Міжнародний день рідної мови

Зустріч з письменницею Вірою Свистун

Напередодні Міжнародного дня рідної (материнської) мови наша бібліотека організувала зустріч для учнів 3-х класів Ліцею №149 з українською поетесою Вірою Свистун.

Письменниця презентувала дітям свою поетичну збірку «Теревені» та віршовану казку «Жилибули». Фактично це був справжній урок української мови для маленьких дітей. Урок незвичайний, з іграми, читанням вголос, загадками, розмовами, подарунками.

Цікаво, що в своїх творах письменниця використала фразеологізми, які вдало підкреслили унікальність української літературної мови.

Фразеологізми з книжок письменниці Віри Свистун.

Позаочі дременути – втекти невідомо куди.

Намастити салом п’яти – приготуватися до втечі.

Хапати дрижаки – замерзнути, трястись від холоду.

Решетом носити воду – робити дурну роботу.

Писати по воді – робити щось сумнівне.

Мити кості – ширити чутки, пліткувати.

Змести наїдки – швидко з’їсти все, що на столі.

Зробити великі очі – виявити подив, здивуватися.

Збити оскому – втратити зацікавленість, охолонути до чогось.

Купатися в любові – бути щасливим і коханим.

Шамо Ігор Наумович - киянин "на всі сто"

Музичне знайомство до 100 років з дня народження

21 лютого 1925 року народився Ігор Наумович Шамо - видатний український композитора заслужений діяч мистецтв, Народний артист України, Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. 

Почесний громадянина міста Києва (1925-1982) Ігор Шамо – автор трьох симфоній, фортепіанних творів, музики до 43 кінофільмів та понад 300 пісень.

Без перебільшення його можна назвати одним з найпопулярніших українських композиторів ХХ століття.

Життя та творча діяльність Ігоря Шамо пов’язані з містом Києвом, де він народився та здобув початкову загальну і музичну освіту у Київській спеціальній музичній школі-десятирічці імені М. В. Лисенка,

 а у 1951 році закінчив консерваторію за класом композиції професора Б. М. Лятошинського (1946–1951). 

Батько Ігоря був директором аптеки, мав гарний музичний слух, грав на трубі. Шамо-старший добре знав історію Києва, любив місто і передав це синові. Мати була домогосподаркою.

Ігоря Шамо був людиною багатогранною та обдарованою, адже працював композитор у найрізноманітніших музичних формах і жанрах. Його твори були в репертуарі солістів, камерних та симфонічних оркестрів, хорів, ансамблів тощо. Шамо сам був чудовим піаністом, тому створював яскраві й цікаві для виконання композиції. 

Шамо із задоволенням писав музику до кінофільмів і театральних вистав. Він був музикантом, який міг написати музику терміново під замовлення. Цікаво, що славнозвісний гімн рідному місту "Києве мій" він разом з Дмитром Луценко написав за одну ніч у 1962 році. Вперше пісню виконав Юрій Гуляєв, яка практично майже одразу й упродовж 40 років була неофіційним, а з 2014 року стала офіційним гімном столиці.

Ігор Наумович прекрасно знав місто і був закоханий в нього. Але це була не просто любов до міста, в якому народився і жив, він цікавився його історією, знав кожну вуличку, кожну площу, парк, кожний цікавий куточок міста. З задоволенням проводив авторські оригінальні екскурсії для друзів і колег. Це було його місто і почувався в ньому він комфортно.

Без пісень Ігоря Шамо неможливо уявити пісенну палітру України. Але він мав ще талант до малювання, ліпив, займався різьбярством і навіть створив колекцію шийних хустин і беретів.

Прожив Ігор Наумович у Києві все життя, де й помер у 1982 році

У 2016 році бульвар Давидова на Русанівці було перейменовано на бульвар Шамо. На будинку №8 по вулиці Костьольній, де мешкав Шамо, встановлено меморіальну дошку на його честь.

А ще ім’я композитора носить дитяча музична школа №7, що розташована на Чоколівському бульварі, 25.

