День в історії

  

Інформування, цікаві факти та перегляд художнього фільму "Черкаси"



☝В 2023 році День Військово-Морських Сил Збройних Сил України (День флоту України, День Військово-Морських Сил України) припадає на 2 липня.
До складу ВМС ЗСУ входять: надводні сили, морська авіація і артилерія, морська піхота, військово-морські бази, військовослужбовці частин забезпечення та ін.
☝В цей особливий день дякуємо всім військовослужбовцям ВМС ЗСУ, які й сьогодні самовіддано захищають незалежність нашої держави.
☝Відродження військово-морського потенціалу держави є однією з цілей оборонної реформи, в даний час Україна розвиває військово-морське співробітництво з державами-членами НАТО і ЄС.

Пропонуємо до вашої уваги цікаві факти про ВМС України

☝18 січня 1992 року особовий склад 3-ї школи водолазів Чорноморського флоту в Севастополі під керівництвом капітана 3-го рангу Олександра Клюєва склав присягу на вірність українському народу. Це був перший підрозділ колишньої Радянської Армії, який приніс присягу Українським ВМС.

☝21 липня 1992 року сторожовий корабель СКР-112 з піднятим прапором України перейшов із Криму до Одеси. З метою змусити екіпаж СКР-112 відмовитися від присяги на вірність українському народу, РФ переслідувала СКР-112 із залученням сторожового корабля, двох протичовнових літаків Бе-12 та інших кораблів та особового складу.

☝Першим командувачем ВМС із 1992 по 1993 рік був віцеадмірал Борис Кожин. Перший раз День ВМС відзначили у Севастополі 1997 року.

☝Багатонаціональне навчання "Сі Бриз" відбувається щорічно в Україні з 1997 року. Співорганізаторами навчань є Україна та США.

☝У 2011 році першим підрозділом ЗСУ, який вступив на бойове чергування у складі бойової тактичної групи ЄС HelBRoC, став підрозділ першого окремого батальйону морської піхоти ВМС.

☝У складі ВМС до вторгнення Росії проходили службу 15470 осіб, на озброєнні знаходилися п'ять корветів, один фрегат, три тральники, два десантні кораблі, підводний човен, 49 допоміжних кораблів і 35 літаків.

☝У 2014 році, під час анексії кримського півострова, Україна втратила близько 85% кораблів свого флоту, ключові військово-морські бази та розвинену інфраструктуру на території півострова. Штаб ВМС України передислокувався на територію Одеси.

☝У 2016 році Марина Каналюк уперше за всю історію ВМС стала капітаном першого рангу серед жінок. Вона не зрадила присягу під час окупації Криму.

☝У 2018 році в Одесі під час урочистих заходів з нагоди Дня ВМС до складу національного флоту включено 4 броньовані артилерійські катери: Вишгород, Лубни, Кременчук та Нікополь.

☝У листопаді 2019 року на патрульних катерах Island США підняли український та прапор національних ВМС. Старобільськ та Слов'янськ – катери, передані Україні американцями у рамках військової допомоги.


Запрошуємо до перегляду повнометражного художнього фільму "Черкаси" режисера Тимура Ященка. Фільм заснований на реальних подіях весни 2014 року. Однойменний мінний тральщик, заблокований російськими військами в бухті озера Донузлав під час анексії Криму, три тижні чинив опір ворогу і став єдиним із 9 українських кораблів, що не спустив державний прапор.
Консультант проекту – реальний командир тральщика Юрій Федаш. До акторського складу також увійшли справжні моряки, які брали участь в обороні корабля.

Фільм момна подивитися за посиланням:


20 червня - Всесвітній день біженців


Кожного року, 20 червня, мільйони людей по всьому світу відзначають Всесвітній день біженців. Цей день присвячений підтримці та визнанню мільйонів людей, які були примушені залишити свої домівки через війну, конфлікти, переслідування або природні катастрофи. Він нагадує нам про необхідність захищати права та надавати допомогу людям, які опинилися в скрутному станищі.

