"Оксамитовий" сезон

   Нікому не відкрию секрету, коли скажу, що періодику люблю читати не менше, ніж книжки. Правда, всі мої уподобання можна на пальцях перерахувати, чомусь у нас зовсім малий вибір справді якісних і цікавих сучасних видань. Але вони є, і, взагалі, моє, тепер уже професійне хобі - це відслідковувати тенденції та цікавинки в царині сучасних періодичних видань. Справжнім відкриттям на сьогоднішній день став для мене Всеукраїнський суспільно-політичний інформаційний журнал "Оксамит". Спочатку доля звела з новою головною редакторкою журналу журналісткою і письменницею Жанною Куявою, світлою, неймовірно талановитою людиною. Пройшло зовсім не багато часу, - і в мене чудова нагода побувати на презентації ювілейного номеру "Оксамиту" в Українському Центрі Культури та Мистецтв.

Ті чи інші процеси, події та навіть люди в моїй уяві мають певні асоціації. Так-от, презентація "Оксамиту" для мене - це, як оксамитовий сезон, - тиха, не криклива зовнішня краса і якісна, енергетично позитивна внутрішня наповненість. Все витримано, спокійно, доладно! Друзі та прихильники журналу - люди різних професій, та кожен знаковий в своїй галузі, і між ними, як між кольорами оксамитової осені, є гармонійне поєднання, коли не приглушують один одного, а навпаки, створюють своєрідний красивий орнамент.

Оксамитовий сезон - це і атмосфера тепла, такого душевного стану, коли кожна причетна до журналу людина випромінює щирість і бажання служити людям. Це і нотки печалі, бо ж знаємо, що ювілейний номер присвячений воїнам АТО, бачимо людей з війни, розуміємо, що нам тут добре, а зовсім недалеко, за 700-800 км від нас, наші бійці, наші воїни, і їм там зовсім не добре, і нікому не добре, бо війна...

Це і подяка, яка тільки буває восени, подяка-спомин всьому тому, що відбулося, адже авторами журналу пройдено вже багато шляхів, зустріто багато неординарних людей, написано чимало сторінок, і вже є певний урожай...

А ще згадаймо, що є такий особливий відтінок оксамитового сезону, як ледь-ледь вловима ностальгія за тим, що могло б бути, але не відбулося, - і це теж легкий прекрасний стан, він дає надію, він дає натхнення, хочеться йти далі, по-новому відчувати, шукати, розвиватися, з пори в пору, а журналу - з номера в номер, бути кращим, досконалішим, міцнішим...

Точнісінько так, як восени хочеться насолодитись кожною миттю, ввібрати в себе все розмаїття оксамитового сезону, так і на презентації хотілось, щоби вечір тривав і тривав. Чудові пісні та мелодії бандуристів, показ стилізованого дизайнерського вбрання, аукціоннні декоративно-прикладні вироби та художні роботи, спілкування з цікавими особистостями, - це справжня естетика, це насолода для душі, це присмак чогось такого тонкого, притишеного, високого. Потім будуть будні, буде робота й турботи, а поки що - перебування тут, в затишній атмосфері оксамиту, в неймовірній аурі позитиву, легкості, і просто тихої краси. Мабуть, заклопотані видавці й автори думають вже про наступний номер, про майбутнє, але ми побудьмо ще тут, ще трішечки, ще свято...

Дякуємо Вам, шановна пані Тамаро Маркелова, дорога Жанно Куява і всі, хто творить такий змістовний, сучасний европейсько-український журнал за те, що Ви особливі, справжні, маєте свій почерк, задаєте тон іншим, піднімаєте планку традиційного глянцю все вище і вище, робите якісний інтелектуальний продукт. Вітаємо Вас з новим ювілейним номером, і бажаємо "Оксамиту" бути знаними і впізнаваними як в Україні, так і далеко за її межами довгі-довгі роки!

Успіху і процвітання Вам, дорогі наші друзі!!!

.

"Прабабусині віночки на щасливу долю"

14 жовтня Україна відзначає одне з найшанованіших нашим народом свят - Покрови Пресвятої Богородиці, або День Покрови. Окрім релігійної складової День Покрови має також інше, суто національне значення, - це День українського козацтва, День зародження УПА, а буквально декалька днів тому 14 жовтня стало Днем Захисника Вітчизни.

Сьогодні ми хочемо розказати саме про народознавчі традиції.

Цікаво, що шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України, тільки зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний.

Незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто, тому що корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.

Свято Покрови символізує засинання Природи, та вкривання (покривання) Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, кажуть «Прийшла Покрова – на дереві голо». В Україні ще здавна це свято відкривало і весільний сезон. Навіть сьогодні частенько можемо почути від дівчат "Покрово-Покрівонько, покрий мою голівоньку" або "Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”.

