середа, 7 жовтня 2020 р.

Козацько-лицарська Україна

Книжкова виставка до Дня українського козацтва

https://www.youtube.com/watch?v=6u6qzRlTXK8
Руденко, Ю. Д. Козацько-лицарський гарт української молоді.
 – Київ : Фенікс, 2017. – 400 с.
Книжка присвячена дослідженню проблем козацько-лицарського загартування молоді України, починаючи з епохи Відродження (Козацької доби) ХVI – XVIII ст. до нашого часу.

Відеоролик до книжкової виставки: https://www.youtube.com/watch?v=6u6qzRlTXK8


Злотополець Вал., Федів, І. Життя та дивовижні пригоди козака Миколи на безлюдному острові 
 – Київ :Ярославів Вал, 2014. 224 с.
Пригод.повість. Такої української книжки ще не було. Ти ще не знав українського Робінзона. А написав його двоє юнаків ще 1918 року, коли молода Українська держава знемагала у кільці вогненних фронтів. І тільки в незалежній Україні ти можеш зустрітися з цією книжкою.


Ковалевська Ольга. Таємниці козацьких портретів
- К.: ТОВ «Видавництво «Кліо», 2019. – 288 с. іл..
Видання містить десять нарисів з історії давньої та сучасної іконографії відомих українських гетьманів, полковників, сотників та іхніх матерів і дружин.


О. Мицик, Ю. А., Плохій С.М. Як козаки Україну боронили 
 - Київ :КЛІО, 2018. 368 с.
Книжка містить захоплюючу науково-популярну розповідь про виникнення українського козацтва, його розквіт і занепад. Характеризуються звичаї козацтва, його військове мистецтво, релігійне життя, побут, устрій і функції Запорозької Січі, боротьба з зовнішніми ворогами, внесок козацтва в культуру українського народу.


Плачинда, С. П. Козак – душа правдивая…
- Київ : Велес, 2006 – 208 с.
Крізь віки і лихоліття, війни і революції розпізнаємо їх – вірних синів і дочок українського народу, сильні й мужні натури,натхненні постаті, що за складних, трагічних обставин, переборюючи спустошливі навали ординців, грабіжницькі агресії сусідніх імперій, панське свавілля, жорстокий наступ на українську духовність – віддавали свої сили, обдарування і саме життя на вівтар Вітчизни, на славу рідної України.



Рутківський В. Джури характерники : [історична трилогія для дітей. Кн. 2.].
 – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 448 с.
Ким були найперші козаки? Звідкіля вони взялися? На ці запитання ти знайдеш відповідь у новому гостросюжетному історичному романі Володимира Рутківського – одного з найблискучіших сучасних українських дитячих письменників. Його дивовижні герої Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі – з честю виходять із найскладніших ситуацій.



Рутківський В. Джури козака Швайки : [історична трилогія для дітей. Кн. 1.]. 
– Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 432 с.


Морозенко М. Іван Сірко. Великий характерник.
– [Львів] :Видавництво Старого Лева, 2010. – 176 с.
Життя Івана Сірка овіяне легендами і сповнене карколомних пригод. Він народився незвичайною дитиною, з особливим даром характерництва, що допоміг йому здобути багато перемог, і перед усім – над собою.


Морозенко М. Іван Сірко. Славетний кошовий.
 – [Львів] :Видавництво Старого Лева, 2013. – 265 с.
Ця книжка є продовженням історії змужніння та духовного зростання Великого Характерника Івана Сірка, якому судилося долею дорости чину славетного козацького отамана та здобути на віки вічні усенародну шану і любов.

Коваленко Сергій, Пугач Ольга. Опис козацької України 1649-го року: Довідник
- К..:Вид.центр "Просвіта", 2004. - 152 с.: іл.


Коваленко Сергій Україна під булавою Богдана Хмельницького.
 Енциклопедія. - Том 1.
- Київ: "Стікс-Ко", 2007. - 376с.
Книга є упорядкованим узагальненням відомостей про державу Війська Запорізького, що стосуються 1648-57 років.

Українське козацтво.
Науково-популярне видання. Автор-укладач Борис Черкас.
Видавництво ТОВ "Балтія-Друк"



Історія українського козацтва : Нариси у 2 т. – Київ : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. - Т. 1. – 800 с.
Історія українського козацтва : Нариси у 2 т. – Київ : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2007. - Т.2. -724 с.
З висоти ХХІ сторіччя сучасні українські історики спробували ще раз перегорнути сторінки героїчної і трагічної козацької минувшини, знайти свої відповіді на, здавалося б, уже добре досліджені, але водночас повністю не опановані питання: хто вони – козаки, яку роль відіграли в історії не лише України, а й Європи?


Крип’якевич І. П. Пригоди малих козаків 
- Київ : Веселка, 2004. -255 с.
До цієї книжки увійшли гостросюжетні, сповнені небезпечних пригод повісті й оповідання видатного історика, академіка Івана Крип’якевича, що вперше побачили світ у 1910-1930 рр. 