Війна в Україні – 
одна з наймасовіших криз вимушеного переселення в історії ООН!

Рік тому Україну через військову агресію з боку російської федерації накрила хвиля руйнувань і людських страждань у масштабах, небачених у Європі впродовж трьох поколінь. Мирні міста і села ворог стирав з лиця землі ракетами і бомбами. Українці пройшли за цей період нелюдські випробування: узимку під час бомбардувань важливих об’єктів цивільної інфраструктури — ТЕЦ, електростанцій, мерзли у підвалах, лікарі оперували при свічках і без анестезії, літні люди залишились без життєво необхідних лікарських препаратів. В умовах війни особливо страждали діти. Багато жінок з дітьми вимушені були емігрувати в дружні країни, які протягли руку допомоги постраждалим.

Цього року Україна зіштовхнулася з ще одним актом вандалізму з боку ворога - руйнацією Каховської ГЕС. Небачена катастрофа XXI ст. знищила тисячі осель, вбила десятки тисяч тварин, постраждала екосистема затоплених регіонів. Це спонукало до нової хвилі еміграції біженців.

Важливо пам'ятати, що біженство - це глобальне явище, що стосується кожної країни. Всі ми маємо зрозуміти, що ніхто не вибирає бути біженцем. Це становище є результатом різних складних обставин: хто тікає від конфліктів чи переслідувань, хтось від віськової агресії, щоб зберегти життя. Підтримка біженців і надання їм допомоги - це не тільки акт гуманності, але і моральний обов'язок кожного з нас.


У Всесвітній день біженців відбуваються різноманітні заходи, які висвітлюють цю проблему та мають на меті допомагати постраждалим.

20 червня о 12:00 відбудеться брифінг на тему: «Українські біженці: виклики та допомога з боку ООН».
Організатори: Медіацентр Україна — Укрінформ.
Спікерка: Кароліна Ліндхольм Біллінг - представниця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.


Історія: Всесвітній день біженців проголошено Генеральною Асамблеєю ООН у 2000 році. Щорічно, 20 червня, Організація Об’єднаних Націй, Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та громадянські спільноти у всьому світі проводять заходи, щоб привернути увагу громадськості до мільйонів біженців та внутрішньо переміщених осіб.



4 квітня - День створення НАТО

Інформування до Дня створення НАТО



НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organisation) – Організація Північноатлантичного договору – міжнародна організація, створена 4 квітня 1949 року для колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки згідно з принципами 51 статті Статуту ООН для забезпечення миру та стабільності після двох руйнівних світових війн.
     НАТО – це міжнародна міжурядова організація, військово-політичний союз держав Півничної Америки і Європи, які прагнуть досягти мети Півніноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949. 
    У відповідності до статутних документів Альянсу, головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв'язання суперечок та підтримує ці цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, що поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи і Північної Америки. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні.

Хто є членами НАТО? 


     На сьогодні членами НАТО є 30 країн: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Болгарія, Словаччина, Словенія, Албанія, Хорватія, Чорногорія та Північна Македонія. Ще шість країн, серед яких Швеція, Фінляндія, Грузія, Австралія, Йорданія та Україна є партнерами НАТО у Програмі розширених можливостей.

     Генеральний секретар Єнс Столтенберг

     ☝Які цілі НАТО?

Нині, у XXI, столітті перед Альянсом постає цілий комплекс стратегічних цілей та завдань, які докорінно відрізняються від колишніх, зокрема подолання наслідків поділу Європи за часів «холодної війни», зміцнення демократії в країнах Центральної та Східної Європи.
Мова йде про боротьбу зі зброєю масового знищення, тероризм та країни із нелегітимними режимами, в яких може виникнути спокуса застосувати таку зброю або передати її терористам. Щоб зберегти свій авторитет і довіру громадськості країн всього світу, не тільки Заходу, Альянс повинен протистояти цим загрозам і відповідати на нові виклики.

☝Які цінності захищає Альянс?

