сорочок полотняних чоловічих –27, підштаників –7, носових хустинок –15, галстук білий бавовняний, вишитих сорочок –6, три пари чобіт, дві пари галош, рукавичок –7 пар, китайські туфлі (Тарас Шевченко. Документи...).
У розділі «Кулінарні смаки Тараса Шевченка» видання «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» Юлія Єрмоленко зазначила, що періоди дитинства й студентської молодості пов’язані у Тараса з постійним недоїданням, коли він перебивався з хліба на воду, але бували і в нього свята. При нагоді смачно поїсти, пробував всі страви і отримував задоволення від насолоди смаком. 
Улюбленими стравами Тараса Григоровича були:
- пісний борщ із сушеними карасями зі свіжою капустою та якимись особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим кропом (такою стравою його пригощали рідні, небагаті люди, які жили в Києві);
- вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки, пельмені, яких міг з’їсти сотню;
- телятина, баранина, сало, домашня ковбаса, смакував смажену качку з яблуками, гуску, смажену з капустою, смажену індичку, кренделі, бублики, пиріжки з грибами, котлети;
- риба - в його творах згадуються «лящі дніпрові», карасі сушені або «засмажені зі сметаною», судак і щука «міцно приправлена перцем», астраханська тарань;
- овочі: часник, цибуля, огірки, молода редька тощо;
- міцні напої - лафіт (червоне вино) і чихир, який любив додавати до чаю, лікер, різні наливки, джин, херес, горілку, пиво, мед, квас… Як не дивно, Шевченко вів богемний спосіб життя, адже спілкувався з найбільш освіченою мистецькою елітою свого часу, тому вживав вишуканий алкоголь – наприклад вина “Вдова Кліко” і ром.
- кава, чай. Кавою Тарас Шевченко захопився в Академії мистецтв. Кава піднімала тонус й підтримувала працездатність молодого студента-художника. Він настільки любив каву, що навіть досліджував її історію на українських землях. А цінність такого напою, як чай, Шевченко оцінив на засланні, де була дуже погана вода й часто відбувалися розлади травлення. Як гарний профілактичний засіб від простуди Шевченко любив й часто вживав чай з ромом. Смакував елітними китайськими та фруктовими європейськими чаями.
Шевченкові характеристики трапези: «увесистый обед», «лукулловский обед», «пообедал нараспашку», «борщом покуртизанил», «нелицемерно позавтракал», «пир», «пирушка», «бенкет», «чернеча вечеря», «фриштик».
Заклади в яких обідав або, як тоді казали в Києві, «столовався» Тарас Шевченко, зокрема в Петербурзі: «у Александра» , «у Смурова», «Палкин трактир», «у Вольфа» «у Клея», «у Бореля» , «у Смирнова» (там поет ласував устрицями («Щоденник»). (А.Лазаревський «Встречи с Т.Г.Шевченко в Петербурге»).
Шевченко високо цінував обід у колі друзів-однодумців, гарне товариство з приємною бесідою. Любив сам пригощати, особливо дітей солодощами — цукерками, шоколадом, льодяниками, тістечками, печивом, бубликами, горіхами, яблуками тощо. Усе життя Шевченко їв із чужого посуду, пив із казенних склянок та чашок. Наприкінці життя власними в нього були срібна чайна ложечка, три каструлі й самовар.
За матеріалами наукових співробітників Меморіального музею Т. Г. Шевченка "Хата на Пріорці" та кналу YouTube Константина Грубича "Чим смакували титани":
Немає коментарів:
Дописати коментар