Історичний маркер до 145 років видання Емського указу російського уряду про заборону української мови і письменства
Емський указ
Мова - наріжний камінь ідентичності, адже вона формує каркас нації та є її головним культурним фундаментом. Саме мова відокремлює одну націю від іншої попри наявну усталеність подібних звичаїв, перебування в одній релігійній системі, політичному і соціально-економічному порядку. Не дарма у великих багатонаціональних імперіях влада приділяла велику увагу пануванню на всьому державному терені єдиної мови, пригнічуючи та/або не помічаючи мови підкорених підданих.
«Русифікація» — поняття, яке широко вживається з кінця 19 — поч. 20 ст. на означення державної політики, що мала забезпечити всебічну інтеграцію народів Російської імперії, а згодом — народів СРСР. Кінцевою метою Русифікації була політична лояльність та мовно-культурна асиміляція неросійських етносів, тобто позбавлення їх власної ідентичності. У 18—19 ст. офіційно вживався термін "обрусение". В українському дискурсі застосовується також термін "російщення", інколи — також "московщення".
Свою назву Емський указ отримав від німецького міста Бад Емс, де Олександр II вніс поправки і підписав підготовлений спеціальною комісією указ. До складу комісії увійшли міністр внутрішніх справ Олександр Тімашев, міністр народної освіти граф Дмитро Толстой, шеф жандармів Потапов і помічник попечителя Київського навчального округу Михайло Юзефович. Вважається, що виданню указу передував меморандум, надісланий імператору Юзефовичем, в якому той заявляв, що українці хочуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі».
Емський указ доповнював основні положення так званого Валуєвського циркуляра 1863 року.
Указ забороняв:
☝Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, без спеціального дозволу;
☝ Видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот;
☝ Друкувати будь-які книги українською мовою;
☝ Ставити українські театральні вистави (заборону знято у 1881 р.);
☝ Влаштовувати концерти з українськими піснями;
☝ Викладати українською мовою в початкових школах.
Дозволялося видавати українською історичні літературні пам'ятки та художні твори, але лише за умови їх написання згідно з загальноросійською орфографією та отримання попереднього дозволу на публікацію від Головного управління у справах друку. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою, що не відповідають зазначеним вимогам.
На підставі Емського указу було закрито Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства у Києві, (який зробив велику справу після Валуєвського циркуляру. Вони провели три експедиції, завдяки яким зібрали масу матеріалу, за короткий час довели, що українці живуть на великій території. Вони видали сім томів своїх праць, провели етнографічний з’їзд у Києві), припинено видання «Киевского телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київського університету (М. Драгоманова, Ф.Вовка, М. Зібера, С. Подолинського та ін.). О. Кониського, поета, автора вірша-молитви "Боже Великий Єдиний", організатора недільних шкіл на Полтавщині, заслали до Вологди (нині місто в РФ), а потім — Тотьми (нині місто Вологодської обл., РФ); П. Чубинського, автора вірша «Ще не вмерла Україна», дослідника-етнографа, за активну українофільську діяльність — до Архангельська; П.С. Єфименка, історика й етнографа, — в Архангельську губерню; поет-байкар Л. Глібов, редактор і видавець «Черниговского листка», після його закриття був звільнений із посади вчителя гімназії і висланий із Чернігова; змушений був припинити свою просвітницьку діяльність А. Свидницький, автор талановитої повісті "Люборацькі".
В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступив на захист української мови і культури і різко засудив Емський указ.
Емський указ різко змінив перебіг розвитку українства.
На середину 1870-х більшість в багатотисячному українському народництві становили прихильники еволюційного розвитку, поширення освіти, гігієни, ремесел, становлення земського самоврядування тощо.
Після указу, який унеможливив легальну просвітницьку й організаційну діяльність інтелігенції у селянському та міщанському середовищах, бо фактично заборонив українську літературну мову, частина українських народників, які гуртувалися навколо “Громад”, але не тільки навколо них, ця частина відійшла від активної діяльності, частина стала на шлях напівлегальної науково-просвітницької діяльності, а молодь здебільшого пішла у загальноросійський революційний рух, де склала його найрадикальніше крило – організацію “Народна воля”.
Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого «Маніфеста громадянських свобод» імператором Миколою ІІ..
Вперше повний текст указу за журналом «Особого Совещания для пресечения украинофильской пропаганды» було оприлюднено у книжці Ф. Савченка «Заборона українства 1876 р.».( Федір Савченко був репресований радянською владою і зник після 1938 рока).