На сьогодні НАТО продовжує залишатися практично єдиною дієвою та високоорганізованою інституцією колективної безпеки, діяльність якої ґрунтується на високих стандартах у сфері захисту прав людини, демократизації суспільства, рівня розвитку економіки й соціальних надбань та військових стандартів.

Правова основа існування та діяльність НАТО

☝ Північноатлантичний договір – головний документ Організації, який відповідає вимогам Статуту Організації Об’єднаних Націй та є легітимним міжнародним договором.

Країни-члени взяли на себе зобов’язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно забезпечувати основу для колективного воєнного планування.

Договір про створення НАТО забезпечує рамки для консультацій між країнами членами, коли одна з них відчуває, що її безпека знаходиться під загрозою.

Договір проголошує, що кожна європейська держава, котра здатна втілювати у життя принципи цього Договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні може бути запрошена до членства в Альянсі.

Належність до європейської цивілізації є прагненням багатьох країн, у тому числі і України. Євроатлантична інтеграція означає для України більше; ніж просто стати членом системи колективної безпеки – це включення в євроатлантичний простір безпеки з країнами; з якими ми поділяємо загальні цінності та принципи.
     ☝ Курс на вступ до НАТО закладений в Конституції України!

За джерелами сайтів:



Книги з фонду бібліотеки:



Україна між Сходом та Заходом. Апокаліпсис чи модель майбутнього?У пропонованій широкій увазі читачів збірці опубліковано есе переможців та частини учасників конкурсу "Україна між Сходом та Заходом: апокаліпсис чи модель майбутнього?", проведеного Центром східно-західних студій Регенсбурзького університету "Європеум" у співпраці з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка в листопаді-грудні 2014 року. Автори есе висвітлили своє бачення того, як розвиватимуться події в Україні та якою можна уявити в різних суспільних сферах модель існування України між Росією та Європою з урахуванням інтересів і потреб усіх сторін.Видавництво "Самміт-Книга", 2015 р.


Євген Марчук "На шляху до НАТО"
В книзі зібрано статті, виступи у Верховній Раді, на міжнародних і національних форумах, в друкованих та електронних ЗМІ щодо відносин України і НАТО за період з 1999 по 2016-й роки відомого державного діяча Євгена Марчука. 
Видавництво: «Київ — Париж — Дакар», 2016 р. 




10 грудня 2020 рік

" Я маю право знати"
(Всеукраїнський тиждень права 7 - 13 грудня)

10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує цивільні та політичні права і свободи особистості - рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші. 

У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх раси, статі, мови, релігії тощо. 

В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини. 

І хоча положення Декларації мають рекомендаційний характер, наразі її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів стосовно прав людини укладених з 1948 року. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила «Міжнародний пакт про громадянські й політичні права» та «Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права», які разом із Загальною декларацією прав людини склали Міжнародний біль про права людини. Україна ратифікувала ці пакти в 1973 році. 

У 1950 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 10 грудня Днем прав людини з метою залучення уваги людей в усьому світі до Загальної декларації прав людини як до загального ідеалу для всіх людей і народів. Нині чимало країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції. 

Цьогорічна тема Дня - «Молодь постає на захист прав людини». Як зазначають в ООН, ця тема повинна продемонструвати як молоді люди по всьому світу виступають проти расизму, мови ненависті, булінгу в школах, дискримінації, зміни клімату. 





2 вересня 2020 рік


Завершення Другої світової війни: як це було? 

