Відомі та невідомі факти життя Києва «під німцями»
до Дня пам'яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні
(до 75 років з Дня Перемоги)
Минуло 75 років з Дня перемоги у Другій світовій війні, та ті далекі події неможливо забути, адже вони мали трагічні наслідки для кожної української родини. Кожне українське місто, село зазнало неймовірних втрат, на довгі чотири роки життя людей перетворилося на пекло. Пропонуємо згадати життя киян воєнного періоду. Сьогодні відсоток корінних киян дуже маленький від міської людності, та ще менший тих, хто народився та жив на окупованій території Києва, «при німцях».
На початок війни населення міста становило 930 тис. Від 23 червня 1941 року – дня початку мобілізації – 200 тис. киян взяли до лав армії. 325 тис. разом із заводами та науковими й культурницькими установами, з обладнанням і найбільшими цінностями евакуювали на Схід. У місті лишилося близько 400 тис. жінок, дітей та підлітків, старих і хворих, кинутих напризволяще як зайвий баласт війни.
За два роки окупації нацисти вивезли з Києва на примусові роботи до Німеччини понад 100 тис. міської молоді. Повернулися не всі.
Фольксдойче (етнічні німці) – особи, які жили в окупованому Києві та які могли документально довести своє арійське походження: для них створили невеличку мережу продовольчих крамниць, для їхніх дітей відкрили школи.
Ерзац-хліб – хліб з домішками київських каштанів, який кияни купували на базарах: Житній, Сінний, Володимирський, Солом’янський та найвелелюдніший – Євбаз.
Євбаз – Єврейський базар, де між тим жодного єврея впродовж двох років окупації вже не було.
Хлібина на базарі коштувала 300 окупаційних карбованців, а середня плата працівника коливалася в межах 400 на місяць.
У центрі міста відкрилося кілька комісійних магазинів, де приймали на продаж коштовності та твори мистецтва, які купували окупанти. Рідкісна антикварна річ могла дорівнювати на базарі вартості маленької скляночки пшона.
З настанням вечора місто поринало в темряву: основне обладнання з електростанцій вивезли на Схід, тож електрикою користувалися тільки окупанти та їхні установи. Газу тоді в Києві не було. Опалювання груби чи буржуйки завдавала щоденного клопоту.
Персонал дитячих будинків окупованого міста неухильно витримував належний розклад дня. У виховні години розучували українські народні пісні, грали в лото і ведучий урочисто виголошував: «У кого апельсин, у кого мандарин, яблуко, вишенька, слива, огірок, помідор?» Усе це діти пізнавали й знали лише за картинками.
Навесні дітям варили зелений борщик із підпарканної кропиви, пекли зелені калачики з чорними ягідками пасльону.
Мистецьке життя тривало: у театрах відбувалися вистави, з успіхом йшли опери і балети з класичного та українського репертуару, в кінотеатрах – німецькі фільми; в художньому музеї двічі виставляли свої твори понад двісті київських художників – від знаних класиків до вчорашніх учнів.
Ніякого «матчу смерті» не було. Влітку 1942 року київські футболісти-професіонали грали з командами аматорів із німецьких та мадярських військових частин гарнізону справді переможно – на радість місцевих уболівальників. Є спогади неупереджених свідків, фото, на якому обидві команди стоять разом, весело всміхаючись після матчу. Але дійсно одного з динамівців розстріляли як кадрового енкавеесника, а троє інших загинули в Сирецькому таборі через півроку як випадкові заручники.
Столиця України входить до списку тих європейських міст, архітектурне обличчя котрих зазнало разючого удару в період Другої світової війни.
Радянські мінери перетворили центр Києва у руїни.
24 вересня 1941-го року пролунав перший потужний вибух, який розколов навпіл великий чотириповерховий будинок з мансардами і вежами, споруджений 1903-го року за проектом архітектора Городецького.
У повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, "Гранд-готелю", біржі, кількох особняків, серед яких зведений у мавританському стилі унікальної краси будинок Зайцева, і розкішна будівля найбільшого цирку в Європі – цирку Крутикова.
Страшної сили вибух зруйнував найпрестижніший житловий будинок Києва – так званий дім Ґінзбурга. Це був перший київський хмарочос – 12-поверхова споруда на 90 квартир і 500 кімнат.
Пожежі, які тривали у центрі міста від 24 по 29 вересня і понищили майже всю забудову Хрещатика, наполовину вулиці Прорізної, Городецького і частково Лютеранської, Інститутської, Заньковецької та Грушевського.
Восени 1941-го року вибухами та пожежами було знищено 324 споруди, під руїнами яких загинуло кілька сот нацистів.
Через неспроможність зупинити вибухи та ліквідувати пожежі, окупаційна влада розпочала масові розстріли киян-заручників.
