Сьомий, Кличний, відмінок донедавна, в радянські часи, був репресований, аби українська мова була подібною до лексично бідної московинської. Мабуть, тому ми досі не шануємо його...
В українській мові звертання обов'язково виражене Кличним відмінком іменника. Використання у звертаннях форм Називного відмінка (що властиве московинській мові) для української мови – не нормативно.
Слухаєш давню народну пісню і тішишся: як же ласкаво, ніжно вміли наші люди через пісню і спів звертатися до всього живого, до явищ природи, до предметів, які персоніфікуються. Засвідчують це вже самí назви народних перлин: "Ой дівчино, шумить гай", "Гей, чого, хлопці, славні молодці?", "Ой гиля-гиля, гусоньки, на став", "Ой, зійди, зійди, ясен місяцю", "Плавай, плавай, лебедонько", "Подай же, дівчино, подай же рученьку", "Ой вербо, вербо", "Ох і не стелися, хрещатий барвінку"...
І український фольклор, і літературна класика віддавна пильно дотримувалися Кличного відмінка, або, як його ще називають мовознавці, вокативу.
Взагалі вживання Кличного відмінка – це важлива ознака культури мовлення!
За матеріалами Любові Сердунич
Немає коментарів:
Дописати коментар