Презентація картин Миколи Пимоненка, Харитона Платонова, Костянтина Трутовського письменницею Аліною Третяк
Ви маєте унікальну можливість перенестися в часі і відчути атмосферу українського побуту, української культури, яка панувала у другій половині XIX ст. та яку так вдало зобразили на своїх полотнах видатні українські художники Микола Пимоненко, Харитон Платонов, Костянтин Трутовський. Кожна представлена картина несе інформацію символізму та сакральністі Українства.
письменниця, журналістка Аліна ТРЕТЯК
В кінці березня в бібліотеці ім. М. Реріха відбулася презентація "Живопис у поетичному слові", яку провела науковий співробітник КУ "Боярський краєзнавчий музей" письменниця Аліна Третяк. Кожну представлену картину вона проілюструвала власними віршами та розповіла цікаві історичні факти написання картин.
Презентація була доповнена виступом студентів Студії при Національній Заслуженій капелі бандуристів України ім. Г. І. Майбороди Аліни Коваленко, Марії Кривенко, Дмитра Гринюка. Звучання академічної та старосвітської бандури, народної пісні у їх виконанні створили неймовірну атмосферу української культури!
М. Пимоненко "Гуси додому"
Вже година вечорова,
Гілочка, лоза вербова
Із зеленим листям
Гонить до обійстя.
То дівчина босонога
Підганяє гусей строго:
Гей додому, гуси, гиля,
Та не ґагайте ж ви, сірі.
Нащипалися травиці,
Дощову пили водицю,
Наскубли зела немало,
Ще й дзьоби позадирали.
Гусакам одна розвага
Геть не квапиться ватага.
А дівча, трима спідничку,
Бо калюжа, немов річка.
Гуси – птаство ґонорове,
Птаство горде, не корови,
Як пастушка не гука,
Їм, немов з гуся вода…
М. Пимоненко "Дівчина з коромислом"
Дві нагідочки дівчини
Мали для журби причину:
Впав у серце козаченько
На конику чумаченько.
Ідуть двоє з коромислами
Коня напувати:
Кожная замислила
З козаком кохатись.
Одне дівча, як день біляве,
Друга — нічка мила
Одне пава величава,
Друге — сиротина.
Одна одній навмисне
Відра підбиває,
Сиплять краплі, мов намиста
Дівчат обливають.
А дівчата поспішають
Стежку поливають
Козака із коником
Ревно доганяють.
Та одна, певно, відстала,
Сил вже не осталось —
Залишилась на картині
Щоб ми милувались.
М. Пимоненко "На річці"
Ти мене заворожила,
Очі мені зав’язала,
Ти колюча, мов ожина,
Моє серце прив’язала.
Йдеш з наповненим відерцем,
Де в топила моє серце.
Річка враз мені зміліла,
Ноги в стременах зомліли.
Де ти взялася такая —
То ти рідна, то чужая,
Як же вирвать мені з серця
Лілію цього лілію з озерця?
Де б узяти мені сили,
Та й украсти квітку милу?
М. Пимоненко "Ревнощі"
КОМУ БУТЬ КОХАНИМ
Ой затужили сині оченьки дівочі,
Зійшлись шнурочки- брівки голубочі,
Джерельця щирі потекли струмками,
Любов жадана, що ж ти робиш з нами?!
А він любив, а нині і не не кається,
З подругою радіє й розважається.
Пішла б собі, так гідно розвернулась,
А стан і шия взяли… й повернулись.
Мій любий, мій коханий, не кидай,
Із почуттям гарячим не лишай,
Люблю тебе, я не тримаю зла,
Я так люблю , неначе цвіт бджола!
Я так люблю що… дихання стає,
Ти наче друге серденько моє,
Ти — сіль в сльозі, ти — стрічечка в косі,
Останнє сонечко в призахідній росі.
…Сміються вдвох, пішли собі на річку,
А ти стоїш і мнеш шовкову стрічку,
Косу накручуєш, що аж тріщить вона.
А він подрузі… косу розпліта.
М. Пимоненко "Гопак"
Гарна дівка, немов пава
В танці у вінку хупавім,
Що за ніжка в закаблуках,
В боки узялися руки,
І дрібушки, й голубці
Вибивають сап’янці,
Біля неї молодець
Враз пустився в повзунець.
Дівчина собі танцює,
Чи кепкує, чи жартує,
Зводить зрозуму таночок,
Бешкетує так носочок.
Залицяльник не второпа
Дурить, певно, дівка хлопа:
Як же зрозуміти такт:
“Ні-ні-ні. Чи так, так,так?!”
М. Пимоненко "Київська квітникарка"
На вулиці дівча стоїть струнка як ниточка,
В корзинці квітки продає й сама як квіточка.
Стоїть серед людей, сама всміхається,
Промінчики в очах веселих граються.
Хустинка, а не модний капелюшок,
Вона, напевно, із трудящих попелюшок.
Купіть-но лілії, котрі вона плекала,
Сама зростила, поливала і зрізала.