(до 75 років закінчення Другої світовой війни) 
Підписання капітуліяції Японії на лінкорі «Міссурі» 2 вересня 1945 р. За столом - українець Кузьма Дерев'янко

   Друга світова війна (01.09.1939 – 02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт в історії людства у ході якого загинуло за різними оцінками від 50 до 85 мільйонів людей. У війні взяло участь понад 60 країн, безпосередню участь у бойових діях брали понад 100 мільйонів осіб. 
    Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року вторгненням Німеччини до Польщі, і в Європі завершилася 8 травня 1945 року, саме в день керівництво Вермахту підписало акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Але військові дії тривали ще кілька місяців в Азії. Друга світова війна завершилася повністю і остаточно, коли 2 вересня 1945 року в 9:04 на борту американського лінкора "Міссурі" в Токійській затоці міністр закордонних справ Японії Мамору Сігеміцу, начальник Генштабу генерал Йосідзіро Умедзу, верховний головнокомандувач союзних військ генерал армії США Дуглас Макартур, радянський генерал-лейтенант Кузьма Дерев'янко, адмірал флоту Великобританії Брюс Фрейзер та представники інших союзних держав від імені своїх урядів підписали Акт про беззастережну капітуляцію Японії. 
    За результатами війни було створено ООН, де Україна виступила однією із засновниць та сформовано сучасну систему міжнародних відносин. 
    Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі. 
     Ця дата дає можливість оцінити внесок Українського народу в перебіг і завершення цієї війни, підсумувати її масштабні спустошливі наслідки для України, а також винести життєво важливі уроки не тільки для нашої держави, а й для всіх країн світу!





16 липня 2020 рік

Історичні реалії: День проголошення незалежності України!



16 липня 1990 року Верховною Радою Української РСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України! 


18 червня 1991 року внесено відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, унаслідок чого у переліку святкових днів з'явився запис: «16 липня — День незалежності України». 

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України , який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України 

20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». 

У ній зазначено: Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року,
Верховна Рада України постановляє:
1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність. 



26 березня 2020 рік


День Національної гвардії України

Сучасна Національна гвардія України - підрозділ, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України та має правоохороні функції, була створена 12-го березня 2014-го року Законом України «Про Національну гвардію України». До її складу увійшли внутрішні війська України, добровольці і патріоти, що стали на захист народу і державності України в один з найважчих моментів у новітній історії країни, посягань на її цілісність і суверинитет.


Україна - унітарна держава і це вибір народу. Цілісність і єдність багатонаціонального українського суспільства, повага прав і свобод людини, дотримання законності та правопорядку, традиції активних і здорових народних ініціатив - запорука життя і процвітання держави, її цінності та національна ідея.

На захист цих цінностей покликана еліта українського суспільства - Національна гвардія України.

18-го березня 2015-го року, ураховуючи значення та роль Національної гвардії України у виконанні завдань із забезпечення державної безпеки та оборони держави, захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку, Президентом України був підписаний Указ № 148/2015, в якому День Національної гвардії України встановлюється як офіційне профільне свято, яке тепер щорічно відзначається 26-го березня. Цим же Указом визнається таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 26-го березня 1996-го року № 216 "Про День внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України".


В цей День ми вітаємо гвардійців і їх родини! Бажаємо їм Божого благословення, високого професіоналізму, здоров’я і стійкості!








