МАРТИНОВИЧ ПОРФИРІЙ ДЕНИСОВИЧ

Художнє знайомство

“Із самих малих літ рисував я, найбільше з ікон. Надивлюсь на них у церкві і малюю подобія їх. Дедалі виходило у мене все краще. Рисував я й те, що бачив навкруги себе”, - згадував Мартинович.”

Порфирій Денисович Мартинович - видатний український митець другої половини ХІХ століття, живописець, графік, фольклорист і етнограф.

☝Народився 7 (19) березня 1856 р. в селі Костянтинівка Полтавської губернії.

Його дитячі роки пройшли в Костянтинограді (тепер місто Красноград Харківської області). Батько – Денис Іванович, був людиною досить освіченою, великим шанувальником народного мистецтва, української старовини. У їхньому домі частими гостями були кобзарі, лірники, чумаки. Саме вони стають героями дитячих малюнків Порфирія.

☝У Харкові, де він навчається в гімназії, Мартинович знайомиться із зразками класичного мистецтва в Музеї красних мистецтв Імператорського Харківського університету.

☝В серпні 1873 року він успішно склав вступні іспити до Імператорської Академії мистецтв і став її учнем.

У кінці 1870-х років Мартинович знайомиться з І.М. Крамським, який сильно вплинув на формування його світогляду.

☝Будучі студентом був проти системи академічної освіти. Професорів академії дратувала його манера триматися, аж надто незалежна, і весь його зовнішній вигляд – українське вбрання, зачіска, голосна українська мова. 

Продовжуються постійні зачіпки: Мартиновича позбавляють срібної медалі, знижують оцінку за академічний ескіз який Мартинович представив на іспит в етюдному класі на початку 1877 року. В жовтні 1877 року Правління Академії виносить постанову виключити Мартиновича з-поміж учнів Академії мистецтв, «как не проявившего успехов в науках».

☝Це був тяжкий удар для Мартиновича, він втратив академічну стипендію. Щоб відновити свій статус учня Академії, відвідує її класи як вільний слухач, намагається самостійно вдосконалювати свою майстерність. Саме в ці роки він створює свої найзначніші портрети й тематичні твори.

☝В 1878-80 роках художник пише невелику картину «Казенки». Це була картина-протест проти вбогої обстановку та занедбаності в “Казенних учнівських квартирах Імператорської академії мистецтв”.

☝На VІІІ виставці Товариства передвижників у березні 1880 року в Петербурзі ця Картина привернула увагу глядача, її вітали прогресивні діячі культури та художники, Академія обурювалась. Відбувся конфлікт, після якого вже неможливо було не мріяти про повернення до Академії.

☝Обставини життя художника все гіршають, він терпить страшні нестатки, майже жебраку. У 1881 році Мартинович переносить тяжке нервове захворювання, від якого вже не зміг одужати. На 25-му році життя він назавжди залишає творчу діяльність. 

☝У 1883 році повертається до Костянтинограда, де живе до кінця свого довгого життя (помер він у 1933 році).

☝За сім років активної творчості він створив багато творчих робіт, але більшість  було втрачено ще в Петербурзі під час хвороби художника.

☝Основна колекція творів П.Д. Мартиновича належить Харківському художньому музею.

☝Найбільш цінна частина художньої спадщини Мартиновича – це графічні портрети, малюнки, начерки, створені між 1875 і 1880 роками, в яких митець виразив себе з особливою повнотою.

Одна з перших робіт Порфирія Мартиновича

Цікаві факти про художника:

☝Своєрідною візитівкою Мартиновича можна вважати його «Автопортрет» 1877 року, який є класичним прикладом художньої об’єктивності автора та його високого професіоналізму.

☝Усмішка Порфирія Денисовича на картині Рєпіна "Запорожці пишуть лист турецькому султану". Головних персонажів своєї знаменитої картини Рєпін писав з реальних людей. Переважна більшість з них українці з характерними типажами, серед них був і Мартинович. Рєпін писав цей образ не з самого Мартиновича, а з його пожиттєвої гіпсової маски, яка зацікавила художника своєю усмішкою. Неочікувано для себе Рєпін зрозумів, що цей образ ідеально підходить хитрому персонажу, що нагнувся до писаря, який підказує і підбирає слова без лестощів.

☝Порфирій Мартинович є ілюстратором "Енеїди" Котляревського, яка привабила його своїм життєстверджуючим духом, яскраво обрисованими образами дійових осіб, талановитою побудовою оповідання. Глибока народність «Енеїди» була рідною, близькою, зрозумілою йому. Але про роботу Порфира для "Енеїди" - ніхто не знав до 1903 року.

☝При зустрічі з Мартиновичем скидали шапки і вклонялися

Порфирій Мартинович був чесною, щирою і глибоко релігійною людиною. Він був одним із небагатьох українських інтелігентів, який не кричав про своє народне походження і за будь-яких обставин лишався разом з поспільством, з найвразливішими його шарами. Коли радянська влада вигнала Порфирія Мартиновича з родинного маєтку у центрі Костянтинограда і переселила у невелику хатинку на околиці, визначний митець гостинно відкривав двері кожному ″проходящему″, хто мав потребу спинитися на ночівлю.

☝Після смерті Порфирія Денисовича, у його костянтиноградській хаті на вул. М. Лермонтова 107, нині вулиця Дмитра Лінського, залишилися безцінні архіви, записи, малюнки, збереження яких було відтепер під величезною загрозою.

☝Могила Порфирія Денисовича Мартиновича

Порфир проста людина, душею був завжди з простим народом. Увесь свій гонорар, а він був дуже скромним, роздав людям, і сам вирішив розділити їхню долю. Зрештою 15 грудня 1933 року помер від голоду. Похований на місцевому кладовищі в Краснограді.

☝Почесна дошка на честь П. Д. Мартиновича встановлена на фасаді Харківського державного професійно-педагогічного коледжу ім. В. І. Вернадського колишньої Першої Харківської чоловічої гімназії.

☝Художня спадщина Порфирія нині зберігається в Національному художньому музеї в Києві, Харкові, Сумах, Дніпрі