І саме на цьому ми робимо акцент: завдяки нашим користувачам пані Тетяні та її внучці, маленькій Мирославі Горбенкам ми оформили етнографічну виставку "Прабабусині віночки на щасливу долю для дівчаток Роду", де показуємо як важливо знати свій Рід, дотримуватись традицій, живитись енергією предків та Матері Землі. Тут показовим є приклад родини Горбенків, коли в свій 90-літній ювілей прабабуся Ольга дарує маленькій 5-тирічній правнучці Миросі віночок як символ дівочого щастя та оберіг на щасливу жіночу долю. І цей віночок разом з іншими з Мирославиної "Колекції віночків та рушників прабабусі Каті з Чернігівщини", уже бабуся пані Тетяна люб'язно надала нам для виставки.

Хоч на скронях сивина, та душа все молода...

Людині зрілого віку для щастя не так багато треба, - відчувати свою потрібність, дарувати людям радість, мати поруч близьких людей...

1 жовтня одночасно святкується Міжнародний день людей похилого віку та День музики. А ми символічно об'єднали ці дати, і в результаті в нашій бібліотеці відбулося чудове мистецьке дійство, - концерт вокальної студії "Гармонія" БК "Росток" під керівництвом музикознавця, викладача Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра Галузевської Олени Миколаївни. Солісти - люди зрілого віку, люди різних професій, але любов до музики це те, що їх єднає. Чудові голоси, вдалий репертуар, майстерне, професійне виконання, - і глядачі, яких зараз дивувати чимось не легко, у захваті. Як справжнє визнання були не в образу нам, бібліотеці, сказані слова "ваше місце на великій сцені".Слухаючи цих зрілих, інтелігентних чоловіків, - як легко кожен з них співає, як вкладує в пісню свою душу, смакує мелодію, передає емоцію, - тоді забувалось про все, зникали труднощі й негаразди сьогоднішнього дня, залишалась лише високе, вічне, прекрасне... І ми розуміли, музика немає віку, і головне не те, які там цифри в паспорті, головне - те, що в душі!

Успішне письменство Івана Андрусяка та Андрія Кокотюхи

І вже під завісу нашого марафону, нашого Дня "дуже відкритих дверей" ми підготували майстер-клас для майбутніх журналістів, вихованців гуртка журналістики НВК допрофесійної підготовки Солом'янського району. Своїм досвідом та професійними секретами з ними ділилися справжні гуру, важковаговики журналістсько-письменницької справи Іван Андрусяк та Андрій Кокотюха.

Загальнокультурні стратегії, журналістські канони, сучасний літературний процес, довколалітературна інфраструктура, - ми із перших вуст вчимося азам успішного письменства.

І на десерт, - тепер наші читачі мають можливість читати нові твори улюблених Андрія Кокотюхи та Івана Андрусяка (видавництва "Фонтан казок"), які ми отримали в дарунок бібліотеці, за що безмежно дякуємо нашим шановним письменникам!!!

Іван Андрусяк і підліткове читання

Якщо малечу до читання ще можна привчити, якось спонукати, то підлітків, приміром, семикласників, можна тільки зацікавити. Чим? Звісно, хорошими, цікавими книжками, а ще - зустрічами з авторами, які вміють робити ці хороші, цікаві книжки.

Від Марії Морозенко, котра читала для молодших школярів естафету у марафоні до Всеукраїнського дня бібліотек перейняв один з найулюбленіших письменників сучасної української дітвори Іван Андрусяк.

Ми вже добре знаємо - семикласників не так то легко чимось здивувати, та пан Іван, беручи за основу сюжет книжки "Третій сніг" говорив про добро і зло, співчуття і жорстокість, радість і горе, сміх і сльози, - про все те, що є в житті кожного, і про що треба говорити з дітьми.

Тепла невимушена атмосфера, розмова на рівних, захоплюючі оповідки із життя, не менш захоплююче читання, - і по завершенні зустрічі семикласники, ура! - питають " а чи можна у вас записатися", " а яку книжку порадите мені взяти", і найголовніше "ми хочемо прийти на зустріч, коли буде ще?".

Дякуємо пане Іване за те, що допомагаєте розширювати простір читання!

Територія Єдності. Марафон до Всеукраїнського Дня бібліотек.

День відкритих дверей приурочений до Всеукраїнського Дня бібліотек ми присвятили Україні. І першою до нас на зустріч з тими, хто всім серцем любить своою землю, хто іншої країни для себе не знає, заради кого ми повинні робити все, щоби Україна була, - на зустріч з дітьми завітала дослідниця історії України, письменниця і поетеса Марія Морозенко. 

Відбулася цікава, жвава розмова, ми мандрували і дитячими книжками, і вели бесіду про дуже серйозні речі: давню історію і сучасні символи України,  повагу до рідної землі і про любов до найрідніших, найближчих кожному з нас людей, багатовікову історію нашої державності і  теперішній час, коли щодня на у нас з'являються нові Герої.

Діти говорили про Україну, в якій вони хочуть жити. І, повірте, щирі, хвилюючі дитячі слова були переконливими. Впевнені, майбутнє нашої держави - в надійних руках. Головне, не схибити нам, дорослим.