Більше про музиканта можна прочитати за посиланням:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D0%BC%D0%BE_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

 

"Де впаде сотня, стануть мільйони"

Відеопрезентація книжкової виставки

20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам'ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні.

Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше людей – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013-2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності й територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Пропонуємо до вашої уваги віртуальну книжкову виставку до Дня героїв Небесної сотні - прозові, поетичні твори сучасних українських авторів та спогади очевидців подій на Майдані під час Революції гідності 2013-2014 рр.:

https://youtu.be/6Ckc4yQMGbk?si=2XiMaA5zFabYKd_r

Міжнародний день дарування книг

 

14 лютого Міжнародний день дарування книг! Тож наша бібліотека оголосила благодійну акцію, яка триває до кінця лютого. Долучитися до добрих справ було просто. Всі хто мав книги, які вже прочитали, і не планував до них повернутись, приносили їх в бібліотеку. Радіємо, коли наш фонд поповнюється якісною українською літературою!

Дякуємо всім, хто долучився до нашої акції! 

"Дівчина з горішком"

Майстер-клас

Майстер-клас напередодні Дня Святого Валентина, який працівники бібліотеки ім. М.Реріха провели для учнів 3-а класу Спеціалізованої школи 149 був цікавим і навіть дещо магічним. Створити справжній оберіг - ляльку-мотанку було для хлопчиків і дівчат справою незвичайною, тож кожний доклав зусиль, а головне загадував бажання. Про що мріють наші діти сьогодні? Неважко здогадатись! Нехай "дівчина з горішком" допоможе здійснити їх. Цього дня діти прийшли в бібліотеку з подарунками - книжками до Дня дарування книг!

"Базавлуцька угода"

Історичний екскурс

Україна і Крим тісно пов’язані між собою історичним минулим. Мирні і союзні відносини між українськими козаками і кримськими татарами почали виникати ще на початку XVI століття.

3 січня 1625 року був укладений перший в історії військово-політичний союз союз між Запорозькою Січчю та Кримським ханством – Базавлуцька угода! Зі сторони запорожців документ підписав видатний полководець, засновник гетьманської династії Михайло Дорошенко (1570-1628).

Згідно з договором, обидві сторони зобов'язувалися, по-перше, не завдавати одна одній ніяких «кривд», «шкод» і «зла», а також застосовувати суворі покарання до порушників миру – підлеглих своїй владі людей. По-друге, у разі збройного нападу на одного з учасників договору інший повинен був надати йому військову допомогу всіма наявними силами.

За часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного Військо Запорозьке набуло ознак справжньої держави: мало найкращу в Європі армію, взяло під опіку православну віру, відродивши Київську митрополію, закріпилося на українських землях і почало підписувати міжнародні угоди. Михайло Дорошенко, як побратим Сагайдачного, був його послідовником у державних справах. Хоча договір виявився неефективним в силу історичних реалій, Запорозько-кримський договір знаменував якісно новий момент у дипломатичній практиці запорожців.

Базавлу́цька Січ — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1593–1638 роках. Січ розташовувалася на острові Базавлук, біля нинішнього села Грушівка, де до Дніпра впадали три річки — Базавлук, Підпільна і Скарбна. Територія острова знову відкрилася після затоплення у липні 2023 року. Найближче сучасне місто - Покров, 10 км. на північ.

За матеріалами:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A1%D1%96%D1%87

https://biblio.lib.kherson.ua/bazavlutska-ugoda.htm

Павло Горобець - "майстер пейзажної мініатюри"

Художнє знайомство до 120 років з дня народження

Горобець Павло Матвійович - український живописець, пейзажист, педагог, член Національної спілки художників України (з 1945 року).

Народився 15 січня 1905 року у місті Полтава. Навчався у Полтавській художній студії в 1922-1926 роках, у Харківському художньому технікумі в 1928-1932 роках. Вчителями за фахом були М. Андрюшин, С. Федотов, Г. Цісс, М. Бурачек. Працював у галузі станкового живопису, графіки, художньої критики.

З 1964 до 1974-о обіймав посаду директора Полтавського художнього музею, де почав працювати ще з 1946 року. Брав участь в республіканських виставках з 1926 року. Персональні виставки: у Полтаві (1946-1947, 1956, 1958, 1963, 1965, 1967, 1973), у Харкові (1964).

