четвер, 4 лютого 2021 р.

«Українська церква йде шляхом миру»

Історичний екскурс 

до 100-річчя з часу заснування 
Української автокефальної православної церкви 

     Протягом століть триває боротьба не тільки за Українську державу, а й за українську церкву. 
     1 січня 1919 року Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою урядовим законом проголосила автокефалію православної церкви в Українській Народній Республіці. 
Закон «Про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви» визначав, що Верховна церковна влада в Україні позбавляється будь-якої залежності від Всеросійського Патріарха і переходить до Всеукраїнського церковного собору. Між соборами справами церкви має займатися незалежний від Всеросійського патріарха Український церковний Синод. 
     Закон про автокефалію став серйозним поштовхом для розвитку процесів створення української національної православної церкви і позбавлення її впливу РПЦ. Однак через спротив єпископату і несприятливі політичні обставини реалізувати цей закон не вдалося. Лише в жовтні 1921 року Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви і обрав її митрополитом Василя Липківського. 


Василь Липківський

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА 
Лютнева революція 1917 року і зречення царя Миколи ІІ престолу стали причиною реформування і церковного життя на землях колишньої Російської імперії. Ще у 1721 році Петро І своїми указами скасував соборність Церкви, створивши підлеглий собі «Правительствующий Синод», який очолював російський імператор. Тепер же, після ліквідації інституту імператора, ці функції знову мали перейти до Церковного Собору. 
      Ці зміни пожвавили церковно-громадянський рух і в Україні і спонукали свідому частину українського православного духівництва й пастви ставити на порядок денний питання про відродження національних засад у церковному житті. 
     Більшовики на перших порах сприяли активізації національної церкви в Україні. Українській громаді було передано Софійський Собор, Андріївську церкву, інші ключові храми столиці. 22 травня 1919 року у Миколаївському соборі на Печерську відбулася перша відправа Служби Божої з частковим використанням української мови. А першу цілковито українську Службу Божу було відправлено 12 липня 1919 року в Софіївському Соборі. Все це відбувалося на фоні різкого протистояння із єпископатом РПЦ, який і далі і чути не хотів про якусь «українську церкву», де буде виборність церковного кліру, а богослужіння вестимуться «площадной речью». 
     У такій атмосфері у жовтні 1921 року відбувся і Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор, який проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви і обрав її предстоятелем Василя Липківського. 

УАПЦ початку ХХ століття стала своєрідним феноменом церковного життя українців. Визнавши, що більшість юридичних канонів церкви є продуктом світогляду VIII—IX століть, творці УАПЦ запропонували низку реформ, які робили церкву ближчою до людей і, водночас, спиралися на постулати віри Христової. УАПЦ скасовувала обов’язковий целібат для єпископів, проголошувала виборність церковної ієрархії, на перше місце ставила належну освіту та моральні якості священиків. Наприкінці 1926 року УАПЦ уже мала 32 єпископи, близько 3000 священиків і майже 6 млн вірних. 
     До створення УАПЦ долучилися відомі моральні авторитети того часу – академіки Агатангел Кримський та Сергій Єфремов, професори Володимир Чехівський, Василь Данилевич Григорій Стороженко та Петро Стебницький, композитор Кирило Стеценко, письменники Людмила Старицька-Черняхівська, Павло Тичина. Під час служби 22 травня 1919 року у Миколаївському соборі на Печерську хором керував Микола Леонтович, який спеціально для цієї відправи написав мелодії літургії. 
     Однак, відродження справдешньої української церкви не входило в плани більшовиків, які розгорнули антирелігійну кампанію. Із весни 1926 року розпочинаються арешти священнослужителів УАПЦ. Затримали і Василя Липківського за звинуваченнями в антирадянській пропаганді. У 1927 році під тиском ОГПУ Другий собор УАПЦ звільнив Василя Липківського «від тягаря митрополичого служіння». Третій, «ліквідаційний», собор, зібраний у 1930 році на вимогу ОГПУ, оголосив про «саморозпуск УАПЦ». Більшість священиків та прихильників УАПЦ стали жертвами сталінських репресій або змушені були виїхати за кордон, зберігаючи традицію в діаспорі. Звідти у 1990 році УАПЦ повернулася в Україну. 22 жовтня 1937 року немічного Василя Липківського знову заарештовує НКВС. Звинувачують у тому, ніби він був «одним з керівників націоналістичної фашистської організації українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу». 20 листопада Василя Липківського засудили до розстрілу й невдовзі стратили. 
     6 червня 1990 року на Всеукраїнському Православному Соборі в Києві за участю понад 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків) було проголошено відновлення УАПЦ в Україні. Патріархом Київським і всієї України було обрано митрополита Мстислава (в миру - Степана Скрипника, небожа Симона Петлюри). 

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті https://old.uinp.gov.ua/methodicmaterial/informatsiini-materiali-do-100-richchya-progoloshennya-uryadom-direktorii-avtokefal

Книжки з фонду бібліотеки:

Гордієнко Дмитро, Клос Віталій, Мицик Юрій, Преловська Ірина
"Історія Української Православної церкви"

Великий науковий проект, Видавництво "Фоліо", 2019 р. 256 ст.
У виданні подається історія Української Православної Церкви з часів напівлегендарної проповіді апостола Андрія Первозваного на берегах Чорного моря й Дніпра та хрещення Київської Руси князем Володимиром Великим до сьогодення, коли вирішилося важливе для духовності нашого народу питання про незалежну Українську Церкву.
Автори книги, українські історики й богослови, використовуючи історичні та церковні документи різних часів, доводять правомірність надання Томосу Українській Православній Церкві Вселенською (Константинопольською) Патріархією, яка є Церков’ю-Матір’ю Української Церкви.
Особлива увага приділяється ролі Церкви у боротьбі за державну незалежність України, а також розповідається про видатних діячів Української Церкви, які зробили неоціненний внесок у розвиток самосвідомості українців.
Книга допоможе широким колам читачів краще орієнтуватися у доволі складних для сучасної людини питаннях церковного життя.

Катерина Щоткіна "Хроніки Томасу"
Видавництво "Vivat", 2019 р., 302 ст.
Катерина Щоткіна — українська журналістка, авторка численних публікацій на соціальні й політичні теми. «Хроніки Томосу» — своєрідний підсумок її багаторічних досліджень релігійного питання — одного з найгостріших в історії України. Протягом століть тривають змагання не тільки за Українську державу, а й за українську церкву. Київ — самобутнє місто, з особливою християнською місією, і має всі підстави для самостійності. Виникали і формувалися церкви, втрачалися і зберігалися традиції, змінювалися напрями і прагнення… Та ідея української автокефалії, як спляча красуня, прокидалася щоразу, коли її лиця торкався бодай найлегший подих свободи.



Хрестоматія тисячоліття хрещення Руси-України.
Світовий конгрес вільних українців.
Філадельфія-Торонто, 1986 р. 320 ст.

Немає коментарів:

Дописати коментар