«За двома зайцями»

                              140 років твору Михайла Старицького

У 2023 році українська комедійна п’єса «За двома зайцями» (1883) справляє свій ювілей. Найулюленіший твір багатьох поколінь українці цитують і досі.

Пропонуємо цікаві факти з його історії

☝Цікавим є те, що першочерговим її автором був Іван Нечуй-Левицький, а називалась вона «На Кожум’яках»: цікава задумка, яскраві герої, але твір не вийшов на велику аудиторію. В той час, наприкінці 19 століття, активно розвивався український театр, та з 132 драматичних творів лише деякі з них мали популярність – «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Назар Стодоля», «Запорожець за Дунаєм», саме вони склали золотий фонд української драматургії. Решта ж п’єс через свою сценічну недосконалість не витримували жодної критики і не привертали уваги антрепренерів (підприємців, що організовували культурні заходи, тобто власників театрів).

☝Такий хід справ спонукав Михайла Старицького працювати над переробкою малосценічних п’єс різних авторів та інсценізацією прозових творів українських, російських та європейських письменників. Таких п’єс у його драматургічній спадщині дванадцять.

☝Над п’єсою «За двома зайцями» автор почав працювати у 1881 році, узгодивши переробку з Іваном Нечуєм-Левицьким, а вже 4 листопада 1883 року відбувала її прем’єра у Києві, комедія мала великий успіх і вже не сходила з репертуару українського театру.

☝На тодішніх афішах писали іншу назву, яка відповідала поширеній традиції використання народних прислів’їв: «Панська губа, та зубів нема». І лише в дужках додавали: «За двома зайцями». Також нову назву можна пояснити ближчим і знайомішим нам прислів’ям: «За двома зайцями поженешся – жодного не впіймаєш».

☝Відомо, що у першій постановці п’єси, роль цирульника Голохвостого зіграв Панас Саксаганський, Проні – Марія Садовська, Сірка –Іван Карпенко-Карий.

Панас Саксаганський

 

Марія Садовська

Іван Карпенко-Карий

☝В результаті переробки п’єса стала більш динамічною, влучною і сповненою сценічної виразності. Це дозволило залучити до твору значно ширшу читацьку і глядацьку аудиторію, зробивши п’єсу актуальною і цікавою багатьом наступним поколінням.

☝У п'єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється життя українських русифікованих міщан Києва. Старицький застосовує прийом попарного протиставлення персонажів для створення комічно-сатиричного та соціального контрасту. Проні та Голохвостову, які цураються усього народного, протиставляються виразні народні типи позитивних героїв – Галя та Степан. Вони є національним ідеалом людини в драмі «За двома зайцями…».

☝Усі ці творчо переосмислені і художньо удосконалені п’єси вимагали багато праці й сил. Доводилося драматургічно гострішими створювати конфлікти, стрункішою і динамічнішою – композицію, шліфувати репліки персонажів, робити напруженішими діалоги. По суті, це була копітка робота з написання нових творів.

☝Окрім п’єси «За двома зайцями» Микола Старицький залишив нащадкам цікаву драматургічну спадщину: «Сорочинський ярмарок», «Циганка Аза», «Талан» – дані твори стали класикою української драматургії і не сходять зі сцен сучасних українських театрів та кінотеатрів.

Михайло Петрович Старицький увійшов у українську літературу в багатьох іпостасях: поет, прозаїк, драматург, видавець, режисер, антрепренер, громадський діяч. А Іван Франко називав його “батьком українського театру”, тому що він власним коштом заснував театр корифеїв із найкращими декораціями, костюмами та оркестром. Михайло Петрович називав себе робітником, що поклав «ціле життя своє і всі свої маєтки на користь рідної мови».