Поки народ володіє рідною мовою, нація існує. І Російська імперія завжди це все розуміла. Можна пригадати всі укази, постанови, які були у царській Росії ще раніше, перед Петром І. І після Емського указу — в тому ж Радянському Союзі.
Було б дуже наївним вважати, що Емський указ був випадковим чи поодиноким актом проти української культури та української нації з боку російської влади.
Ось тільки деякі знакові події з-поміж тих, що передували Емському указові з часу приєднання частини українських земель до імперії Романових.
1627 – наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Старовецького.
1689 рік – Заборона Києво-Печерській Лаврі видавати книги без дозволу Московського патріархату.
1709 рік – Указ Петра Першого про застосування цензури на всі видання українською мовою.
1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1721 рік – Знищення Чернігівської друкарні.
1729 – наказ ПетраІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження.
1763 – указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1764 рік – Інструкція Єкатерини Другої князю Вяземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 рік, серпень. – Маніфест Єкатерини Другої «Об уничтожении Запорожской Сечи й причисления оной к Малороссийской губернии» і про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1784 рік – Русифікація початкової освіти в Україні.
1800 рік – Указ Павла Першого про встановлення в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі і заборона церковного будівництва у стилі козацького бароко.
1817 рік – Закриття Києво-Могилянської академії.
1831 рік – Скасування царським урядом Магдебурзького права на українських землях.
1847 – розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1862 рік – Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 рік, 18 липня. – Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва про заборону друку книг українською мовою в Російській імперії.
1869, 1886 роки. – Укази царської адміністрації про доплати за успіхи в русифікації України чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, “местных уроженцев”.
1881 року дію Емського указу було дещо пом’якшено, проте у 84-му, 92-му та 95-му роках його доповнено новими заборонами, зокрема, на видання дитячих книжок.
1881 рік – Заборона на вживання української мови у церковних проповідях.
1883 рік – Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підлеглих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь та Поділля).
1888 рік – Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 рік – Заборона на українські книжки для дітей.
1899, 1903 роки. – Заборона української мови на Археологічному з’їзді у Києві і на відкритті пам’ятника Котляревському у Полтаві.
1908 рік – Указ сенату Російської імперії про шкідливість культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию й безопасности».
1910 рік – Циркуляр прем’єра Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
1914 рік, березень – Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
1914 рік – Указ Ніколая ІІІ про заборону української преси. Заборона вживати усне і друковане українське слово на окупованих росіянами Галичині та Буковині, розгром товариства “Просвіта”, знищення бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка, депортація українців до Сибіру, ув’язнення 30 тисяч галичан та буковинців у концтаборах.
Не випадковими були царські репресії проти Галичини, коли її було зайнято 1914 року російськими військами. Адже після валуєвської заборони 1863 року, а особливо після заборони емської, Галичина, яка була в складі значно ліберальнішої Австрійської імперії, стала своєрідним “українським П’ємонтом”.
1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур - міської (московитської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою.
1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти - радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
1978 - постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»).
1983 - постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення помосковщення.
В більшості країн світу державною мовою є мова корінного населення і нею зобов’язаний володіти кожен, хто там проживає.
А з другого боку, зрозуміло, чому у нас ситуація щодо мовного питання настільки суперечлива й складна, адже нашу мову обмежували, забороняли й відміняли впродовж останніх шістьох століть - циркулярами, указами, заборонами, законами, анафемами, покараннями тощо. Україномовна еліта завжди потерпала від репресій.
У світовій історії жодна мова не зазнавала такого страшного нищення і гонінь, як українська.
Сама наявність емської заборони є прекрасною відповіддю тим, хто й сьогодні намагається вибудовувати ідилічні схеми про благотворний вплив великоруської культури на українців. Українцям було дуже важко вижити за умов такого «благотворного» впливу.
Знаний німецький славіст та історик Кельнського університету Ґергард Сімон на 140-річному ювілеї Емського указу зауважив: "Жахливо те, що проблему, про яку ми думали, що вона давно зникла, й досі не подолано. Феодальна ідеологія, яка коріниться в XIX столітті, про єдиний великоросійський народ - це передумови та виправдання воєнної інтервенції. Політична свідомість у значних колах Російської Федерації і досі не готова відмовитися від парадигми мислення XIX століття".
Пам'ятна дошка присвячена Емському указу в місті Бад Емс
Джерела:
Немає коментарів:
Дописати коментар