Зверніть увагу: "АртРеріхівка"

Щоб мистецтво не викликало відторгнення - потрібні споглядання і час.

З Нового 2015 року для шанувальників знакового українського мистецтва розширюється комунікаційний простір - відкриває свої двері "АртРеріхівка" - художня галерея при бібліотеці імені Миколи Реріха.

Нам хочеться, щоб люди не боялися користуватися мистецтвом...

Мистецтво - це як золото і порода: вивалюють тонни, а збирають грами. Важко зрозуміти, що є цінністю. а що ні. Вихід тут простий: мистецтва має бути багато, його потрібно показувати і дивитися, а ще - намагатися зрозуміти.

Сьогодні ми представляємо Стефанію Гебус- Баранецьку, мало відому широкій аудиторії українську художницю, котра працювала в царині станкової графіки та ксилографії.

Стефанія Гебус-Баранецька народилася 19 січня 1905 року в Перемишлі (тепер м. Пшемисл, Польща).

В 1926-1929 роках навчалася ухудожній студії Олекси Новаківського у Львові. В 1933 році закінчила художній факультет Львівського політехнічного інституту. В 1933-1950 рр. викладала графіку та шрифти у Львівському художньо-промисловому училищі та художньому інституті.З 1946 року брала участь у республіканських виставках, з 1960- у всесоюзних.

В своїх дереворитах поетично зображала мальовничість української природи та самобутні національні традиції і мотиви Західної України.

В бібліотеці ім. Реріха представлена виставка ліногравюр та виставка рукотворних авторських листівок художниці.

Бібліотека дякує родині художника Миколи Сліпченка за люб*язно надані експонати для оформлення виставки.

Листівки 1963 - 1975 рр.

Львівські таємниці Андрія Кокотюхи

Рік 2015 щойно розпочався, а ми вже можемо похвалитися першою книжковою новинкою... та не просто новинкою, і не просто року, а великою новиною, - сам Андрій Кокотюха, сучасний український письменник, журналіст та сценарист презентував нам сьогодні свою ювілейну, увага!, п'ятдесяту книжку "Адвокат з Личаківської" - перше видання із щойно, у 2015 році, заснованої серії "Ретророман", та перший із циклу 7-ми ретродективів, місцем розгортання подій яких є  Львів періоду початку ХХ ст.
"Адвокат з Личаківської" - то не просто детектив, то цікаве, пізнавальне, захоплююче читання, - червоною ниткою сюжету проходять драматичні події, які відбувалися в цей час в Австро-Угрській та Російській імперіях, та які добряче зачепили весь світ.

Отак вдало розпочався наш новий книжково-презентаційний рік))

І, особисто від себе: виходу цієї книжки дуже чекала. Львів - то мій давній особливий сентимент...Дякую, Вам, Андрію, за те, що даруєте справжню читацьку насолоду!

Вчимось бути відповідальними

Відповідальними за себе, за тих, хто поруч, за тих, хто бореться за життя...Що міцніша впевненість у своїх силах, то частіше в наших душах прокидається готовність допомогти тим, хто слабкіший.

Про громадянське суспільство зараз не говорить хіба що лінивий. А що воно таке, як діє, які має сенси, - про це, за результатами останніх соціологічних досліджень, мають чітке розуміння пасіонарії, люди, котрі власне, його, це суспільство формують і наповнюють змістом. Але... тут є свої але. Часто-густо, просто добре роблячи на своєму місці свою справу, ми знаходимо себе у продукованих суспільною свідомістю комплексних підходах побудови майбутнього на власних цінностях, стаючи таким чином маленькою, однак рушійною частиною громадянського суспільства.

Як це все діє? Ось найпростіший приклад, так би мовити, епізод з повсякдення:

1. Бібліотека імені Реріха, як соціокультурна інституція, має активну позицію щодо підтримки проектів доброчинного спрямування,

2. Благодійна книгарня "Дієслово"- перша в Україні благодійна книжкова крамниця, котра 100% зароблених коштів передає на благодійність, популяризуючи рух філантропії.