22 січня 2016 рік 

День Соборності 



Однією з найважливіших історичних дат для України є 22 січня. 
Український історичний календар 22 січня містить дві знаменні події: проголошенням 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради незалежності Української Народної Республіки та рівно за рік – Універсалом Директорії Української Народної Республіки – об’єднання УНР і ЗУНР в одну суверенну державу. Ці події є одними із найважливіших в історії Української революції 1917 – 1921 років і загалом історії України XX століття. 
     IV Універсал Української Центральної Ради став логічним завершенням складного розвитку українського визвольного руху доби революції, що розпочався в березні 1917-го й упродовж одного року пройшов еволюцію від культурницьких вимог, ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення необхідності власної незалежної держави. Водночас, на проголошення незалежності лідерами Української Центральної Ради значний вплив справили зовнішні обставини – відбиття збройної агресії більшовицької Росії, а також переговори в Брест-Литовську про мирний договір УНР з країнами Четвертного союзу. 
    "Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежності України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили", – відзначав під час засідання українського уряду 26 грудня 1918 року "соціаліст-революціонер" Микита Шаповал. 
     Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року. Ухвалили його пізно вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради. Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами. 
     Проголошенню IV Універсалу передував виступ голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського: "Високі збори!.. Народ наш прагне миру. І Українська Центральна Рада доложила всіх зусиль, щоб дати мир негайно. Але петроградське правительство, Совіт народніх комісарів, оголошує нову "священну війну", а з другого боку, це правительство насилає своє військо, червоногвардійців та більшовиків на Україну і веде з нами братовбивчу війну. Щоб дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну, Українська Центральна Рада постановила не відкладати до Установчих зборів ті справи і в цій цілі Українська Рада вже з 9 січня відбувала перманентне, безперервне засідання аж до цього часу і постановила важну річ – видати оцей Універсал". 
     Голосували за епохальний для України документ поіменно. Із 49 членів Ради, що брали участь у ньому, "за" було 39, "проти" – 4, "утрималось" – 6 осіб. 
   Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною державою. 
    Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 року проголошено Західно-Українську Народну Республіку. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька делегація (до складу якої входили Осип Назарук і Володимир Шухевич). Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками. 
   Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові "передвступного" договору між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський. 
  22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах "Універсалі соборності", зокрема, відзначалося: "Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка". Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України. 
   За законом "Про форму влади на Україні" від 28 січня 1919 року голова Української національної ради ЗУНР Євген Петрушевич мав увійти до складу Директорії УНР. ЗУНР отримала нову назву Західна область Української Народної Республіки (далі – ЗОУНР). Їй гарантувалася територіальна автономія. Гербом ЗОУНР став тризуб замість лева. Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР Лонгина Цегельського призначили першим заступником міністра закордонних справ УНР. Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі створенням єдиної української держави, повинні були спільні Установчі збори. Утім, завершити цей процес завадила окупація українських земель. 
  Акт злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. 
   Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів. 
   Упродовж багатьох десятиліть Акт злуки 22 січня 1919 року залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.8 році та проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР), коли в Україні відзначається День Соборності. Заходи з цієї нагоди розпочинають ювілейні вшанування в рамках Року Державності України відповідно до зазначених дат. 
   Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, – духовну консолідацію всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави. 
   Під час радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці “контрреволюційні свята” стерли із суспільної свідомості. Однак, пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. День 22 січня там урочисто відзначався як свято незалежності та соборності Української держави. 
   Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в м. Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців, в якій взяли участь понад 30 тис. осіб, що з’їхались до столиці Карпатської України. 
   У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії. 26 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України. 
  Відповідно до Указу Президента України "Про відзначення у 2016 році Дня Соборності України" від 30 грудня 2015 року № 731 з метою подальшої консолідації суспільства навколо ідеї єдності держави, виховання у громадян патріотизму та гордості за героїчне минуле і сьогодення Українського народу до дня проголошення в 1919 році Акта злуки УНР і ЗУНР у країні відбудуться урочистості, в тому числі – й тематичні заходи у бібліотеці. (просимо слідкувати за подальшими анаонсами) 


За джерелами сайту: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/49408/ 


25 жовтян 2015 рік

Україна без’ядерна/ядерна


1991 - Верховна Рада України ухвалила заяву про без'ядерний статус України. 

У заяві зазначено, що розміщення ядерної зброї на території України є тимчасовим явищем, і закладено правові основи та механізми ліквідації ядерної зброї

Уже 19 років пройшло від того часу, як Україна завершила процес передачі Російській Федерації стратегічних ядерних боєприпасів. В останній день травня 1996 року Україна виконала ще один пункт плану добровільної відмови від ядерної зброї та тісно пов’язаного з ним скорочення стратегічного ракетно-ядерного озброєння. Процес цей був болючим і травматичним для багатьох військових та інженерів ракетної галузі, але це була жертва, яку Україна мусила сплатити в обмін на свою незалежність. Є тепер і ті, хто вважає відмову від ядерного статусу фатальною помилкою, оскільки країни -«члени ядерного пулу», на їхню думку, не виконують своїх зобов’язань перед Україною.