Діти Козацької Матері. 
- Київ : Веселка, 2004. – 334 с.
Книга гостросюжетних історико-пригодницьких творів про дітей Козацької Матері – славних, сміливих, завзятих хлопців, які пліч-о пліч з дорослими боролися проти поневолювачів за свободу України в часи Запорозької Січі.



вівторок, 29 вересня 2020 р.

Іван Карпенко-Карий

 "Корифей українського театру"

(175 років з дня народження)

Іван Карпенко-Карий (1845-1907)  — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»). 
     Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці (нині Веселівці), недалеко від Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) у родині управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича. Любов'ю до театру І.Тобілевич значною мірою завдячує матері - Євдокії Золотницькій. Вона була кріпачкою-покоївкою в панів Золотницьких, аж поки її не покохав Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Золотницькі любили театр, і часто брали з собою на вистави покоївку Дуню. У неї була виняткова пам'ять, тому вона вивчила всю "Наталку-Полтавку", і не тільки слова, а й наспіви пісень. Слух і голос мала чудові, вміла захоплено й емоційно розповісти - не дивно, що й діти "захворіли" театром. А її дітьми були, окрім Івана, що пізніше взяв псевдонім Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті - ціла плеяда корифеїв українського театру. 
     За словами І. Франка, «…він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, яком щодо ширини та багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов’янських народів» (ст. «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)» // Франко І. «Зібрання творів» у 50-ти т., т. 37, К., 1982). 
     Освіту Іван Тобілевич здобув у Бобринецькому повітовому училищі. Через матеріальну скруту родини, на цьому офіційні «університети» для нього закінчилися. Наприкінці 1864 р. його прийнято на державну службу до повітового суду канцелярським служителем. У 1865р. переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. У 1870 р. одружився з Надією Карлівною Тарковською. Мав 7 дітей. У 1881р. втратив дружину Надію. 
     З 1869 по 1883 р. він пише свої перші твори: оповідання «Новобранець», п'єси «Чабан» («Бурлака»), «Хто винен?» («Безталанна»), «Підпанки». Вступив до театральної трупи М.Старицького. У 1883р. одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. З 1884 р. Карпенку-Карому заборонено перебувати на території України й у великих містах Росії. Драматург оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. 1885 р. написані п'єси «Розумний і дурень» та «Наймичка», а 1886 р. – комедія «Мартин Боруля». 1887 р. він одержує дозвіл залишити Новочеркаськ і переїздить на хутір Надія, що поблизу Єлисаветграда. У 1888р. вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського. З 1889 по 1904 р. з-під пера драматурга виходять такі твори: «Сто тисяч», «Паливода XVIII століття», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Гандзя», «Суєта», «Житейське море». У 1890р. 1900–1904 — створив власну трупу.
 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування, поховано його поблизу хутора Надія. 

     П’єси: Бурлака (1883) Безталанна (1884) Бондарівна (1884) Розумний і дурень (1885) Наймичка (1885) Мартин Боруля (1886) Гроші (1889) Сто тисяч (1889) Батькова казка (1892) Паливода XVIII століття (1893) Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895) Понад Дніпром (1897) Чумаки (1897) Сава Чалий (1899) Хазяїн (1900) Гандзя (1902) Суєта (1903) Житейське море (1904)

четвер, 24 вересня 2020 р.

"Осінній триптих: Львів-Поляниця-Ворохта"

 Презентація фотоальбому 



Автори:
Надія Василенко-Коровянська (м. Київ) – поет, прозаїк, художник.
Мирон Марецький (с. Поляниця, Івано-Франківської обл., Болехівський р-н) – фотохудожник.
     Пропонуємо вашій увазі он-лайн передпрезентацію  фотоальбому про мандри з карпатської серії, створеного у чудовому співавторстві мандрівниці-киянки Надії Василенко-Коровянської з карпатським горянином мандрівником-фотохудожником Мироном Марецьким, який має особливе чарівне неповторне бачення світу, і, здається,є невід’ємною частиною тих скель і лісів, водоспадів, рік і гір. 
Альбом має умовні розділи: 
- "Осінні Львівські оповідки" – про мандрівку до Львова. 
- "Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця" – про мандрівку у початок осені у Прикарпатті, про нові неймовірні і містично прекрасні скелі. 
- "Мандрівник завжди в дорозі" – про автопереїзд до Ворохти із міні-походами до Гошівського монастиря, Яремчансього водоспаду і Женецького водоспаду Гук; а також – про Ворохту і мальовничу прогулянку до гори Кукул, що знаходиться там неподалік. 
     Понад 200 світлин та тексти до них допоможуть вам перенестись в неймовірний світ Карпат, які позолотила Осінь! 
     Приємної подорожі сторінками, милуйтесь-насолоджуйтесь з нами!

