Іван Карпенко-Карий

 "Корифей українського театру"

(175 років з дня народження)

Іван Карпенко-Карий (1845-1907)  — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»). 

     Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці (нині Веселівці), недалеко від Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) у родині управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича. Любов'ю до театру І.Тобілевич значною мірою завдячує матері - Євдокії Золотницькій. Вона була кріпачкою-покоївкою в панів Золотницьких, аж поки її не покохав Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Золотницькі любили театр, і часто брали з собою на вистави покоївку Дуню. У неї була виняткова пам'ять, тому вона вивчила всю "Наталку-Полтавку", і не тільки слова, а й наспіви пісень. Слух і голос мала чудові, вміла захоплено й емоційно розповісти - не дивно, що й діти "захворіли" театром. А її дітьми були, окрім Івана, що пізніше взяв псевдонім Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті - ціла плеяда корифеїв українського театру. 

     За словами І. Франка, «…він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, яком щодо ширини та багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов’янських народів» (ст. «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)» // Франко І. «Зібрання творів» у 50-ти т., т. 37, К., 1982). 

     Освіту Іван Тобілевич здобув у Бобринецькому повітовому училищі. Через матеріальну скруту родини, на цьому офіційні «університети» для нього закінчилися. Наприкінці 1864 р. його прийнято на державну службу до повітового суду канцелярським служителем. У 1865р. переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. У 1870 р. одружився з Надією Карлівною Тарковською. Мав 7 дітей. У 1881р. втратив дружину Надію. 

     З 1869 по 1883 р. він пише свої перші твори: оповідання «Новобранець», п'єси «Чабан» («Бурлака»), «Хто винен?» («Безталанна»), «Підпанки». Вступив до театральної трупи М.Старицького. У 1883р. одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. З 1884 р. Карпенку-Карому заборонено перебувати на території України й у великих містах Росії. Драматург оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. 1885 р. написані п'єси «Розумний і дурень» та «Наймичка», а 1886 р. – комедія «Мартин Боруля». 1887 р. він одержує дозвіл залишити Новочеркаськ і переїздить на хутір Надія, що поблизу Єлисаветграда. У 1888р. вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського. З 1889 по 1904 р. з-під пера драматурга виходять такі твори: «Сто тисяч», «Паливода XVIII століття», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Гандзя», «Суєта», «Житейське море». У 1890р. 1900–1904 — створив власну трупу.

 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування, поховано його поблизу хутора Надія. 

     П’єси: Бурлака (1883) Безталанна (1884) Бондарівна (1884) Розумний і дурень (1885) Наймичка (1885) Мартин Боруля (1886) Гроші (1889) Сто тисяч (1889) Батькова казка (1892) Паливода XVIII століття (1893) Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895) Понад Дніпром (1897) Чумаки (1897) Сава Чалий (1899) Хазяїн (1900) Гандзя (1902) Суєта (1903) Житейське море (1904)