Зона Відчуження. Погляд через 34 роки.

26 квітня - Міжнародний день пам'яті Чорнобиля

     В ніч на 26 квітня 1986 року сталася наймасштабніша техногенна катастрофа в історії людства – вибух реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції. Відстань від неї до Києва – 120 кілометрів, а до кордону з Білоруссю – лише 11. Радіація поширилась на 200 тисяч квадратних кілометрів. У перші години уряд СРСР намагався приховати катастрофу. Евакуацію населення з найближчого до ЧАЕС міста Прип’ять, що знаходилося в п’яти кілометрах, розпочали тільки через два дні. В ньому проживало п’ятдесят тисяч людей, які і обслуговували станцію. 

Місто Чорнобиль знаходиться в вісімнадцяти кілометрах від станції і постраждало не так сильно, як Прип'ять, до того ж, хвилі радіації частково обійшли його. Зараз в Чорнобилі живуть більше 200 самоселів, більшість з яких – колишні мешканці, які не захотіли залишати свої будинки, або ж повернулися через деякий час. 

     Велика територія навколо вибуху на багато років стала Зоною Відчуження, але сьогодні гіди і часті туристи відзначають, що вона стає доступнішою. Пропонуємо подивитися на місто Прип’ять, яке 34 роки живе своїм життям без людей. Місто-привид, який загруз у полоні радіації, де зупинився час, і куди не дійшла декомунізація. Це місто, як німий докір людству, яке загралося з могучими силами природи та знехтувало всіма правилами безпеки. Побудували його в 1970 році, одночасно з ЧАЕС, для людей, які обслуговували станцію. Це було сучасне місто, яке відрізнялося від інших радянських, завдяки композиціям мікрорайонів, розташованих радіусами навколо загального центру. Тут використовувалася світлова реклама, яскраві пано, декоративна кераміка на фасадах споруд. В центрі були побудовані: Міська Рада, будинок культури «Енергетик», готель «Полісся», кафе «Прип’ять», кінотеатр «Прометей», сучасний басейн, дитячий садок, школа, причал на річці Прип’ять, сучасний торговий універсам, спортивний стадіон, парк атракціонів. Саме стадіон і парк атракціонів повинні були відкритися 1 травня, але не судилося, 26 квітня відбулася трагедія, яка змінила життя багатьох тисяч людей. Чортове колесо, автодром, гойдалки стали смертельно небезпечними тому, що залізо увібрало в себе дуже багато радіації. Сьогодні – це символ покинутої Зони Відчуження. Неймовірно вражають такі споруди, як дитячий садок та школа. На першому поверсі колишнього дитячого садочку можна побачити через розбиті вікна групи до яких ходила малеча. Ліжечка, шафи, столики, стільчики та іграшки покриті пилом у напівзруйнованих приміщеннях нагадують про чиєсь дитинство. На сходах, які ведуть до школи за 34 роки проросло велике дерево, яке перекрило вхід, а з розбитих вікон видно зруйновані класи з партами, дошками та картами на стінах. Супермаркет – магазин, в якому можна купити майже все, для нас норма. А ось супермаркет міста Прип’ять побудований тоді, був магазином не звичайним, з великими площами, відділами, візками для продуктів, вражав своєю масштабністю та різноманіттям продуктів, промислових товарів. Сюди приїжджали скуповуватися навіть кияни. Сьогодні цей символ добробуту – напіврозвалене приміщення, в якому залишилися тільки вивіски, стелажі, візки та деякі меблі. 

     Коли потрапляєш в місто Прип’ять, воно нагадує сцени з фільмів жахів. Ти проходиш вулицями і бачиш житлові будинки, громадські місця та інші споруди – все, як у звичайному місті. Однак, з однією особливістю – вони порожні і розбиті. Через відсутність людей і, відповідно, технічної підтримки, більшість будівель знаходяться в аварійному стані. Основна їх небезпека не в дуже високому вмісті радіації, а в тому, що якась частина може впасти. Провалені дахи, розбиті вікна, зруйновані від впливу часу конструкції несуть велику небезпеку для відвідувачів. Центральна площа міста стоїть спустошеною та нагадує своєрідну асфальтову галявину в лісі. Потрапивши в Прип’ять важко зрозуміти, чи ти побачив місто в лісі, чи ліс у місті, настільки природа за 34 роки взяла своє, сьогодні вона тут панує. Дерева проростають з будинків, з дитячих майданчиків, зі сходів, які ведуть в приміщення, з дахів та квартир. 

     Сьогодні Зона Відчуження перетворилася на справжній заповідник, в якому природне розмаїття вражає. Там водяться ведмеді, вовки, рисі, дикі кабани, косулі, олені, лосі, коні Пржевальського, і навіть зубри заходять з сусідньої Білорусії та багато інших тварин, не рахуючи пари сотень видів птахів. Тварини виявилися куди більш стійкі до радіації, ніж очікувалося, і змогли швидко адаптуватися до сильного випромінювання. Не останню роль зіграла і повна відсутність на цій території людей. У Прип’яті розвелося багато собак, яких підгодовують туристи, та яких стерилізують не байдужі люди, щоб регулювати їх розмноження. Інколи туристична група супроводжується дружелюбними чотирилапими мешканцями міста, в якому вони почуваються господарями. 

       Загалом, Прип’ять – це місто, в якому переважає природа. В травні-червні воно нагадує великий зелений парк, правда по якому не ходять люди. Щоб зрозуміти та побачити увесь масштаб трагедії, в Прип’ять потрібно їхати на екскурсію в березні або квітні, коли природа, ще не встигла прикрити своїм зеленим покровом результати людської недбалості та безпечності.