Мир в обмін на ракети

Радянський Союз припинив своє існування у турбулентності перебудовних процесів, що закономірно прийшли на зміну кільком десятиліттям застою та стагнації. Україна виявилася морально готовою (попри чи завдяки постійним репресіям радянської системи) до здобуття незалежності. Однак у хаосі переходу до нової системи світової безпеки, на зламі стереотипів мислення, Україні довелося «заспокоїти» і Захід, і Схід ціною відмови від свого ядерного статусу. Захід боявся , що «замість однієї ядерної держави буде п’ятнадцять», а Росія спочатку навіть чути не хотіла про можливість створення Україною своїх Збройних Сил. Більше того, з Кремля та його кулуарів почали звучати територіальні претензії до України та прямі погрози.
Ось цитата зі статті у «Независимой газете» від 24 жовтня 1991року: «…газета «Московские новости» …на первой полосе опубликовала информацию из кулуаров российского руководства, что обсуждался превентивный ядерный удар по Украине. Ельцин сказал, что он обсуждал эту возможность с военными…». Стає очевидним, що Леонід Кравчук у тій ситуації робив вибір між війною і миром, між «югославським варіантом» розвитку подій і спробою «цивілізованого розлучення».
Декларація про держаний суверенітет від 16 липня 1991 року проголошувала намір України «стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».

Міжнародні гарантії безпеки України

24 жовтня 1991 року Верховна Рада України виступає із Заявою, у якій, зокрема, зазначається, що «Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, що розташовані на території Української держави».
А далі були домовленості у Мінську та Алма-Аті, що лягли в основу підписання угоди щодо стратегічних сил від 30 грудня 1991 року. Ця угода містила зобов’язання країн-учасниць сприяти ліквідації ядерної зброї у в Україні, Білорусі та Казахстані і зобов’язання до липня 1992 року звезти тактичну ядерну зброю на бази для розкомплектації під спільним контролем. Також сторони погодилися з переміщенням ядерної зброї з Білорусі, Казахстану та України на територію Росії.
Тактичну зброю з території України вивезли вже у травні 1992-го, а стратегічне озброєння Україна була готова передати тільки після отримання компенсацій та гарантій безпеки з боку США та Росії. Таку угоду підписали у 1994 році і парламент України її ратифікував. Остаточні крапки над «і» поставив у грудні цього ж року будапештський Меморандум. Цей документ від 5 грудня 1994 року, підписаний Україною, США, Росією та Великою Британією, містить гарантії суверенітету та безпеки України, як країни, що добровільно відмовилася від ядерного статусу й приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Немає ядерних зарядів – навіщо ракети-носії?!

Після приєднання України до ДНЯЗ Україна фактично не лише відмовилася від ядерного озброєння, що базувалося на її території, а й задекларувала неможливість використання ракет-носіїв цих ядерних зарядів. Як свідчить у своїй книзі «Без права на покаяння» провідний фахівець у сфері безпеки та стратегічних озброєнь Володимир Горбулін, справа полягала у тому, що ядерні заряди не проектувалися, не вироблялися і не «розряджалися» в Україні. А ракети-носії (чотири покоління з 1959 по 1988) натомість проектувалися КБ «Південним» та виготовлялися на Південному машинобудівному заводі у Дніпропетровську. Та у 1993 році Україна підписала Лісабонський протокол до Договору про стратегічні наступальні озброєння (СНВ-1), який зобов’язує рівномірно знищувати ядерні заряди та їхні носії. Тож ядерні боєзаряди віддали Росії ще у 1996 році, а остання шахтна пускова установка міжконтинентальних ракет SS-24 була знищена через 5 років після того. Самі ж ракети у розібраному стані досі зберігаються у Павлограді.
Тепер у останньому місці базування міжконтинентальних ракет SS-24 під Первомайськом діє Музей ракетних військ стратегічного призначення і кожен охочий може спуститися під землю на глибину 155 метрів і на власні очі побачити командний пункт, здатний функціонувати автономно ще 45 діб у разі ядерної війни. Відвідувачі можуть побачити ракету Р-12 (головний стримуючий фактор у Карибській кризі 1961 року) та РС-20 (SS-18 «Satan»). Також у Музеї виставлені зразки ракетних двигунів, зразки спеціальних автотягачів та макети ядерних боєголовок. Досі аж дух захоплює від усвідомлення того, яких вершин здатний сягати людський розум.