Серед численних живописних робіт невеликі ліричні краєвиди Полтавщини, річки Ворскли. Пейзажам художника притаманний тонкий ліризм, задушевність, любов до природи рідної Полтавщини. Підсумком його творчості стала персональна виставка у Києві (1973) та посмертна у Полтаві (1975).

Твори зберігаються у музеях Полтави, Києва, Харкова, Львова, Миргорода, Миколаєва, Тбілісі.

Помер митець 25 жовтня 1974 року.

"Осінь приходить"

"Вечір в полі"

«Круті береги»

"Вечір на Ворсклі"

"Луга квітнуть"

"Бузок"

Глієр Рейнгольд Моріцович

Музичне знайомство до 150 років з дня народження

11 січня 1875 року у Києві народився видатний композитор ХХ століття Рейнгольд Моріцович Глієр.

Життєвий та творчий шлях:

☝Батьки композитора мали німецько-польське коріння та походили з невеличкого саксонського містечка Клінгенталь. Майбутній композитор народився на київській Бессарабці третьою дитиною в багатодітній родині.

☝Свого часу, дідусь композитора переїхав до Києва та купив будинок на вулиці Басейній, 6, відкривши там майстерню з виробництва духових музичних інструментів. Сімейну справу продовжив батько композитора, який хотів, щоб і юний Рейнгольд займався родинним ремеслом.

☝Хлопчика значно більше цікавила музика, яку відтворювали інструменти, ніж процес їх виробництва. Батьки не поділяли захоплення сина, тому під час навчання у Другій Київській гімназії, хлопчик потайки бере уроки гри на скрипці у одного старенького скрипаля-аматора, а згодом у студентів.

☝У 1891 році Рейгольд Глієр вступив до Київського музичного училища, де його викладачем був відомий скрипаль О.Шевчик.

Музичне училище, з 1913 Київська консерваторія

 В цей період в Києві відбувся виступ знаменитого композитора Петра Чайковського, який диригував свій видатний твір «Увертюра 1812 рік». Молодий Глієр був настільки вражений, що прийняв рішення неодмінно стати музикантом.

☝Після закінчення училища юнак продовжив свою музичну освіту в Московській консерваторії.

☝Після закінчення з золотою медаллю консерваторії, молодий композитор у 1913 році повернувся до Києва для викладання композиції у новоствореній Київській консерваторії, а за рік став її директором.

☝За роки роботи у Києві Глієру вдалося створити не лише власну композиторську школу, з якої вийшли два найяскравіших представники української музики першої половини ХХ століття - Борис Лятошинський та Левко Ревуцький, але і значно активізувати мистецьке життя нашого міста.

☝Велику увагу композитор приділяв українській тематиці: написав симфонічну поему за мотивами поезії Тараса Шевченка, музику за його творами «Гайдамаки» та «Іван Гус», розпочав роботу над симфонічною картиною-балетом «Запорожці». В останні роки життя звертався до творчості Миколи Гоголя, працюючи над балетом «Тарас Бульба».

☝У творчій спадщині композитора понад 500 творів, зокрема 7 балетів, 5 опер, понад 20 симфонічних композицій, близько 150 романсів та вокальної лірики.

☝Його ім’я носить Київське музичне училище (зараз Муніципальна академія музики імені Р.М.Глієра), а також вулиця у Святошинському районі міста.

☝Із концертами Глієр виступав до кінця життя, останній пройшов в міському Будинку вчителя 30 травня 1956 року за 24 дні до смерті. Композитор вважав за краще їздити в найглухіші куточки країни, сприймаючи це як важливу просвітницьку місію.

☝23 червня серце митця зупинилося назавжди, похований на Новодівичому кладовищі у Москві.

☝Своїм життєвим кредо Рейнгольд Глієр вважав:

«Композитор зобов’язаний вчитися до кінця своїх днів, удосконалювати свою майстерність, розвивати та збагачувати своє світосприйняття, йти вперед та вперед…»