Букети продає дівча з примовками
Вихвалює товар, як шиє шовками.
Так цілий день стоїть, як ясне сонечко,
Мов липня квітонька і його донечка.
Підходять хлопці браві і кружляють,
Гудуть, мов бджоли і… букетики купляють,
Скупили лілій тих уже навалу…
Їй віддадуть, щоб завтра продавала...
М. Пимоненко "Українська ніч"
Шовковий кінь стоїть, а грива біленька,
Чекає парубка, чека дівчиноньку.
Ніяк закохані не намилуються,
А в небі зіроньки не націлуються.
Він — ясним місяцем, вона — зорицею:
То красень-парубок із цвіт-дівицею.
До серця серденько, сплелися рученьки,
Медова ніч сховає ці заручини.
Сріблясті і клени їх прикривають,
Цвіркун весільної в траві співає.
А світлячки рясні в отаві сонній
Їм світять щастям. Й чекає коник…
А коник ходить та й на припоні,
Ні звуку коник той з вуст не зронить,
Копитом тихо в траві ворожить,
Своїх він вершників та й не стривожить.
Як місяць зблідне і сонце встане,
Він дочекається своїх коханих.
І повезе обох з того побачення
Щасливих й сонних. І все пробачить їм.
М. Пимоненко "У затінку"
Я тебе намріяла у години тяжкі,
І зорили твої очі в серце, мов ромашки.
Вітерцем невидимим пестив мої коси,
Як росу визбирував, на повіках сльози.
Вів рукою теплою по моїй голівці,
У якої думоньок, як зерна в маківці.
І крізь мене всю проростав твій голос,
Він живив моє єство, наче хлібний колос.
Дихання, тепло твоє тіло зігрівали,
Спокоєм, надією душу колихали .
Може ти ночами сни мені приносив,
Де була щаслива я. Пам’ятаю досі.
Я пустила тебе в світ. Я тебе створила.
Я дала тобі життя. Ти мені дав — сили.
Я тебе намріяла, сонечко моє.
Може і нема тебе, та я знаю: Є!!!
М. Пимоненко "Побачення"
Я сказав:“ Сватів зашлю!”
Ти сказала: “Не люблю!”
Я сказав: “Прийду! І зась!
Щоби ти не приндилась.”
Ти сказала: “Ох, раз так —
Будеш мати гарбузяк!”
Я сказав: “Хай гарбузяк,
Не злякала аж ніяк.
З нього звариш масну кашу.
Під смачне кохання наше.
Задобри, змішай гарненько,
Ой, моя ти солоденька.”
Ти сказала: “Ох, замучу!”
Я сказав: “Люблю жагучих!”
Ти сказала: Всиплю перцю!
Я сказав: Моє ж ти серце!
Ти сказала: “Ось візьму
Твого чуба обірву.
Я сказав: Як захвачу,
То в обіймах залюблю.”
Ти сказала:“ Вже й злякав!
Зранку ще не цілував.
А чи мало каші їв?
Засилай своїх сватів!”
М. Пимоненко "Свати"
Колупала дівка піч та й колупала,
Кожна фраза сватання серце зачіпала,
Хвалять і стрільця, і куницю красну,
Кажуть, що попали в хату саме вчасно.
Вполювали здобич, гарную дівчину,
І для частування уже є причина,
Тож винось, дівчино, рушники, хустину,
Та красуня червоніє, наче та калина.
Повернулась дівчина на слова оті:
Молодий не той і свати не ті!
У очах гаряча блиснула сльоза,
А у брівоньках дівочих сунула гроза.
Ось гарбуз від мене, дорогі свати
Не піду за нелюба, навіть з самоти,
Я сватів чекаю від свого коханого
Мого найріднішого, долею обраного.
М. Пимоненко "Весілля"
ВЕСІЛЛЯ В КИЇВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ
Чи ви з різних долей квіти,
Хто ж з’єднав вас,божі діти?
Вже пошлюбили навік:
Ви — дружина й чоловік.
Веселяться хмільні люди.
Господи,а щастя буде?
Несуть прапор — честь дівчини:
Гілка зірвана калини…
Йдуть задумані, сумні.
Про що думають вони?
Князь й княгиня йдуть, ступають,
Ще майбутнього не знають.
Гуля вітер, листя косить
Їм весільної голосить…
К. Трутовський "На сіні"
Ой на сіні зорі сині
Ой на сіні зорі сині, місяченько низько,
А козак чорнобривий біля личка близько.
Він цілує, як малює, дівча трепетно милує
Він шепоче і жартує і очиськами чарує.
Пахне травонька духмяна, а у ній чебрець
Чи посватає дівчину бравий молодець?
Ніч медовая гойдає, ніч туману напускає,
Вітер віє-повіває, на сосні сова ридає.
А берізонька тріпоче, дівці трепетно шепоче:
“Недарма сова пророчить, згубить він косу дівочу.
Із коханням він пограє і калиноньку зламає.”