Росія порушує будапештський Меморандум
Розмови про поновлення Україною її ядерного статусу на повний голос почали звучати після російсько-українського конфлікту навколо коси Тузла. Потім чи не кожен рік давав нові приводи для подібних роздумів та заяв. Фактично, усі українські президенти, включаючи нинішнього, як гаранти суверенітету держави, ставали об’єктами повчань з боку Кремля.
Неослабний «газовий диктат» з боку Росії прямо порушує ІІІ пункт будапештського Меморандуму, який виключає можливість будь-якого економічного тиску з боку ядерних держав на Україну.
Володимир Горбулін, як безпосередній учасник Будапештського саміту, проаналізувавши у своїй книзі усі факти економічного тиску з боку Росії , стверджує, що «країни-гаранти забули свої зобов’язання». На його думку, це свідчить про те, що «теперішній статус Меморандуму вже не є достатнім для забезпечення національної безпеки України». Горбулін наполягає на тому, що українське керівництво має запропонувати країнам-гарантам трансформувати будапештський Меморандум у багатосторонній міжнародний Договір. Без такої нової угоди Україна, вважає Горбулін, буде змушена подбати сама про себе у цьому питанні.
Показово, що соціологічні опитування демонструють зростання серед громадян України позитивного ставлення щодо відновлення ядерного статусу країни. І українське керівництво, можливо, з подивом для себе вимушене констатувати, що поспішна заява про позаблоковий статус України та харківські угоди – НЕ ЗМЕНШИЛИ, а лише ПОСИЛИЛИ – тиск Росії. Вчені, між тим, заявляють, що попри конверсію та десятиліття колапсу науки, Україна все ще має можливості поновити для себе найефективнішу з усіх поки що створених людством систем безпеки.


Ірина Штогрін – журналіст Радіо Свобода


Революція на граніті 

25 років тому в Києві відбулася студентська акція протесту, що отримала назву Революція на граніті.

Нова хвиля пробудження суспільно-політичної активності українців розпочалася наприкінці 1980-х. Боротьба за ліквідацію монополії впливу комуністичної ідеології на суспільне життя ознаменувалася виникненням студентських громадських організацій, різноманітних спілок і товариств. Альтернативою комсомолу у Львівському державному університеті стало Студентське братство, яке тісно співпрацювало з Товариством Лева і Народним Рухом України. На київській конференції Народного Руху старше покоління негативно сприйняло нагадування голови київської УСС Олеся Донія, що Верховна Рада — не лише трибуна для вільнодумства, а й законотворчий орган. Молодий активіст заявив про необхідність продовжувати боротьбу за владу шляхом перевиборів Ради і створення проукраїнської більшості. Влітку 1990 року Київська УСС взяла участь у святкуванні 500-річчя українського козацтва на Запоріжжі. Саме там вперше було оприлюднено ідею проведення акції протесту в Києві. Замисел швидко підхопило Студентське братство Львова. Було обрано співголів заходу. Ними стали: Олесь Доній (голова УСС Києва), Маркіян Іващишин (голова Студентського братства Львова) та Олег Барков (голова УСС Дніпродзержинська). 