Від автора Надії Василенко-Коровянської: 
"ЇЇ Величність Доля – панянка цікава і непередбачувана, її витівки вибивають нас зі звичної повсякденності так чи інак, змінюють наше життя і ставлення до подій, що в ньому відбуваються. 
  Саме Вона складає маршрути, влаштовує зустрічі, а я лише рухаюся за її підказками і дякую, дякую і їй, і тим, хто веде мене шляхами і стежками у непізнане і чарівне, зустрічає і проводжає, допомагає і просто йде поряд. 
  Вкотре я переконалася, що мрії збуваються, щоправда, не тоді, коли ми на то очікуємо, і не завжди так, як уявляємо, тож, варто продумувати і формулювати свої бажання дуже точно і до дрібниць. 
  Мандрівка виявилася дуже насиченою і цікавою, не такою вже й тривалою (близько місяця), але з дому я виїжджала у футболці (в кінці вересня), коли сонце не лише сяяло, але й припікало, а поодиноке жовте листя прикрашало ще пишні, густі зелени крони дерев, а поверталася вже у пуховику, проглянувши-проживши захоплюючу яскраву карпатську осінь і перші снігові вистави. 
  Як ви вже, певне, здогадалися з назви, розповідь буде про три неймовірні місця моїх мрій, з кожним з яких в мене своя окрема історія любові – Львів, Поляниця, Ворохта – три окремі неповторні світи, що назавжди оселилися у моєму серці".
чайна ложечка осені
вхопила чайну ложечку
сонячного різнобарв’я 
осені.
 дерева стоять сонячні, 
вогняні, жовті з вкрапленнями 
помаранчевого і червоного. 
листочки кружляють, 
відриваються, 
летя-я-ять, 
падають додолу, 
туляться одне до одного, 
перетворюючись 
у барвисті пагорби, 
що шурхотять про осінь, 
яка збирає валізи, 
які шепочуть про зиму, 
що на порозі тупцює, 
і про весну, 
що незмінно прийде 
за руку з літом... 
О-покрове 
опадаючих буків...
Осінні Львівські оповідки
Осінні Львівські оповідки

Осінні Львівські оповідки


Осінні Львівські оповідки
модрина 
вона напевне 
наче та малесенька 
модрина 
що палає 
у темно-зеленому лісі 
могутніх смерек 
догоряючи разом 
з останнім осіннім 
Сонцем 
вогняним і крихким 
вбранням 
осипаючись 
долу 
засинаючи 
відмираючи 
в холод 
на всю білосніжну зиму 
щоб відродитись 
від першого теплого 
«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»променю 
навесні
«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»


«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця» 

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

лоша 
виходиш надвір, 
йдеш вздовж плота, 
і раптом помічаєш 
прямо за сусідським плотом 
оту саму конячку з лошам. 
мама спокійно собі пасеться, 
зануривши ніс у отаву, 
а мале теж помічає мене, 
вибігає назустріч, 
зупиняється, 
дивиться одним очком, 
тоді другим, 
підстрибує, ірже радісно 
і несеться прямо до мене вскач, 
так само раптово зупиняється 
і біжить вже вздовж плота, 
і навколо мами, і знову до мене… 
смішні пухнасті, як вата, 
хвостик і грива стирчать догори – 
кумедне-кумедне, 
довірливе, гарне, радісне дитя. 
і хочеш-не-хочеш 
вже й сам заряджаєшся 
його дитячою нестримною 
легкою радістю Життя.

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»

«Десь у Карпатах або Поляниця і Осінь-лисиця»


стоншуюся 
стоншуюся... 
тонша і тонша 
перетинка між світами 
відчуваю перебіг життя 
пере-про-тікання 
наче пісок 
у піщаному годиннику 
через тонку цяточку 
з-в 
витікає-тече воно 
вислизаючи в інші світи 
не закінчуючись 
але продовжуючись 
перетинка між світами 
тонша і тонша 
слухаю шерех піску 
і каміння 
між світами... 
стоншуюся...

Мандрівник завжди в дорозі

Мандрівник завжди в дорозі

Мандрівник завжди в дорозі

Мандрівник завжди в дорозі

ми є 
ми – як два сонця 
ні, як одне-єдине 
бо ми є – 
відображення 
одне одного 
продовження 
одне одного 
світло й тінь 
ранок і вечір 
день і ніч 
небо і земля 
вода і вогонь 
але... 
ми є нероздільні 
ми є єдині 
ми єдність 
протилежностей 
жінка і чоловік 
єдина сутність 
ми є життя 
ми є любов 
ми є 
назавжди разом


Горами понад Ворохтою

Горами понад Ворохтою

букова гілочка 
я букова гілочка 
вітер осінній 
зірвав усе листя 
туман обіймає 
вмиває росою 
тремчу 
завмираю 
росту 
плекаю бруньки 
до тепла 
до весни 
свого серця 
я букова гілочка 
знову в весні 
зацвіту

Горами понад Ворохтою

Спадщина віадук

білий аркуш 
коли закінчаться 
в усіх віртуальних сховках 
усі мої туристичні світлини 
відійде осінь в потойбіччя 
впаде додолу 
останній лист сухий 
що лютий вітер його зірве 
перед тим 
як жбурнути мені в обличчя 
жменю снігу колючого 
сповіщаючи 
про початок зими – 
еру криги 
землю встеляючи 
білим аркушем 
для нового початку 
для нової історії 
про кохання... 
мовляв 
малюй-пиши...