…А дівчина обнімає, хлопця відданно кохає.
Ой, дівчата, не милуйте, а ви, хлопці, не жартуйте,
Бо кохання серце ранить, коли хтось когось обмане.
Ой на сіні зорі сині, місяць заховався,
Не зна горя у любові, хто не закохався.
К. Трутовський "На кладці"
Рядок в рядок —в городі грядочки,
На брівках милої — русява прядочка.
Покине любая город сапати —
Підем на вулицю порозважатись.
Дівчата й хлопці у гурт збираються,
Ватага в жартах наутішається,
Зелений луг стріча, аж ось і балочка,
Джерелить річечка, хитає кладочку.
Вхопив я милую, коли ступала,
В холодну воду, щоб не упала.
На руки взяв легеньку ношу:
“Ой!Не пручайся! Бо я хороший!”
Перенесу я через кладочку
Мою примхливу горду ясочку.
Та очеретом місток заріс —
І ми шубовснули …у верболіз.
Моя хорошая не відбивається,
Чи не забився я, все питається,
Цілує так, аж збилась прядочка —
Усьому винная хиткая кладочка.
М. Пимоненко "Не жартуй"
Карі вишні у росі — милі оченятонька,
Обнімають козака білі рученятонька,
Чорна шовкова коса, а у ній — любисточок,
І лоскоче його груди з коралів намистечко.
Ой червоні намистинки та іще з дукатами
Ви придумані для зваби хитрими дівчатами.
Наче ягідки солодкі, ви на персах теплих,
Хлопець всі перецілує, аж вуста затерпнуть.
Так закохані сміялись і дожартувалися,
Що намистечко на шиї раптом обірвалося.
Сипонули у траву сім разків з дукатами!
Ох, дістанеться за це дівчині від матері.
Та намисто вже яріє ягодами глоду
Усю ніч разки низали, заховали шкоду.
Бо намистечко оте гілка зачепила,
Коли дівчина стояла із коханим милим.
Х. Платонов "Оксана"
Хитро дивишся в люстерко,
А саме, немов веселка
А сама, немов картинка
Дівчина моя журбинка
Закохала, зчарувала
Біль у серденько ввігнала
Глянь на мене,подивися
Залицянь не сторонися
Я давно тебе примітив
Ти єдина мені в світі
Така строга і красива
Величава й серцю мила
Така в’їдлива й кохана,
Сонечко моє і …рана
Вийди з хмари, засвітися
І до мене посміхнися.
К. Трутовський "Побачення"
Киця-молодиця
Був колись я гарний сокіл
В небі я літав високо.
Я закохувавсь з розгону —
Бив сороку і ворону.
А тут киця вполювала
Наче горобця впіймала.
Грається зі мною киця
Моя киця- молодиця
У моєї киці очі
ніжні хитрі голубочі
У моєї чудо- киці
Як два - персики сідниці,
У моєї мурки груди
Алебастрові споруди.
На свою ласкаву кицю
Я не можу надивиться.
Моя киця м’яко йде,
Як лебідонька пливе,
А як киця обнімає,
Ніби я у хмарах раю,
А на вушко зашепоче –
Усім пір’ям затріпочу
Моя киця,ніжна киця
Має хватку, як в тигриці.
Мене киця заманила,
Мене киця полюбила
Кігтиками лоскотала,
Біля серденька мурчала
Кішечка моя ласкава
Душу переполоскала.
Від кохання я палаю,
З усіх сил уже волаю:
“Ти заміжня молодиця,
Я жонатий, моя киця.
Моя киця, відпусти,
Моє серце не шкреби!”
Киця мружить хитрі очі,
Відпускать мене… не хоче.
Х. Платонов "Молода циганка"
Спідниці циганки, мов полум’я рване,
Намиста циганки, мов бубни бажані,
Браслети циганки дзвінкі,немов пастки,
Волосся в циганки, як вітер вихрасте.
У танці завіяла, так спокусила
Мене зчарувала, настоєм згубила.
Циганською голкою міцно пришила.
І пристрасть-багаття в мені зворушила.
Ти серце вхопила, як циган коня,
Вуздечку накинула і повела
Смаглявеньке личко і чорна коса,
Мірела, Мірела, Мірела моя!
М. Пимоненко "Ідилія"
Крутить дівчина в руках польову ромашку,
Розтривожилося серце — полохлива пташка.
Їй щось парубок говорить… а вона не чує —
Пелюстки ромашки їй пальчики цілують.
Хлопець видний, гоноровий, в ялових чоботях,
Вона ж босими ногами так ішла з роботи…
В двір забігла. Чи від сонця засліпило очі?
Зашарілась, а про неї …гиндики клекочуть.
Судять птахи між собою,чи він їй до пари,
Чи засне вона сьогодні від очей тих карих?
У руках дівочих тонких квіточка прив’яла:
Що ж ромашка ворожила? Так і не дізналась…
Немає коментарів:
Дописати коментар