     На заборону влади з 1 жовтня проводити масові акції в радіусі 1 км біля Верховної Ради Народна рада відреагувала закликом до громадськості саме цього дня провести Всеукраїнський попереджувальний одноденний політичний страйк. Наступного дня, 2 жовтня 1990 року, молодь взяла на себе ініціативу загальнонаціонального протесту. Він тривав 16 днів і став відомим на весь світ. Ці події увійшли в історію України під назвою Революція на граніті. Площа, вільна від комунізму Вранці до столиці на загальноукраїнську акцію приїхало кілька сотень львівських студентів на чолі з Маркіяном Іващишиним. Біля Верховної Ради вони зустрілися з київською групою. — Там, біля парламенту відчули першу агресію, — згадує учасник Революції, а нині народний депутат України Остап Семерак. — Ідентифікувати нас було легко — всі були з рюкзаками. Міліціонери у формі та люди в цивільному підходили до нас і вимагали, щоб ми забиралися від Верховної Ради та їхали додому. Ми, звичайно, не слухалися, і тоді стали виникати сутички, штовханина. Для багатьох із нас це було першим психологічним випробуванням, бо у Львові на той час уже панувала інша атмосфера. Коли ми всі зібралися біля Верховної Ради, наше керівництво прийняло рішення перейти на Майдан Незалежності, який тоді ще називався площею Жовтневої революції. Огородивши територію протесту спочатку стрічками, а потім мотузками, студенти оголосили її "вільною від комунізму" і розпочали голодування. Трохи згодом з'явилися транспаранти з гаслами студентів. Головними політичними вимогами молоді було недопущення підписання нового Союзного договору та дострокові вибори до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року. Не бажаючи гинути за імперські амбіції Кремля, студенти домагалися повернення на територію УРСР українських солдатів і проходження військової служби виключно на території республіки. Окремими вимогами страйкарів була націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ і відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. Останнього прогресивна молодь особливо не любила за підлабузництво перед Москвою та нехтування проблемами української культури. 

    Про початок голодування одразу дізналися ЗМІ в Україні та за кордоном. Відтак у Київраді, обговоривши ситуацію, що склалася в ніч на 3 жовтня, ухвалили рішення, яке постфактум дозволяло проведення несанкціонованих заходів на чотирьох центральних площах столиці. Це захистило молодь від силового розгону міліцією. Таким чином наметове містечко ввечері отримало фактичний дозвіл на існування. Чітко за планом, в ряди з однаковими проміжками, розставляли намети. Встановили велике штабне шатро, намети для прес-групи (за зв'язки з громадськістю відповідали Сергій Бащук та Олег Кузан), а також медслужби (Олег Тягнибок та Тарас Семущак). Молодь, яка не голодувала, організувала охорону наметового містечка, нею керував Андрій Кліщ. 

     Уже 3 жовтня на площі стояло 49 наметів, а в голодуванні брало участь 137 осіб із Києва, Львова, Дніпропетровська, Івано-Франківська та інших міст України. Наступного дня про відмову від їжі оголосив 151 протестант, а 131 їх охороняли. Щоденно лікарі оглядали учасників акції, які пили лише воду або трав'яні чаї: брали кров на аналіз, міряли тиск і вагу. Від перших годин студентів підтримали кияни: приносили їжу охоронцям, а голодуючим — чаї та теплий одяг. — Майдан потопав у квітах. Стільки квітів, ще й холодної осені, я ніколи не бачив. Особливо дівчатам дарували. Концерти, мітинги, молебні, — згадує нині головний редактор газети "Шлях Перемоги", а тоді — студент-історик із Сумщини ВікторРог. — Київ був наш! — каже телеведучий, головний редактор сайту "Історична правда" Вахтанг Кіпіані. Про події у Києві він довідався в Миколаєві, де навчався на історичному факультеті, і вирішив приєднатися. Встиг поголодувати лише три дні, але одразу поставив біля свого намету прапор незалежної Грузії — білий з червоними хрестами, який на час Революції на граніті ще не був офіційно затверджений як державний. У наступних революціях — Помаранчевій та Гідності — грузини також брали активну участь, і завжди поруч з українськими майоріли їхні знамена. 



За матеріалами сайту : http://gazeta.dt.ua/socium/pershiy-maydan-25-rokiv-revolyuciyi-na-graniti-_.html

Немає коментарів:

Дописати коментар