Першими жертвами стали євреї міста. Тридцять п'ять тисяч з яких розстріляли вже 29-30 вересня у Бабиному Яру. Сотні киян страчували після кожного випадку підпалу або диверсії підпільників.
Фольксдойче (етнічні німці) – особи, які жили в окупованому Києві та які могли документально довести своє арійське походження: для них створили невеличку мережу продовольчих крамниць, для їхніх дітей відкрили школи.
Ерзац-хліб – хліб з домішками київських каштанів, який кияни купували на базарах: Житній, Сінний, Володимирський, Солом’янський та найвелелюдніший – Євбаз.
Євбаз – Єврейський базар, де між тим жодного єврея впродовж двох років окупації вже не було.
Хлібина на базарі коштувала 300 окупаційних карбованців, а середня плата працівника коливалася в межах 400 на місяць.
У центрі міста відкрилося кілька комісійних магазинів, де приймали на продаж коштовності та твори мистецтва, які купували окупанти. Рідкісна антикварна річ могла дорівнювати на базарі вартості маленької скляночки пшона.
З настанням вечора місто поринало в темряву: основне обладнання з електростанцій вивезли на Схід, тож електрикою користувалися тільки окупанти та їхні установи. Газу тоді в Києві не було. Опалювання груби чи буржуйки завдавала щоденного клопоту.
Персонал дитячих будинків окупованого міста неухильно витримував належний розклад дня. У виховні години розучували українські народні пісні, грали в лото і ведучий урочисто виголошував: «У кого апельсин, у кого мандарин, яблуко, вишенька, слива, огірок, помідор?» Усе це діти пізнавали й знали лише за картинками.
Навесні дітям варили зелений борщик із підпарканної кропиви, пекли зелені калачики з чорними ягідками пасльону.
Мистецьке життя тривало: у театрах відбувалися вистави, з успіхом йшли опери і балети з класичного та українського репертуару, в кінотеатрах – німецькі фільми; в художньому музеї двічі виставляли свої твори понад двісті київських художників – від знаних класиків до вчорашніх учнів.
Ніякого «матчу смерті» не було. Влітку 1942 року київські футболісти-професіонали грали з командами аматорів із німецьких та мадярських військових частин гарнізону справді переможно – на радість місцевих уболівальників. Є спогади неупереджених свідків, фото, на якому обидві команди стоять разом, весело всміхаючись після матчу. Але дійсно одного з динамівців розстріляли як кадрового енкавеесника, а троє інших загинули в Сирецькому таборі через півроку як випадкові заручники.
Столиця України входить до списку тих європейських міст, архітектурне обличчя котрих зазнало разючого удару в період Другої світової війни.
Радянські мінери перетворили центр Києва у руїни.
24 вересня 1941-го року пролунав перший потужний вибух, який розколов навпіл великий чотириповерховий будинок з мансардами і вежами, споруджений 1903-го року за проектом архітектора Городецького.
У повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, "Гранд-готелю", біржі, кількох особняків, серед яких зведений у мавританському стилі унікальної краси будинок Зайцева, і розкішна будівля найбільшого цирку в Європі – цирку Крутикова.
Страшної сили вибух зруйнував найпрестижніший житловий будинок Києва – так званий дім Ґінзбурга. Це був перший київський хмарочос – 12-поверхова споруда на 90 квартир і 500 кімнат.
Пожежі, які тривали у центрі міста від 24 по 29 вересня і понищили майже всю забудову Хрещатика, наполовину вулиці Прорізної, Городецького і частково Лютеранської, Інститутської, Заньковецької та Грушевського.
Восени 1941-го року вибухами та пожежами було знищено 324 споруди, під руїнами яких загинуло кілька сот нацистів.
Через неспроможність зупинити вибухи та ліквідувати пожежі, окупаційна влада розпочала масові розстріли киян-заручників.
Першими жертвами стали євреї міста. Тридцять п'ять тисяч з яких розстріляли вже 29-30 вересня у Бабиному Яру. Сотні киян страчували після кожного випадку підпалу або диверсії підпільників.
Наймасштабнішою трагедією для Києва стало знищення унікальної пам'ятки українського зодчества 11-18 ст., головного храму Києво-Печерської Лаври – собору Успіня Пресвятої Богородиці. Це була українська святиня світового культурного значення, під руїнами котрої загинуло безліч безцінних мистецьких скарбів. Потужним вибухом також було повністю знищено пантеон найбільших достойників української землі – київських князів, митрополитів та архімандритів, похованих в соборі.
Це далеко не повний перелік трагічних подій, які відбувалися в окупованому Києві. З кожним роком свідків життя «під німцями» стає все менше. «Діти війни» сьогодні, як ніхто цінують мирне небо та кусень хліба!
Немає коментарів:
Дописати коментар