3. Бібліотека інформує своїх користувачів про діяльність "Дієслова".

4. Користувачі, прагнути поєднати доброчинність та власний інтерес (читання), повноважують нас, працівників бібліотеки придбати книжки, довіряючи нам свої кошти (суми різні - хто 5, хто і 50 грн).

5. В підсумку: читачі смакують нові книжки, скарбничка благодійників поповнюється на певну суму.

Як бачимо, кожен не великий, та посильний внесок у підвищення гуманістичної якості соціальної комунікації формує суспільство, в якому хочеться жити.

а вищенаведений приклад показує, що громадянське суспільство - це не щось абстрактне, насправді - це ми небайдужі, ми, котрі почали свій незворотній шлях від патерналістського способу життя до суспільства соціально відповідального.

Починаємо рік із Добра

На початку нового року, в Різдвяний час, коли ми віримо, що в людях дивним чином проявляються найбільші чесноти - щедрість, доброчинність, співпереживання, милосердя, в цю благодатну пору хочеться і робити, й говорити про Добро...

І в своєму першому новорічному дописі я хочу поділитися маленькими, але такими світлими, приємними подіями, якими розпочався наш бібліотечний Новий 2015 рік:

ще напередодні Нового року нас цінними подарунками, зробленими власноруч, привітали наші дорогі друзі з Центру реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, - і тепер, в морозні дні виставка "Тепло моїх долонь" зігріває наші душі;

ми, в свою чергу, зігріли серця тих, кому ми зобов'язані миром і спокоєм у наших оселях - провели акцію "Отримувати подарунки приємно... А дарувати - ще приємніше", - зібрали і передали невеличкі Різдвяні подарунки для наших воїнів-захисників на Сході;

другий тиждень тішимося "няшками", - у нас триває виставка "Дарунок з дитячою душею", авторські роботи нашої читачки Тетяни Процюк - зворушливі, романтично-ніжні, з неймовірно позитивною енергетикою вироби, зроблені молодою мамою і для своєї донечки, і на потіху всім дробрим людям;

в Надвечір'я Різдва Христового ми раділи справжнім колядникам, нам на цілий рік навіншували нам всякого добра, - багато цікавих зустрічей, гарних книжок, нових читачів і всяких-всяких гараздів;

і, нарешті, всіх своїх відвідувачів з Новорічно-Різдвяними святами ми вітаємо Виставкою рукотворних новорічних листівок самобутньої художниці Стефанії Гебуз-Баранецької з приватної колекції нашої читачки Вікторії Сліпченко, за що висловлюємо пані Вікторії велику подяку.

І хай це просто лише маленькі епізоди нашої роботи, та приємно усвідомлювати, що свій Новий бібліотечний рік ми розпочали зі справ, які, хоч трішечки, та додали світу Добра...

Літературно-музичний "Позитив"

Вчора у нас був "Позитив". Так, один цілковитий позитив, - у Мистецькій вітальні бібліотеки відбувся творчий вечір Олени Галузевської, музикознавця, викладача Київського Інституту Музики ім. Глієра, невтомної оптимістки-життєлюбки. 

Вечір складався із музичної та літературної частини. Музична - концерт солістів чоловічої вокальної студії "Гармонія" БК "Росток", концертмейстром якої, протягом останніх 25-ти років, є пані Галузевська; а літературна - презентація авторської збірки "Позитив", яка вийшла в світ зовсім нещодавно, та вже здобула прихильність серед шанувальників мистецтва і просто серед людей, які прагнуть доторкнутися до прекрасного...

Сьогодні мені дуже легко писати про вчорашню подію, - я читаю "Позитив" пані Олени, і слова самі просто просяться до цитування, вони якнайповніше передають ту емоцію, яка супроводжувала все наше дійство.
Отже, почнемо: "Чим вимірюється рівень таланту в музиній сфері?...Мабуть, сумою природних даних, професійної підготовки, виконавчої майстерності, творчих інтенцій" - це про пані Олену та її чоловічий колектив, котрий з легкістю виконує і романс, і народну, і сучасну пісню. "Людина справді народжується для щастя, але на відміну від птаха, вона часто ігнорує не те, що політ, а й найменшу можливість для фізиичної активності." - і це також про них, які в свої "50 з хвостиком" дадуть фору багатьом-багатьом молодим. 

Або "Бувають у житті події, враження від яких неможливо переоцінити. Вони надихають на нові творчі злети в імя Краси." - влучно передає той душевний стан, в якому перебували слухачі під час та після концерту.
А ще приємне, пророче для нас, підсумкове "Всі, хто слухав цей концерт, впевнена, запам ятають його надовго, і будуть вдячні організаторам..."

І, насамкінець, наше спільне побажання, те, до чого прагне культурно-мистецька спільнота, формуючи систему координат культурної політики новітньої України - "Хочеться вірити, що в майбутньому талановиті митці будуть отримувати не тільки моральне, але й достойне матеріальне заохочення за свою натхненну висококваліфіковану працю, адже їх місце в українській і світовій культурі залежить від владних рішень тут і сьогодні."

Родіон Шовкошитний. На світлому боці сили.

Про ці події будуть писатися книжки й історичні дослідження...

Про це будуть вестися дискусії і ламатися списи у маститих науковців та експертів.

Будуть різні трактування й версії...

Будуть учасники та свідки подій, будуть ті, хто йшов ва-банк й ті, хто умили руки...

Багато чого буде. Пізніше. Тоді, коли вже на папері писатиметься історія, яка тепер пишеться кров'ю нашого народу на нашій рідній землі.

Через рік, два, п'ять і більше про теперішні події дітей вчитимуть по підручниках й посібниках. А поки?

Поки є унікальна нагода пізнавати історію із перших вуст. І наша бібліотека, як соціальний інститут, робить сьогодні все для того, щоби сучасники, особливо діти й молодь, були долучені до процесу історичної культурної просвіти як основи національного патріотичного руху.

18 грудня в нас відбулася зустріч учнів Технічного ліцею НТУУ "КПІ" з військовим журналістом, волонтером Родіоном Шовкошитним. Темою зустрічі були розмови про дух нашого часу, про історію, яка на нашому боці, про патріотів за лінією фронту і випробування об'єднанням. Родіон говорив про відчуття гордості за нашу країну; про те, що ми завжди вміли воювати й відстоювати свою землю; що сьогодні в наших жилах, в нашій крові проявляється давній героїчний дух мужності й волелюбства; що кожному з нас важливо знати історію свого роду, і бути гідними громадянами своєї держави.

Ліцеїсти задавали багато питань, висловлювали цікаві погляди, яким вони бачать майбутнє країни, роздумували та дискутували, про те, як звільнити нашу землю і закінчити війну.

Можемо з полегкістю сказати, що такі діти - то наше достойне, гідне майбутнє.

І, насамкінець, про тих, Хто творить історію.

Є неписаний закон війни, - вона оголює людську душу, показує саму її суть, і якою людина є всередині, те й проявляється в повній мірі назовні. На українців чужа пропаганда навісила ярлики жадібних, зазадрісних, недалеких людей, - та події останнього року доказали, що це абсолютно не так! Зрозуміло, зрадники і негідники, у нас, як і в будь-якому суспільстві є, але, - ота неоголошена війна виявила приспані досі благородство й лицарство українців! Скільки є історій про вірність й мужність, про відчуття ліктя, (особливо там, де бойові дії) й безмежну довіру один до одного, (коли на нагальні критичні потреби за короткі проміжки часу збираються просто фантастичні суми коштів).

Так от, Родіон Шовкошитний - це уособлення всього отого найкращого й найпотужнішого, що в нас, в українцях, за останній рік проявилося, - активіст Майдану, волонтер руху "Народний тил", солдат-доброволець в зоні АТО, в минулому спортивний, а тепер військовий журналіст, який завжди в найгарячіших місцях.

Родіон - це Людина, якій небайдужа доля рідної землі, це той, хто пише історію новітньої України, це Справжній Воїн Світла!

Бережіть себе, Родіоне!

,